ФУНКЦІОНАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ СТАДІЙНОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОЇ НЕПРОХІДНОСТІ ТОНКОЇ КИШКИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА МЕТОДИ ОПЕРАЦІЙНОГО ЛІКУВАННЯ

Анотація

Гостра непрохідність тонкої кишки (ГНТК) посідає одне з провідних місць у структурі невідкладної патології органів черевної порожнини (близько 3,5-9 % від усіх госпіталізацій хірургічного профілю).

У зв’язку зі збільшенням кількості хірургічних втручань на органах черевної порожнини та малого таза, частка спайкової ГНТК сягає 70-80 %.

Мета. Обґрунтувати оптимальний тип операції при гострій тонкокишковій непрохідності залежно від стадії перебігу та показників внутрішньочеревного тиску.

Матеріал та методи. В основу роботи покладений аналіз результатів лікування гострої тонкокишкової непрохідності у 221 пацієнта.

Аналізуючи вік пацієнтів за класифікацію віку ВООЗ слід відмітити, що у віці 25-44 роки було 64 пацієнтів (28,85 %), у віці 45-59 років – 64 пацієнтів (28,85 %), у віці 60-74 років – 85 пацієнтів (38,46 %), у віці 75-89 років – 8 пацієнти (3,84 %). Як видно, пацієнти віком 60 років і старше разом становили частку 42,3 %.

У 93,21 % пацієнтів причиною гострої кишкової непрохідності тонкої кишки був спайковий процес на грунті перенесеного хірургічного втручання з лапаратомного доступу. Слід відмітити, що у віці 50 років і старше було 86 пацієнтів, що становить 39 %.

Нами систематизовані критерії для оцінки стадійності перебігу гострої тонкокишкової непрохідності. Група критеріїв включала: клінічні, рентгенологічні, сонографічні, комп’ютерно томографічні дані, внутрішньочеревний тиск, лабораторні дані («гуманітарний синдром», що включає в себе гіпопротеїнемію, гіпонатрійемію, гіпокалійемію, гіпохлоремію, гіповітаміноз, гіпоксія, лейкоцитоз з зсувом вліво, еритроцитоз), інраопераційні дані. На цій основі виділені три стадії тонкокишкової непрохідності: компенсації, субкомпенсації та декомпенсації.

Із 221 пацієнта у 119 (53,85 %) була наявна субкомпенсована стадія гострої тонкокишкової непрохідності і лишень у 6-ти (3,85 %) була наявна декомпенсована стадія.

Результати дослідження. За даними багатофакторного регресійного аналізу у пацієнтів з тонкокишковою непрохідністю у стадії компенсації найбільш оптимальним типом операції показані: лапароскопічний адгезіолізис (частота ускладнень 6,7 %), резекція тонкої кишки у поєднанні з назогастродуоденоінтестинальною інтубацією (частота ускладнень 12,5 %), ліквідація спайок без інтубації кишок (частота ускладнень 16,7 %).

У стадії субкомпенсації оптимальний тип операції є резекція кишки у поєднанні з назогастродуоденоінтестинальною інтубацією (частота ускладнень 42,9 %). Навіть виконання лапароскопічного адгезіолізису у даних пацієнтів у стадії субкомпенсації частота ускладнень становить 57,1 %, що підтверджують необхідність операцій з адекватною декомпресією кишок та корекцією порушень.

У стадії декомпенсації, які б типи операцій не виконувалися б, частота ускладнень починаючи від ліквідації спайок без інтубації кишок до лапароскопічного адгезіолізису і лапаростомії, а також формування обхідного анастомозу супроводжується високою частотою ускладнень у межах 91,7-92,9 %. Оптимальний тип операції – резекція кишки у поєднанні з назогастродуоденоінтестинальною інтубацією.

Висновок. У пацієнтів з тонкокишковою непрохідністю у стадії компенсації та субкомпенсації показані як лапароскопічний адгезіолізис, так і роз’єднання спайок з назогастродуоденоінтестинальною інтубацією.