Клінічна анатомія та оперативна хірургія

МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ТРИВИМІРНОГО ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ ДЕФОРМАЦІЇ ХРЕБТА ПРИ ПІДЛІТКОВОМУ ІДІОПАТИЧНОМУ СКОЛІОЗІ

В. Конопліцький — 2026-03-26

Відомо, що в Україні кожна четверта дитина має порушення постави. За даними центру громадського здоров’я МОЗ України, в 2019 р. у 99467 дітей було виявлено підлітковий ідіопатичний сколіоз різного ступеня, а згідно із даними центру медичної статистики МОЗ України, лише під час профілактичних оглядів у 2020 р. було виявлено 92322 дитини із підлітковим ідіопатичним сколіозом піком 0-17 р., серед яких 45553 складали хлопики.

Мета – комплексна оцінка виразності деформації хребта у сагітальній, фронтальній та аксіальних площинах з урахуванням первинної сколіотичної кривизни у пацієнтів із підлітковим ідіопатичним сколіозом. Так як сколіоз являє собою деформацію у трьох площинах, для визначення його ступеню необхідне кількісне визначення сколіотичного (фронтальна площина), кіфотичного (сагітального) та ротаційного (аксіального) компонентів деформації. Доведено, що візуальний аналіз просторової орієнтації хребців при сколіотичній деформації у підлітків на основі двовимірних рентгенограм зазвичай оманливий та не надає достовірних даних, оскільки результати пласких зображень не здатні показати справжні фронтальні (коронарні) та бічні (сагітальні) лінійні параметри анатомічних об’єктів (відповідного хребця). Для обчислення ступеню сколіотичної деформації хребта з урахуванням ротаційного зміщення хребців була побудована система координат їх певних реперних точок у двох площинах: сагітальній та фронтальній.

На відміну від деяких дослідників, які для вимірювання обертання хребців навколо своєї вертикальної осі, використовували показник ширини тіла хребця в ділянці 1 / 2 його висоти, нами в якості базової основи при визначенні кута нахилу кожного окремого хребця була обрана площина поверхонь їх замикальних пластинок. Такий вибір є інтуїтивно зрозумілим та об’єктивно обґрунтованим, так як замикальні пластинки, які є активними ділянками зон росту хребців у дітей підліткового віку, які найбільш чітко візуалізуються на рентгенограмах у пацієнтів даного вікового періоду, дозволяючи об’єктивно визначити середину тіла хребця, що значно допомагає у побудові схем розрахункового обчислення параметрів даного анатомічного об’єкту.

Висновки. Розроблена та запропонована математична модель визначення справжньої величини викривлення хребта при підлітковому ідіопатичному сколіозі шляхом 3D реконструктивного моделювання рентгенологічних двовимірних зображень у фронтальній та сагітальній проекціях, що дозволяє враховувати компоненти деформацію хребців по всім просторовим векторам, а саме: сколіотичному, кіфотичному та аксіальному (ротаційному). Запропонована розрахункова математична модель визначення ступеня викривлення хребта при ідіопатичному сколіозі у дітей можлива до застосування як при правобічній так і при лівобічній локалізації патології незалежно від її ступеня виразності. Розроблена модель тривимірного визначення ступеня деформації хребта при підлітковому ідіопатичному сколіозі дозволяє прогнозувати перебіг патології в залежності віл локалізації сторони формування патології. Так, при правобічному сколіозі, за умов максимальних величин нахилу Th 2 визначається ІІІ ступінь захворювання. Розв’язування відповідних лінійних рівнянь засвідчує більш деструктивні (виразні) прояви при лівобічній локалізації патології, в тому числі характерною є більша частота та виразність реберного горба.

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ЕТІОЛОГІЧНОГО ЧИННИКА ХРОНІЧНОГО БАКТЕРІАЛЬНОГО ПРОСТАТИТУ У ЧОЛОВІКІВ МОЛОДОГО ВІКУ

В. Зайцев — 2026-03-26

Незважаючи на появу сучасних високоспецифічних методів виявлення збудників запального процесу, діагностика інфекційного агента при хронічному бактеріальному простатиті (ХБП). далека від оптимальної. Тест Meares-Stamey залишається «золотим стандартом» для локалізації інфекції, але він технічно складний і не завжди виконується, тому практично застосовують спрощені варіанти цього тесту і/або комбінують із ПЛР та засівами на живильні середовища Метою дослідження було встановити особливості мікробного спектру в уретрі та простаті в чоловіків із ХБП та особливості використання різних методів виявлення збудника запального процесу у даного контингенту хворих.

Обстежено 326 чоловіків молодого віку, в яких діагностовано хронічний бактеріальний простатит (ХБП). Усі вони були обстежені за допомогою рутинної мікроскопії препаратів, імунофлуоресценції, полімеразно-ланцюгової реакції, засівів на середовища. Результати свідчать, що чутливість аналізу мазка з уретри значно поступається чутливості аналізу соку простати для виявлення хронічної інфекції статевих шляхів чоловіків (особливо трихомонад), присутність яких у 80,8 % випадків супроводжується одночасним виявленням хламідій та молікутів. Моноінфекція статевих органів діагностується тільки у 7,6-13,7 % випадків та найбільш характерна для хламідій, найменш – для представників КБФ.

Було зроблено висновок, що у молодих чоловіків атипові мікроорганізми є важливими етіологічними факторами ХБП і у ця категорія пацієнтів обов’язково повинна бути обстежена відповідними методами. Було показано, що чутливість аналізу мазка з уретри значно поступається чутливості аналізу соку простати для виявлення хронічної інфекції статевих шляхів чоловіків.

Присутність трихомонад у статевих шляхах у 80,8 % випадків супроводжується одночасним виявленням хламідії та молікутів. Моноінфекція при ХБП діагностується тільки у 7,6-13,7 % випадків та найбільш характерна для хламідій, а одночасна персистенція представників КБФ з патогенними збудниками спостерігається значно частіше, ніж поєднання таких збудників між собою.

ЗМІНИ СТРУКТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ КЛУБОВОЇ КИШКИ ПРИ ВВЕДЕННІ КОМПЛЕКСУ ХІМІЧНИХ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК

Я. Олійніченко — 2026-03-26

У харчовій промисловості широко застосовуються хімічні харчові добавки не лише для покращення їх органолептичних властивостей, а й для продовження терміну придатності. Комбіноване використання цих речовин може призводити до потенціювання токсичних ефектів і зростання ризику розвитку патологічних змін. Ряд досліджень описують зміни органів нервової, імунної, ендокринної, дихальної та травної систем. Але даних щодо комплексного впливу хімічних харчових добавок на клубову кишку при аналізі літературних джерел виявлено не було. Тому метою дослідження стало визначення змін структурної організації слизової оболонки клубової кишки на тлі комплексного введення глутамату натрію, нітриту натрію та понсо 4R. Дослідження проведено на 70 щурах, які були розподілені на контрольну (отримувала фізіологічний розчин) та експериментальні (вводили суміш хімічних харчових речовин протягом 1, 4, 8, 12, 16, 20) групи. По завершенню відповідного терміну проводили забір експериментального матеріалу для проведення гістологічного та електронномікросопічного дослідження. Було встановлено, що слизова оболонка клубової кишки представлена ворсинками та криптами. Серед клітинних елементів переважали келихоподібні клітини, стовпчасті епітеліоцити з облямівкою та ендокриноцити. На початкових етапах з’явилися гістологічні зміни що свідчать про первинну реакцію тканин на ушкоджуючий фактор та активацію компенсаторно-адаптаційних процесів.

На проміжних етапах характерними є ознаки виснаження захисних механізмів, порушення процесів всмоктування та активності секреторних клітин за рахунок зменшення їх кількості та порушення функціональних властивостей. Продовження надходження токсичного фактору вело до атрофічно-деструктивних змін, що наростали до завершального етапу експерименту. Отже, було що встановлено, що тривале комплексне введення глутамату натрію, нітриту натрію та понсо 4R викликає циклічні зміни в структурних компонентах слизової оболонки щурів, що прогресують у динаміці експерименту, що свідчить про потенційну небезпеку їх тривалого споживання навіть у межах дозволених доз.

ОСОБЛИВОСТІ ПАТОГІСТОЛОГІЧНИХ ЗМІН ТКАНИНИ ЛЕГЕНЬ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ ТА ЗА КОМОРБІДНОСТІ З ХРОНІЧНИМ ПАНКРЕАТИТОМ

І. Дудка — 2026-03-26

При коморбідному перебігу гострого та хронічного панкреатиту (ХП) та хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) патологічні процеси, пов’язані з порушенням ліпідного обміну, хронічним локальним і системним запаленням низької інтенсивності, активацією оксидативного та нітрозитивного стресу, а також розвитком гіпоксії, сприяють індукції фіброзних змін у тканинах легень та підшлункової залози (ПЗ).

Мета роботи: визначення патоморфологічної основи та закономірності прогресування легеневої недостатності за порівнянням морфологічної структури легень у хворих з ізольованим перебігом хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) та за коморбідності ХОЗЛ та хронічного панкреатиту (ХП).

Матеріал і методи. Патоморфологічне дослідження випадків смерті хворих, у яких у заключному клінічному та патологоанатомічному діагнозі був зазначений ХОЗЛ та ХП, а також – ХОЗЛ без ураження підшлункової залози.

Результати. При поєднаному перебігу ХОЗЛ та ХП встановлено вищу активацію фіброзу легеневої тканини, ніж при ізольованому ХОЗЛ, яка характеризувалася збільшенням питомого об’єму сполучної тканини в легенях у 2,6 раза (р < 0,05) та її щільності за рахунок колагенових волокон – у 1,5 раза (р < 0,05) порівняно з групою порівняння. Поєднаний перебіг ХОЗЛ та ХП сприяв істотному зменшенню в легенях питомого об’єму ліпоцитів та середнього їх діаметра порівняно з показниками в групі порівняння відповідно у 4,5 та 1,4 раза (р < 0,05). При ХОЗЛ відбувається збільшення питомого об’єму кровоносних судин у перибронхіальній сполучній тканині у 1,8 раза (р < 0,05) порівняно з групою порівняння, проти 1,5 раза за поєднаного перебігу з ХП (р < 0,05). За коморбідності ХОЗЛ із ХП визначається вищий відсоток венозних судин з тромбозом у перибронхіальній сполучній тканині у 1,2 раза (р < 0,05) порівняно з ізольованим ХОЗЛ та вищий відсоток венозних судин з тромбозом у респіраторних відділах легень – у 2,5 раза (р < 0,05). При коморбідному ХОЗЛ та ХП відсоток заповнення просторів респіраторних відділів легень десквамованими клітинами зростав у 9,3 раза (р < 0,05) порівняно з групою порівняння, проти 7,3 раза (р < 0,05) у хворих на ізольоване ХОЗЛ.

Висновки. За умов коморбідності ХОЗЛ та ХП встановлено вищу активацію фіброзу легеневої тканини, ніж при ізольованому ХОЗЛ, що проявляється збільшенням питомого об’єму сполучної тканини та колагенових волокон у легенях. Поєднання цих захворювань супроводжується більш значним ушкодженням структур легень, що підтверджується зменшенням кількості та розмірів ліпоцитів, зростанням рівня десквамації клітин у їх респіраторних відділах, а також вираженими мікроциркуляторними порушеннями, що може відігравати ключову роль у прогресуванні легеневого фіброзу.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРІОДУ ПОСТНАПАДОВОЇ ДЕПРЕСІЇ У КІНДЛІНГОВИХ ЩУРІВ НА ТЛІ ТРАНСКРАНІАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ НИЗЬКОІНТЕНСИВНОГО ПУЛЬСУЮЧОГО УЛЬТРАЗВУКУ

М. Первак — 2026-03-26

Епілепсія супроводжується не лише судомними нападами, а й виразними коморбідними порушеннями, зокрема проявами післянападової депресії. Дослідження поведінкових та рефлекторних коморбідних порушень у щурів із хронічним епілептичним синдромом є важливою науково-практичною проблемою. Постнападова депресія являє собою механізм припинення судом, в основі якого лежить активація ендогенних протиепілептичних механізмів мозку (зокрема опіатергічної системи).

Застосування неінвазивних методів нейромодуляції, таких якvнизькоінтенсивний пульсуючий ультразвук (LIPUS), є перспективним напрямком для вивчення механізмів коригуючого впливу на функціональну активність головного мозку та зменшення коморбідних розладів.

Мета дослідження. Встановити вплив транскраніального неінвазивного одно-та п’ятикратного застосування LIPUS на прояви післянападового депресивного синдрому у щурів із фармакологічним кіндлінгом.

Матеріал і методи. Дослідження проведено на 42 статевозрілих щурах лінії Вістар. Хронічний епілептичний синдром формували шляхом щоденного внутрішньочеревинного введення пентиленететразолу (ПТЗ) у дозі 35,0 мг/кг протягом 21 доби. Тварин розподілили на групи інтактного контролю та кіндлінгових щурів, яким застосовували хибний вплив або дійсні сеанси LIPUS (1 або 5 сеансів). Параметри LIPUS: частота 1,5 МГц, інтенсивність 30 мВт/см2, тривалість 20 хв на тім’яно-потиличну зону. Досліджували координаційні реакції (тест підняття за хвіст, утримання на горизонтальному дроті), м’язовий тонус та больову чутливість.

Результати. У кіндлінгових щурів виявлено порушення координації та м’язового тонусу: зниження часу утримання на горизонтальному дроті на 55,7-61,9 % порівняно з інтактними щурами (P<0,001), підвищений тонус м’язів хвоста (у 85,7 % тварин), а також поява екзофтальму та зведеного положення кінцівок. Транскраніальний вплив LIPUS ефективно коригував ці порушення. П’ятикратне застосування LIPUS достовірно збільшувало тривалість утримання на горизонтальному дроті на 50,6 % порівняно з групою кіндлінгових щурів із хибними впливами (P<0,02). Крім того, курсовий вплив ультразвуку відновлював нормальне відведене положення кінцівок, усував екзофтальм та знижував патологічний гіпертонус м’язів хвоста. Водночас вплив LIPUS не змінював зниженої больової чутливості у відповідь на механічне подразнення, що вказує на специфічність його модулюючої дії.

Висновки. Неінвазивний транскраніальний вплив LIPUS (особливо курсове п’ятикратне застосування) є перспективним засобом усунення коморбідних рухових, позних та координаційних розладів у післянападовому періоді при хронічному епілептичному синдромі.

ПРОФІЛАКТИКА ТА ЛІКУВАННЯ КИШКОВОЇ НЕПРОХІДНОСТІ В ЕКСПЕРИМЕНТІ

М. Дроняк — 2026-03-26

Відповідно статистичним даним формування спайкового процесу зумовлює значні функціональні порушення, зниження якості життя та високий відсоток летальності.

Метою роботи було розробити метод профілактики та лікування кишкової непрохідності шляхом введення біодеградуючого гелю як наповнювача з антибіотиком цефтріаксоном в експерименті.

Досліди проведені на 160 білих щурах вагою 180,0-200,0 г, в яких застосовано розроблений нами спосіб профілактики кишкової непрохідності та послідуючим лікуванням. Обробка результатів виконана в програмному пакеті Statsoft STATISTIKA 6.0.

Для проведення профілактики лікування та ускладнень у тварин з експериментальним гострим поширеним перитонітом використали запропонований нами гель як наповнювач лікарської форми з антибіотиком цефтріаксоном для інтраабдомінального введення з розрахунку терапевтичної дози на масу тварин, що зумовлювало пролонгований ефект при поступовій деградації гелю за рахунок вивільнення діючого середника проявляючи як протизапальну, так і профілактичну дію, попереджаючи розвиток спайкового процесу в абдомінальній порожнині. Тварини були розподілені на три групи. Перша група – контрольні – інтактні тварини. Друга група – з гострим перитонітом не ліковані. Третя група – з гострим перитонітом, ліковані внутріабдомінальним введенням біодеградуючого гелю з цефтріаксоном після першої доби розвитку експериментального перитоніту з розрахунком добової дози у 2-ох мл гелю на 100,0 г маси тварин 1 раз на добу на протязі семи днів.

Застосування запропонованого нами нового способу інтраабдомінального лікування та профілактики спайкоутворення шляхом введення біодеградуючого гелю як наповнювача з антибіотиком цефтріаксоном зумовлювало як позитивний лікувальний ефект, так і сприяло профілактичному запобіганню утворенню ексудату та формування спайкоутворення в черевній порожнині, на тлі нормалізації показників ендотоксикозу і мікроелементного гомеостазу, що зумовлювало виживання лікованих тварин з експериментальним перитонітом у 86,7 % випадків.

НЕДОЛІКИ ХІРУРГІЧНИХ ВТРУЧАНЬ ПРИ НЕКРОТИЗУЮЧОМУ ФАСЦІЇТІ

І. Стояновський — 2026-03-26

Мета дослідження – систематизувати типові недоліки хірургічного втручання при некротизуючому фасціїті, окреслити місце затримки первинної операції як самостійного дефекту хірургічної тактики та оцінити вплив цих недоліків на результати лікування. Матеріал і методи. Проаналізовано 150 випадків хірургічно верифікованого некротизуючого фасціїту, які лікувалися у багатопрофільних стаціонарах м. Львова упродовж 1999-2024 рр. 78 хворих увійшли до ретроспективної, 72 – до проспективної групи. Оцінювали час до первинної санації, вид анестезіологічного забезпечення, конфігурацію доступу, повноту фасціальної експлорації, обсяг фасціо- та некректомії, правильність позиціонування пацієнта, а також режим програмованих повторних санацій. Просторове співвідношення між видимим некрозом шкіри та реальною площею фасціального ураження визначали методом цифрової планіметрії. Аналіз кумулятивного виживання виконували методом Kaplan-Meier. Результати. Найчастішими недоліками були відтермінування первинного дебридменту, виконання втручання під місцевою інфільтраційною анестезією, короткі інцизійні доступи з дренуванням лише підшкірної клітковини, занижений обсяг фасціальної санації, недооцінка протяжності фасціального процесу, технічні помилки позиціонування пацієнта та нерегулярні повторні ревізії. Встановлено, що затримка первинного втручання не є нейтральним очікуванням, а супроводжується прогресуванням фасціального некрозу, поглибленням сепсису та зниженням виживаності. За даними аналізу Kaplan-Meier, найгірші результати спостерігали при затримці операції понад 72 год.

Висновки. Затримку первинної операції слід розглядати як окремий і найтяжчий дефект хірургічної тактики при некротизуючому фасціїті. Якість першого втручання визначається не фактом розтину, а повнотою фасціальної експлорації, радикальністю дебридменту та своєчасністю програмованих повторних санацій.

АНАТОМІЧНА ШКОЛА ПРОФЕСОРА Ю.М. ВОВКА В МІЖНАРОДНОМУ ВИМІРІ: ТРАДИЦІЯ, НАПРЯМКИ, СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА ПОДАЛЬШІ ПЕРСПЕКТИВИ

А. Шмаргальов — 2026-03-26

Фундаментальні анатомічні дослідження на людському матеріалі посідають ключове місце у розумінні морфологічної мінливості та клінічно значущих варіацій будови органів і систем людини. Водночас у сучасних умовах вони дедалі частіше поступаються підходам, заснованим на тваринних моделях і цифровому моделюванні, що створює ризик втрати цілісного бачення індивідуальної анатомічної мінливості. У цьому контексті особливого значення набуває діяльність наукових шкіл, які забезпечують методологічну спадкоємність, збереження класичних морфологічних підходів і їх адаптацію до сучасних умов. Однією з важливих цілей анатомічної школи професора Ю.М. Вовка є збереження й розвиток досліджень, заснованих на вивченні будови людини на реальному анатомічному матеріалі, з поєднанням фундаментальної та клінічної анатомії. Метою статті є представлення науково-методологічних принципів, основних напрямів і сучасного розвитку цієї школи, сформованої професором Ю.М. Вовком в Україні та продовженої його учнями в різних країнах. У роботі стисло окреслено ключові сфери наукової діяльності, зокрема дослідження індивідуальної анатомічної мінливості, застосування морфометричних підходів та аналіз клінічно значущих анатомічних варіантів. Показано трансформацію школи в міжнародну мережу морфологів, які інтегрують класичні методи з сучасними цифровими технологіями та реалізують мультицентрові дослідження. Також обговорюються актуальні виклики фундаментальної морфології та окреслюються перспективи збереження й подальшого розвитку цієї наукової школи в умовах глобальних змін медичної освіти і науки.

СТУДЕНТСЬКА НАУКОВА РОБОТА ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМОК КАФЕДРИ АНАТОМІЇ З КЛІНІЧНОЮ АНАТОМІЄЮ ТА ОПЕРАТИВНОЮ ХІРУРГІЄЮ ПОЛТАВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНИХ СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ МАЙБУТНЬОГО

О. Проніна — 2026-03-26

Сучасна вища медична освіта потребує інтеграції фундаментальних знань із новітніми технологічними рішеннями для формування професійної компетентності майбутнього лікаря. Ця стаття присвячена аналізу діяльності студентської наукової групи кафедри анатомії з клінічною анатомією та оперативною хірургією Полтавського державного медичного університету. Актуальність роботи полягає у висвітленні досвіду залучення здобувачів освіти до наукового пошуку через чотири пріоритетні напрями: експериментальну морфологію, клінічну анатомію та хірургію, дослідження новітніх шовних матеріалів та впровадження імерсійного середовища (VR+AR). Мета дослідження – обґрунтувати роль науково-дослідної роботи студентів у системі підготовки висококваліфікованих медичних кадрів.

Матеріал і методи включають аналіз науково-методичного доробку кафедри за 2017-2026 роки, опис інноваційних технологій навчання та результатів участі здобувачів у міжнародних форумах. Результати продемонстрували, що поєднання морфологічних досліджень із цифровою візуалізацією сприяє розвитку клінічного мислення. Висновки підкреслюють, що студентська наука є стратегічним інструментом кафедри, який забезпечує формування фахівців, здатних працювати в умовах високотехнологічної медицини.

ВИКОРИСТАННЯ СИМУЛЯЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ-СТОМАТОЛОГІВ

М. Митченок — 2026-03-26

Усвідомлення суспільної значущості здоров’я людей додає нових напрямків у освітній процес закладів вищої освіти України, практичним прикладом чого стає запровадження нових навчальних програм для підготовки фахівців різних спеціальностей галузі «Охорона здоров’я». Ефективна професійна діяльність медичного працівника передбачає здатність швидко адаптуватися до нової ситуації, виконувати свої функції як у звичайних, так і в екстремальних умовах, аналізувати й миттєво приймати рішення, розв’язувати складні нетипові завдання, прогнозувати наслідки та усвідомлювати відповідальність своїх дій. Провідним серед завдань, які стоять перед здобувачами освіти є формування й розвиток клінічного мислення, що в подальшому дозволить займати активну пізнавальну позицію, генерувати ідеї та приймати рішення. Клінічне мислення формується як здатність виділяти головне, узагальнювати, порівнювати, визначати розбіжності, синтезувати інформацію, яку отримує студент. Розвиток клінічного мислення, комунікативних навичок досягається за рахунок мультидисциплінарного підходу в процесі навчання. Для реалізації зазначених завдань та формування професійних компетентностей майбутніх стоматологів доречно застосовувати сучасні педагогічні технології, що сприяють розвитку клінічного мислення та міцному засвоєнню знань у студентів. Серед таких технологій, на нашу думку, слід виділити саме технології симуляційного навчання.

СИНДРОМ БУВЕРЕ – РІДКІСНИЙ ВАРІАНТ ГАСТРО-ДУОДЕНАЛЬНОЇ НЕПРОХІДНОСТІ

І. Дейкало — 2026-03-26

У статті проаналізовано результати лікування двох випадків синдрому Бувере та проведено огляд літературних джерел відповідного спрямування. Констатовано, що синдром Бувере є рідкісною формою гастро-дуоденальної непрохідності, яка виникає за рахунок міграції жовчних каменів через холецистодуоденальну, холецистогастральну або рідше холедоходуоденальну норицю в просвіт шлунково-кишкового тракту. На даний час відсутні стандартизовані загальноприйняті настанови та рекомендації щодо лікування синдрому Бувере, що зумовлене рідким виявом даної патології та недостатнім набором клінічного матеріалу. Тактика лікування вибирається індивідуально в кожному конкретному випадку відповідно до технічного устаткування лікувального закладу та підготовки відповідних фахівців. Це потребує подальшого накопичення клінічного матеріалу та аналізу результатів лікування, дозволить розробити та уніфікувати комплексні підходи до лікування синдрому Бувере.

ХІРУРГІЧНА ТАКТИКА У ХВОРОГО З ОБЛІТЕРУЮЧИМ АТЕРОСКЛЕРОЗОМ, УСКЛАДНЕНИМ ГАНГРЕНОЮ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ (КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК)

В. Польовий — 2026-03-26

Основними причинами облітеруючих уражень периферійних артерій є атеросклероз і облітеруючий тромбангіїт. При цьому найбільш часто зазнають ураження судини нижніх кінцівок. Облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок є найбільш частою причиною ампутацій нижніх кінцівок, втрати працездатності і передчасної смерті серед пацієнтів літнього та старечого віку.

Мета. Покращити результати хірургічного лікування хворих з оклюзійно-стенотичними ураженнями артерій нижніх кінцівок на тлі критичної ішемії.

Матеріал і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування пацієнта М., 82 р. з критичною ішемією, ускладненим гангреною нижньої кінцівки з позитивним наслідком.

Результати. На тлі облітеруючого атеросклерозу судин нижніх кінцівок ІІІ ступеня та наявності гангрени ступні та гомілки хворому виконано хірургічне втручання з приводу атеросклерозу та тромбування стегнової артерії – тромбендартеректомія з поверхневої стегнової артерії справа. Гангрену кінцівки вдалося стабілізувати і через 4 місяці провести повторне оперативне втручання: аутодермопластику на правій гомілці та стопі розщепленим шкірним трансплантататом гранулюючої рани великої площі.

Висновок. Вважаємо наданий опис демонстративним для опрацювання під час практичних занять державною та англійською мовами на додипломному, післядипломному рівнях та для працівників практичної охорони здоров’я.

ОСОБЛИВОСТІ ФАРМАКОТЕРАПІЇ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ, ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ

Т. Копчук — 2026-03-26

У статті розглядаються сучасні проблеми безпеки та ефективності фармакотерапії у дітей раннього віку як одна з найскладніших галузей клінічної фармакології. Аналізуються фізіологічні та біохімічні особливості організму дітей перших років життя, що впливають на фармакокінетику та фармакодинаміку лікарських засобів, зокрема особливості всмоктування, розподілу, метаболізму та виведення. Виділено основні фактори ризику розвитку медикаментозних ускладнень, серед яких незрілість ферментних систем печінки, змінена проникність гематоенцефалічного бар’єру, відмінності у водно-електролітному балансі та функціональній активності нирок.

Особливу увагу приділено аналізу найчастіших побічних реакцій, помилок у дозуванні та клінічних аспектів безпечного застосування антибіотиків, протисудомних та жарознижуючих засобів у педіатричній практиці. Розглядається важливість терапевтичного моніторингу концентрацій лікарських засобів у крові (Therapeutic Drug Monitoring, TDM) для запобігання токсичним реакціям та підвищення ефективності лікування. Пропонуються напрямки оптимізації фармакотерапії шляхом впровадження принципів персоналізованої медицини, фармакогенетичного тестування та розробки програми раціонального використання антимікробних препаратів у педіатрії. Підкреслюється необхідність мультидисциплінарного підходу, що включає участь лікаря, клінічного фармаколога та клінічного фармацевта в процесі прийняття терапевтичних рішень. Результати аналізу підтверджують, що підвищення безпеки фармакотерапії у дітей молодшого віку можливе за рахунок удосконалення системи фармаконагляду, підвищення кваліфікації медичного персоналу та стандартизації протоколів лікування дітей відповідно до міжнародних рекомендацій (EMA, WHO, AAP).

МОРФОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРЕ- І ПОСТНАТАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЗУБОЩЕЛЕПНОЇ СИСТЕМИ У ЩУРІВ

С. Дундюк-Березіна — 2026-03-26

. У оглядові науковій статті пильна увага приділена сучасним поглядам на особливості розвитку та становлення будови зубощелепної системи під дією генів. Закладка зубів не є автономним, виокремленим процесом – вона тісно пов’язана з морфогенезом щелеп на усіх рівнях, як на клітинному, так й на тканинному. Епітеліальні структури, які ініціюють розвиток зуба (зубна плакода), виникають за рахунок взаємодії із мезенхімою щелепних відростків. Морфогенетичні процеси становлення структур верхньої та нижньої щелепи у щурів є результатом взаємовідношення та взаємовпливу високоспецифічних, генетично детермінованих та молекулярно координованих процесів, які тісно пов’язані із суміжними тканинами, які являють собою зачаткові елементи у розвитку зубів. Постнатальний етап розвитку зубощелепної системи є критичним періодом функціонального дозрівання, структурного росту та формування стабільного морфологічного фенотипу щелепно-лицевого апарату. У щурів цей період вирізняється не лише завершенням формування окремих зубних і щелепних компонентів, а й тривалими процесами ремоделювання, зумовленими специфікою життєвого циклу та фізіології виду. Особливої уваги заслуговує той факт, що різці у щурів продовжують рости впродовж усього життя, що відображається на безперервній активності тканин зуба й навколишньої кістки. Клітинна активність у щелепах у постнатальному періоді контролюється низкою молекулярних сигнальних шляхів. Постнатальний розвиток зубощелепної системи щурів є динамічним процесом, що охоплює не лише ріст зубів і щелеп, але й інтенсивну перебудову коміркових структур, адаптивні зміни періодонта та складну молекулярну регуляцію остеогенезу і дентиногенезу. Враховуючи ці особливості, щури залишаються незамінною моделлю для вивчення як нормального розвитку зубощелепного комплексу, так і його патологій.

СУЧАСНІ ВІДОМОСТІ ПРО МОРФОГЕНЕЗ СТРУКТУР І УТВОРІВ ЗОВНІШНЬОЇ ОСНОВИ ЧЕРЕПА В ОНТОГЕНЕЗІ ТА ЇХ ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

М. Латинський — 2026-03-26

Морфологічне дослідження черепа та його утворів не лише розкриває еволюційну історію людства, а й підкреслює роль основи черепа як автономного центру росту всього черепно-лицевого комплексу. Незважаючи на тривалу історію досліджень, дані про пре- та постнатальний розвиток окремих елементів, зокрема кісткових утворів зовнішньої основи черепа, залишаються фрагментарними, що обмежує розробку нових хірургічних доступів. Зовнішня основа черепа демонструє більш тривалий та специфічний темп росту, на який суттєво впливає раннє формування черепних нервів і магістральних судин, що проходять крізь її отвори. Детальне дослідження отворів зовнішньої основи черепа може надати додаткові відомості про морфологію черепа шляхом оцінки топографічних та морфометричних зв’язків між отворами черепа та співвідношення результатів з клінічною практикою. Важливо проаналізувати варіанти розташування, розміри, форми та співвіднести отримані результати з літературними даними та з клінічною практикою. Детальні знання та належне передопераційне планування значно мінімізують ризик пошкодження нейроваскулярних структур, що проходять через отвори та канали черепа.

Дослідження типових та додаткових отворів зовнішньої основи черепа матиме не лише анатомічне значення, але й діагностичне та хірургічне значення, зокрема, при невралгії трійчастого нерва, пухлинах та різних типах епілепсії, тонкоголковій аспіраційній біопсії, периневральному поширенні пухлини, електроенцефалографічному аналізі у випадку судом тощо.

РАННЄ ВИЯВЛЕННЯ ПЕРЕДРАКОВИХ СТАНІВ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ: РОЛЬ СКРИНІНГУ В ПРАКТИЦІ СТОМАТОЛОГА

Ж. Твердовська — 2026-03-26

Передракові стани ротової порожнини (ПСРП) – це патологічні зміни слизової оболонки, які мають підвищений ризик малігнізації (переходу в плоскоклітинний рак). У стоматології та щелепно-лицевій хірургії їх поділяють на облігатні (високий ризик) та факультативні (нижчий ризик).

Мета дослідження: провести аналіз сучасних джерел наукової літератури, присвяченої скринінгу передракових станів ротової порожнини та ролі лікаря-стоматолога в його проведенні. У результаті дослідження проведено збір наукової інформації задля узагальнення існуючих фрагментарних та розрізнених відомостей щодо розвитку передракових станів ротової порожнини, уточнення шляхів їх подальшого прогресування та доцільності періодичних профілактичних оглядів у стоматолога з метою виявлення передракових станів.

Матеріал і методи. Матеріалом дослідження були наукові публікації глибиною пошуку 10 років (2015-2025 рр.). Для аналізу використовували як наукові джерела, що висвічують результати власних досліджень так і наукові огляди літератури та статті присвячені навчально-методичній діяльності. Науковий пошук здійснювали на цифрових наукових платформах: PubMed та Google Scholar. Ключовими словами, що використовувались для пошуку були: ротова порожнина, передракові стани, стоматологія.

Результати дослідження. Сучасна концепція передракових станів ротової порожнини ґрунтується на положенні про континуальний характер канцерогенезу слизової оболонки ротової порожнини, за якого морфологічні зміни розвиваються поступово – від адаптивних і реактивних процесів до вираженої епітеліальної дисплазії, carcinoma in situ та інвазивного раку. У цьому контексті підкреслюється відсутність чіткої морфологічної межі між доброякісними та злоякісними ураженнями, що має важливе значення для патологоанатомічної та клінічної оцінки біопсійного матеріалу.

За даними численних багатоцентрових досліджень, опублікованих у провідних англомовних журналах (Oral Oncology, Journal of Oral Pathology & Medicine, Histopathology), вирішальну роль у визначенні злоякісного потенціалу передракових станів ротової порожнини відіграє не клінічна форма ураження, а його морфологічні та гістологічні характеристики, зокрема наявність, вираженість і поширеність епітеліальної дисплазії. Клінічно подібні ураження можуть суттєво відрізнятися за гістологічною картиною та, відповідно, за прогнозом.

Особлива увага в сучасних дослідженнях приділяється ролі оральної епітеліальної дисплазії як основного морфологічного маркера передракових змін. Саме дисплазія відображає порушення клітинної проліферації, диференціації та апоптозу, які є ключовими маркерами в багатоступеневому процесі канцерогенезу. При цьому наголошується, що ступінь дисплазії корелює з ризиком малігнізації, хоча не є абсолютним прогностичним критерієм.

Висновок. Передракові стани ротової порожнини є морфологічним континуумом – від гіперкератозу до carcinoma in situ. Саме гістологічна оцінка епітеліальної дисплазії залишається золотим стандартом прогнозування злоякісної трансформації. Сучасні дослідження спрямовані на поєднання класичної морфології з молекулярною патологією для більш точної стратифікації ризику.