Клінічна анатомія та оперативна хірургія

ЕНДОТЕЛІАЛЬНА ДИСФУНКЦІЯ У ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ КАЛЬКУЛЬОЗНИЙ ХОЛЕЦИСТИТ З РИЗИКОМ ВЕНОЗНОГО ТРОМБОЕМБОЛІЗМУ

А. Жилінський, А. Павлишин — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

Венозні тромбоемболічні ускладнення (ВТЕУ), включаючи тромбоз глибоких вен і тромбоемболію легеневої артерії, є важливою проблемою сучасної медицини, будучи однією з основних причин смертності та інвалідизації. У загальній популяції їхня частота становить від 0,15 % до 2,1 %, а летальність сягає 2,1-6,2 %. Проведено аналіз діагностики та лікування 300 пацієнтів, які були прооперовані лапароскопічним методом з приводу жовчнокамʼяної хвороби на базіобласного центру планової хірургії і трансплантології Рівненської обласної клінічної лікарні ім. Ю. Семенюка РОР з 2019 по 2023 рік. Всіх пацієнтів розподілили на дві групи, де до І групи віднесли 162 (54 %) хворих, яким проводили профілактику виникнення венозних тромбозів після лапароскопічної холецистектомії відповідно до затверджених протоколів тромбопрофілактики, та до ІІ групи – 138 (46 %) хворих, яким профілактику здійснювали на основі розпрацьованого алгоритму в процесі даного дослідження. Група з дуже низьким ризиком (0 балів) становила 57 (19 %) спостережень, з низьким ризиком (1-2 бали) – 204 (68 %) спостереження, з середнім ризиком (3-4 бали) – 31 (10,3 %) та високим (≥5-ти балів) – 8 (2,7 %). Дослідження показало, що у хворих, які перебували у стаціонарі на лікуванні з приводу гострого калькульозного холециститу, вміст ендотеліну-1 в сироватці крові становив 0,89 фмоль/мл до проведеної лапароскопічної холецистектомії. Після операції вміст ендотеліну збільшився на 0,39 фмоль/мл і становив 1,28 фмоль/л. Ці результати свідчать про те, що вміст ендотеліну майже не відрізняється у хворих до та після операції. Це може мати практичне значення для пацієнтів, оскільки збільшення вмісту ендотеліну після операції може бути ознакою збереження нормальної функції ендотелію та відсутності тяжких ускладнень. Оцінка ризику ВТЕУ та тромбоемболічних ускладнень хворих відповідно модифікованої моделі оцінки ступеня ризику за J. Caprini дозволяє більш точно та індивідуально підійти до профілактики та лікування венозного тромбоемболізму.

ДИСФУНКЦІЯ ТАЗОВОГО ДНА ТА СИНДРОМ ВАГІНАЛЬНОЇ РЕЛАКСАЦІЇ ПІСЛЯ ПОЛОГІВ У МОЛОДИХ ЖІНОК: РЕАБІЛІТАЦІЙНА ПРОГРАМА І РЕКОМЕНДОВАНІ ПРАКТИКИ

А. Чередарчук , О. Макарчук — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

Значима кількість публікацій демонструє вплив вагітності та пологів на структуру та функцію тазового дна, констатуючи факт діагностики стресового нетримання сечі та інших проявів. Метою даної роботи стала оцінка ефективності запропонованих реабілітаційних технік щодо відновлення стану тазового дна у першонароджуючих жінок з мінімальними симптомами функціональної неспроможності м’язів таза після термінових пологів через природні пологові шляхи.

Матеріали та методи. Ефективність запропонованого комплексу рекомендованих практик, фізіотерапевтичних процедур і лікувальної фізкультури та тренувань з використанням конусів Кегеля у післяпологовому періоді оцінили у двох групах пацієнток з мінімальними проявами дисфункції м’язів тазового дна після перших пологів: основна група (40 жінок) та група порівняння (40 жінок), які вели звичайний спосіб життя.

Результати. Дані, які вказували на дисфункцію тазового дна, були встановлені у 86,3 % випадках тільки шляхом ретельного опитування. Запропонована реабілітаційна терапія сприяла суттєвому регресу симптоматики проявів: карги на епізоди інконтиненції сечі та нетримання кишкових газів практично у всіх пацієнток основної групи, як і прояви сексуальної дисфункції. Без статистичної відмінності знизився відсоток таких симптомів як болі та клінічні прояви, пов’язані із зіянням статевої щілини як в спокої, так й при напруженні. Представлено зміни ехографічної картини, яка демонстрували корекцію діастазу м’язів, збільшення висоти сухожилкового центру промежини, збільшення маси м’язів та зменшення гімермобільності уретри.

Висновки. Запропонований реабілітаційний комплекс підвищує тонус м’язів черевного пресу та тазового дна, покращує функцію кишок та сечового міхура, проте є недостатньо ефективний щодо відновлення затульної функції статевої щілини та пов’язаних з даним чинником клінічних проявів.

ЗМІНА РІВНЯ ГОРМОНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЕНДОМЕТРІЯ ЗАЛЕЖНО ВІД ГОРМОНАЛЬНОГО ФОНУ ХВОРИХ НА ЕНДОМЕТРІОЗ

Т. Скапчук , І. Каліновська — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

У статті наведені результати дослідження операційного матеріалу ендометрію 25 хворих на ендометріоз та рівень прогестерону у них в крові. Було вивчено стан прогестеронових рецепторів та співвідношення їх ізоформ залежно від рівня гормонів у хворих з ендометріозом. У 6 % хворих, які мали тяжкі клінічні прояви ендометріозу, спостерігалися тривале порушення менструального циклу, виражений больовий синдром, що супроводжувався кровомазаннями, болями в попереку, болями при сечовипусканні. В основній групі досліджуваних хворих (83 %) визначалися незначні клінічні прояви ендометріозу, а саме: незначний больовий синдром під час менструального циклу, відсутність болю при сечовипусканні, спроби вагітності в 27 % були позитивними, хоча в 58 % вагітності завершилися самовільним перериванням. У 6 % хворих визначалася, що визначалася помірна реакція у клітинах епітелія та строми у чверті поля зору (++), спостерігалося непліддя в анамнезі та незначні порушення менструального циклу. Порушень зі сторони прилеглих органів (сечового міхура та прямої кишки) не було. При дослідженні біоматеріалу на наявність прогестеронових рецепторів виявлено, що у 11 % пацієнток з тяжким перебігом ендометріозу за клінічним перебігом рівень прогестеронових рецепторів в ендометрії дуже низький – визначалася слабка реакція (+), тоді як у пацієнток з легким перебігом визначалася виражена експресія прогестеронових рецепторів – виражена реакція у клітинах епітелію та строми – +++. При дослідженні рівня прогестерону в крові даної групи хворих визначалося суттєве зниження рівня прогестерону (0,49±0,18нг/мл), що в 9,5 рази нижче нормальних показників здорових жінок. При проведенні дослідження було встановлено, що в 83 % спостережень виявлялася виражена реакція у клітинах епітелія та строми (+++). Співвідношення ізоформ PR-A до PR-B було становило 2 до 1, тобто все одно спостерігалося підвищення ізоформ PR-A та зниження кількості ізоформ PR-B. Рівень прогестерону в крові хворих становив в середньому 0,65±0,15 нг/мл, що в 7,2 рази нижче нормальних показників здорових жінок.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРОГНОЗУВАННЯ ПІСЛЯПОЛОГОВИХ СЕПТИЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ У ВАГІТНИХ ГРУПИ РИЗИКУ

Б. Пастернак , К. Лісова — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

Післяпологові гнійно-септичні ускладнення залишаються актуальною проблемою сучасного акушерства. Розвиток даних ускладнень зумовлений певними особливостями, що виникають в організмі жінки під час вагітності, а також змінами в фетоплацентарному комплексі, що виникають в ранні терміни вагітності та призводять до формування дисфункції плаценти. Серед них провідне значення належить плацентарній дисфункції, що є частим ускладненням вагітності (від 14 до 22 %), супроводжується гіпоксією, затримкою внутрішньоутробного розвитку плода і є однією з найбільш частих причин перинатальної захворюваності (до 60 %) і смертності, а також одним з факторів ризику розвитку післяпологових ускладнень.

Метою нашого дослідження було дослідити фактори ризику виникнення післяпологових септичних ускладнень у вагітних групи ризику. При проведенні досліджень нами було обстежено та проаналізовано перебіг вагітності у 25 жінок з групи ризику розвитку гнійно-септичних післяпологових ускладнень. Основна група (25 жінок), вагітні жінки, які мали клінічні ознаки плацентарної дисфункції в ранні терміни гестації.

Контрольну групу становили 25 здорових вагітних, без проявів плацентарної недостатності під час перебігу вагітності, клініко-параклінічні показники яких слугували контролем для порівняння даних параклінічного обстеження вагітних відносно основної групи. Слід звернути увагу, що в основній групі вік жінок понад 30 років має місце в 28,4 % випадків порівняно з 12 % у вагітних групи контролю (p<0,05). Слід вказати, що вагітні з плацентарною дисфункцією частіше (р<0,05) хворіли інфекційними захворюваннями, такими як гостра респіраторна вірусна інфекція, захворюваннями дихальних шляхів (пневмонії, бронхіти), а також захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Останнє дозволяє припустити, що в генезі даного ускладнення вагітності певну роль відіграє інфікування. При наявності плацентарної дисфункції у вагітних в анамнезі відзначалась досить висока частота ускладнень вагітності. Аналіз пребігу пологів показав, що у вагітних основної групи частіше реєструвалося передчасне вилиття навколоплідних вод (р<0,05), тривалість безводного проміжку була достовірно вища порівняно з породілями контрольної групи (р<0,05), а також визначалася більша кількість травм промежини, що сприяло включенню даних пацієнток в групу ризику по розвитку гнійно-септичних ускладнень. При аналізі результатів проведення гістологічного дослідження плацент від матерів групи ризику було отримано наступні результати. Визначалася картина децидуіта, в стромі ворсин плаценти визначалися поздовжньо орієнтовані канали, в яких були розташовані клітини Кащенко-Гофбауера. Визначалися розсіяні вогнища некрозу та склероз ворсин. Проведене нами дослідження показало, що в групу ризику розвитку післяпологових септичних ускладнень слід відносити вагітних з проявами дисфункції плаценти під час вагітності.

ДОСВІД ЛІКУВАННЯ ПІЛОНІДАЛЬНИХ КІСТ З АБСЦЕСОМ У ДІТЕЙ

Р. Рандюк — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

У 80 % випадків пілонідальної кісти (ПК) пацієнти звертаються за медичною допомогою зі скаргами на гнійно-апальний процес, який є болючим і сильно впливає на якість життя, що пов’язано з відсутністю на шкільних заняттях. Для лікування ПК з абсцесом зазвичай проводиться розкриття та дренування утворення та після проведеного консервативного лікування запального процесу – висічення ПК із ушиванням рани наглухо.

Однак, коли краї рани зшиті: навколишні тканини перебувають під значним натягом, що призводить до розходження рани та рецидивів. Одноетапна шкірно-фасціальна пластика дозволяє зменшити натяг рани, що допомагає уникнути ускладнень.

Мета дослідження: провести порівняльний аналіз лікування пілонідальної кісти з абсцесом у дітей методами одноетапного та двоетапного оперативного лікування.

Матеріал і методи. Було проаналізовано 43 випадків ПК з абсцесом у дітей. У 35 випадках (Група ІІ) виконували двоетапне лікування. Спочатку виконувалось розкриття та дренування абсцесу, лінійним розрізом під загальною анестезією. Наступний етап – радикальне оперативне втручання класичними методами виконувалось через 3 місяці після зникнення ознак запального процесу. У 8 випадках (Група І) виконувалось одноетапне радикальне видалення пілонідальної кісти з абсцесом з наступною шкірно-фасціальною пластикою у власній модифікації.

Порівнювали тривалість госпіталізації, інтенсивність болю, тривалість загоєння. Інтенсивність болю вимірювали за візуальною аналоговою шкалою на першу, п’яту та сьому добу після операції.

Результати. Найдовший час загоєння рани спостерігався у ІІ групі. Тривалість госпіталізації була на 17 % більшою у групі двоетапного лікування. У групі одноетапного лікування зафіксовано в 4,6 рази менше ускладнень порівняно з двоетапною групою також у цій групі взагалі не було зареєстровано інфекційних ускладнень. Показник інтенсивності болю при використанні одноетапної шкірно-фасціальної пластики був на 70 % нижчим порівняно з показником групи двоетапного лікування на другу та третю добу лікування.

Висновки. 1. Одноетапна шкірно-фасціальна пластика є ефективним методом лікування пілонідальної кісти з абсцесом у дітей. У групі одноетапного лікування зафіксовано в 4,6 рази менше ускладнень порівняно з двоетапною групою та не зареєстровано інфекційних ускладнень. 2. Використання одноетапної шкірно-фасціальної пластики значно покращує якість життя у пацієнтів з пілонідальними кістами з абсцесом. У першу добу після операції рівень болю був на 17 % нижчим порівняно з двоетапним лікуванням, а на другу та третю добу – на 70 %, що свідчить про меншу операційну травматизацію та швидший перебіг реабілітації.

ОСОБЛИВОСТІ МОРФОГЕНЕЗУ КРОВОНОСНИХ СУДИН ПЕЧІНКИ ТА ПОЗАПЕЧІНКОВИХ ЖОВЧНИХ ПРОТОК У РАННЬОМУ ПЕРІОДІ ОНТОГЕНЕЗУ ЛЮДИНИ

О. Цигикало, Т. Бойчук, А. Ходоровська, Д. Столяр, Л. Андрущак — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

З метою з’ясування особливостей джерел закладки, розвитку будови та становлення топографії кровоносних судин позапечінкових жовчних проток у зародковому періоді онтогенезу людини досліджено 22 серії послідовних гістологічних зрізів препаратів зародків (4,5-13,0 мм тім’яно-куприкової довжини) за допомогою комплексу методів морфологічного дослідження (антропометрія, мікроскопія, графічне та комп’ютерне реконструювання, морфометрія). Встановлено, що позаорганні кровоносні судини позапечінкових жовчних проток виникають на 4-му тижні пренатального розвитку з черевного стовбура, який розгалужується на зачатки загальної печінкової, лівої шлункової та селезінкової артерій. На 5-му тижні пренатального періоду онтогенезу формується стовбур ворітної печінкової вени із залишків анастомозів між жовтково-брижовими венами. На початку 6-го тижня внутрішньоутробного розвитку парні пупкові вени зливаються в пупковому канатику, а в тілі ембріона весь об’єм крові від плаценти спрямовується лівою пупковою веною в печінку. Наприкінці 5-го тижня внутрішньоутробного розвитку у стінці спільної жовчної протоки виникають острівці кровотворення – кровоносні судини капілярного типу, що свідчить про початок формування внутрішньоорганного кровоносного русла позапечінкових жовчних проток. На 6-му тижні пренатального періоду онтогенезу встановлюється дефінітивна синтопія спільної жовчної протоки з ворітною печінковою веною та власною печінковою артерією в зачатку печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки.

ВПЛИВ РІВНІВ СЕРЦЕВОГО ПЕПТИДУ NT-PROBNP НА ПОКАЗНИКИ КРОВІ МАТЕРІ ТА СТАН ПЛОДА ПРИ РАННІЙ ПРЕЕКЛАМПСІЇ ВАГІТНИХ

Н. Русой — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

N-кінцевий промозковий натрійуретичний пептид NT-proBNP – серцевий пептид, який переважно синтезується та секретується міокардом лівого шлуночка. Він вважається одним із ключових біохімічних показників серцевих захворювань. Відомо, що його рівень у крові достовірно підвищується у пацієнтів із серцевою недостатністю та при відторгненні трансплантованого серця. Втім, досі не проводилися дослідження щодо змін концентрації NT-proBNP при патологічних станах, пов’язаних із вагітністю, зокрема при прееклампсії. Вплив даного пептиду на стан матері і плода в нормі і при патології залишається не до кінця з’ясованим.

Мета дослідження: дослідити зв’язок між концентраціями в сироватці крові N-кінцевого промозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) та показниками крові матері та стану плода.

Матеріал і методи. Загальна кількість жінок, включених до дослідження, становила 90 осіб. Всі вагітні були обстежені в терміні вагітності 32-36 тижнів. До дослідної групи увійшли 60 пацієнток, при цьому їхня вагітність була ускладнена ранньою помірною прееклампсією. Контрольну групу становили 30 жінок в тому ж терміні гестації, у який вагітність перебігала без ускладнень. Включення пацієнток до груп дослідження відбувалося після підписання інформованої згоди. Набір пацієнтів проводився на базі КНП «Чернівецький обласний перинатальний центр» та Медичного центру лікування безпліддя (м. Чернівці, Україна). Лабораторні дослідження здійснювались у Навчально-науковій лабораторії Буковинського державного медичного університету, що сертифікована відповідним чином.

Визначення рівня NT-proBNP здійснювалося за допомогою тест-системи MAGLUMI BNP (виробник: Shēnzhèn New Industries Biomedical Engineering, Шеньчжень, Китай). Забір венозної крові у вагітних проводили одноразово натще о 8:00 ранку. Для аналізу 500 мкл плазми поміщали в одноразові пробірки та завантажували в автоматичний хемілюмінесцентний імуноаналізатор MAGLUMI 1000.

Проведення досліджень погоджено Комісією з питань біомедичної етики Буковинського державного медичного університету щодо дотримання правил проведення медичних наукових досліджень (протокол № 9 від

20.06.2024р.).

Результати. Було встановлено, що середній рівень NT-proBNP у групі жінок з прееклампсією був вірогідно вищим, порівняно з контролем (79,5±37,4 пг/мл, в контрольній групі 32,0±12,0 пг/мл, p<0,001). Рівень гемоглобіну в

групі з прееклампсією становив 111,7±11,0 г/л, в контрольній групі – 119,4±8,2 г/л (p=0,004). Показник гематокриту в дослідній групі склав 32,7±4,2 %, в контрольній групі 35,8±2,3 % (p = 0,004). Вірогідної різниці оцінки біофізичного профілю плода (БПП) між групами виявлено не було.

Встановлено наступні кореляційні зв’язки між показниками, що вивчалися: оцінка біофізичного профілю плода в балах у пацієнток, включених до основної групи, негативно корелювала зі значенням NT-proBNP в плазмі крові (r = -0,41, p = 0,0092) а також рівень NT-proBNP в групі жінок з прееклампсією негативно корелював з масою тіла плода при народженні (r = -0,71, p = 0,006).

Висновки. Рівень серцевого пептиду NT-proBNP вірогідно збільшується в крові жінок, чия вагітність ускладнилася прееклампсією, та відʼємно корелює з оцінкою біофізичного профілю плода та з масою тіла при народженні. Як ми вважаємо, це свідчить про негативний вплив гіпертензії, що викликана прееклампсією, а також змін в міокарді матері, що супроводжуються підвищенням рівня NT-proBNP, на стан внутрішньоутробного плода. Зниження рівня гемоглобіну та гематокриту без виникнення клінічно значимої анемії у вагітних з прееклампсією, що супроводжується зростанням концентрації NT-proBNP в плазмі крові, на нашу думку, може говорити про більш виражену гемодилюцію у таких пацієнток, результатом чого є гіпертензія, яка є однією з ознак прееклампсії.

ЧУТЛИВІ СПЕКТРАЛЬНІ ДІАПАЗОНИ У РАМАН-СПЕКТРОСКОПІЇ ЯК МАРКЕРИ ПАТОЛОГІЧНИХ СТАНІВ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ

С. Говорнян, О. Іващук — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

Рак ротової порожнини є одним із найпоширеніших онкологічних захворювань голови та шиї, характеризується високою смертністю через пізню діагностику. Існуючі методи скринінгу мають обмежену чутливість, що ускладнює раннє виявлення передракових та злоякісних станів. Раман-спектроскопія є перспективним методом аналізу біохімічних змін у слині, який може сприяти більш ефективному виявленню онкопроцесів на ранніх стадіях. Метою дослідження було оцінити можливості Раман-спектроскопії для неінвазивної діагностики патологій ротової порожнини та визначити спектральні діапазони, що можуть слугувати маркерами злоякісних змін. Матеріал і методи. У дослідженні взяли участь 200 пацієнтів, які були розподілені на чотири групи: контрольна група, пацієнти з червоним плоским лишаєм, лейкоплакією та плоскоклітинним раком ротової порожнини. Зразки слини аналізували за допомогою Раман-спектроскопії із використанням 785 нм лазера. Статистична обробка даних включала аналіз дисперсії (ANOVA) та t-тести. Результати. Аналіз показав, що спектральні діапазони 1450-1580 см⁻¹ та 1580-1700 см⁻¹ демонструють значні відмінності між здоровими та патологічними зразками. У групі раку спостерігали зниження інтенсивності спектрів, тоді як у передракових групах – підвищення інтенсивності, що відображає біохімічні зміни у білках та ліпідах. Висновки. Раман-спектроскопія може бути ефективним інструментом для ранньої діагностики раку ротової порожнини. Визначені спектральні діапазони можуть використовуватись для диференціації патологічних станів. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розширення вибірки, стандартизацію методів спектрального аналізу та використання алгоритмів машинного навчання для автоматизованої діагностики.

МОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ РОГІВКИ ПРИ НЕПРОНИКНІЙ МЕХАНІЧНІЙ ТРАВМІ ТА ЗА УМОВ КОРЕКЦІЇ КОРНЕРЕГЕЛЕМ І СТОВБУРОВИМИ КЛІТИНАМИ

М. Бідзіля , І. Кліщ — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

У роботі представлені результати дослідження морфологічних змін рогівки за умов нанесення непроникної механічної травми та на тлі корекції травматичного ушкодження Корнерегелем та стовбуровими клітинами.

Механічну травму моделювали шляхом нанесення концентричної епітеліальної насічки трепаном діаметром 7,0 мм у верхній половині рогівки, в межах якої одноразовим офтальмологічним скальпелем видаляли епітелій разом з переднім шаром строми рогівки (викроювали клапоть товщиною до 0,2 мм). Контроль відтворення ерозії здійснювали методом фарбування рогівки 0,5 % розчином флюоресцеїну.

Експериментальна модель пошкодження рогівки відтворювалась на обох очах кроля під місцевою епібульбарною анестезією 0,5 % розчином алкаїну та ретробульбарною анестезією 2 % розчином лідокаїну 1,0 мл.

Стовбурові клітини отримували із пуповини. Отримані мезенхімальні стовбурові клітини (МСК) імунофенотипували за допомогою проточної цитометрії BD Accuri™ C6 Plus Personal проточним цитометром (Becton Dickinson, USA) та мишачими моноклональними антитілами проти CD73, CD90, CD105, CD34 і CD45 (Invitrogen, USA). МСК були характеризовані як CD73+, CD90+, CD105+, CD34-, CD45-. Для експерименту використовувалися МСК на пасажі 10. Готували суспензію з розрахунку 4,35 млн МСК в 1 мл фізіологічного розчину натрію хлориду на 1 г Корнерегелю.

Для проведення гістологічних досліджень забирали шматочки рогівки кроля, фіксували в 10 % нейтральному забуференому формаліні. Подальшу обробку матеріалу з наступною заливкою в парафінові блоки здійснювали згідно загальноприйнятої методики. Отримані на роторному мікротомі AMR-400 зрізи товщиною 4-5 мкм забарвлювали гематоксиліном і еозином. Вивчення гістологічних препаратів здійснювали за допомогою світлооптичного мікроскопа MICROmed SEO SCAN і фотодокументували з використанням відеокамери Vision CCD Camera.

У результаті дослідження виявлено, що стовбурові клітини більш ефективно, ніж лише Корнерегель стимулюють оновлення переднього епітелію рогівки, передньої пограничної пластинки, а також сприяють покращенню структурної організації власної речовини.

РОЗВИТОК ПЛАЦЕНТАРНОЇ ДИСФУНКЦІЇ НА ТЛІ ГЕНІТАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЙ

Ю. Псарюк, К. Лісова — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

. Ускладнений перебіг вагітності урогенітальними інфекціями відзначається, за даними різних авторів, у 59-81 % вагітних жінок. У структурі ускладнень вагітності переважають невиношування вагітності (до 24 %), внутрішньоутробне інфікування (до 42 %), анемії (до 15 %).

Проблеми дисфункції плаценти, в основі якої лежить порушення компенсаторно-пристосувальних механізмів і вплив геніальних інфекцій на сьогоднішній день є актуальними, що пов’язано з великою кількістю ускладнень в пологах, високою перинатальною смертністю. Основним джерелом перинатальної патології є вагітні високого ризику, у яких весь період внутрішньоутробного розвитку плода триває на тлі геніальних інфекцій. Внутрішньоутробні інфекції є центральним патологічним синдромом, який призводить до розвитку перинатальних уражень ЦНС плода. Метою нашого дослідження було дослідити розвиток плацентарної дисфункції у вагітних з генітальними інфекціями. Вивчено перебіг вагітності і проведена оцінка стану фетоплацентарного комплексу у 30 вагітних з генітальними інфекціями в другій половина вагітності. В обстеженій групі середній вік жінок становив 27,5±3,1 роки. Серед обстежених вагітних які народжували вперше було 76 %, які народжували повторно – 24 %.. У всіх вагітних дослідної групи при обстежені

визначались генітальні інфекції: у 16 вагітних виявили хламідіоз (53,3 %), уреаплазмоз – у 8 (26,6 %), цитомегаловірус – у 14 (46,6 %), вірус простого герпесу – у 11 (36,6 %). У вагітних дослідної групи в анамнезі спостерігалося порушення оваріально-менструального циклу, а також репродуктивні втрати зумовлені відмерлою вагітністю (в 15 %), звичним невиношуванням (в 22 %). Характерним ускладненням вагітності на тлі геніальних інфекцій є розвиток дисфункції плаценти (у 26 жінок – 86,6 %).

При проведенні УЗД в терміні 20-21 тиждень задовільний стан фетоплацентарного комплексу визначався у 12 вагітних (40 %). У решти вагітних групи дослідження визначалося передчасне старіння плаценти в 18 жінок (60 %), а також гіперплазія плаценти у 12 вагітних (40 %). При проведенні УЗД в третьому триместрі вагітності в терміні 34-35 тижнів задовільний стан фетоплацентарного комплексу визначався лише у 8 вагітних (26,6 %). У решти вагітних спостерігалися різні патологічні зміни: гіперплазія плаценти (15 %), багатоводдя (8 %), передчасне старіння плаценти (62 %). Слід зазначити, що у вагітних дослідної групи було виявлено затримку внутрішньоутробного розвитку плода (ЗВУР) в 12 випадках (40 %). Всі випадки були представлені симетричною формою ЗВУР. Перша ступінь мала місце у 8 випадках (26,6 %), друга ступінь – у 4 (13,3 %). Так, об’єм, площа та товщина плаценти у вагітних дослідної групи були значно меншими, ніж у вагітних групи контролю. Особливі зміни спостерігалися в плацентах вагітних з проявами ЗВУР, що свідчить про прояви дисфункції плаценти за наявності генітальних інфекцій.

Синдром затримки розвитку плода був діагностований у 12 вагітних (40 %). У ранньому неонатальному періоді спостерігалася порушена адаптація новонароджених дітей, які народилися від матерів з урогенітальною інфекцією та клінічними ознаками гіпоксії: легкого ступеня – 15 (50 %), середньої тяжкості – 5 (16,6 %), тяжкого ступеня – 3 (10 %). Залежно від ступеня тяжкості внутрішньоутробного інфікування у новонароджених дітей в ранньому неонатальному періоді спостерігалися основні синдроми порушення центральної нервової системи. Синдром гіперзбудливості виявлявся у 18 (60 %) дітей. Синдром пригнічення ЦНС визначався у 3 (10 %) дітей, який ускладнювався судомним синдромом. У вагітних з генітальними інфекціями дисфункція плаценти розвивається в 73,4 % з 20 тижнів вагітності за рахунок порушення інвазії трофобласта. Це призводить до розвитку первинної дисфункції плаценти, що в подальшому прогресує і проявляється після 32 тижнів в синдромі затримки росту плода.

ВИБІР МЕТОДУ ГЕМОСТАЗУ ПРИ ГОСТРИХ ВИРАЗКОВИХ ШЛУНКОВО-КИШКОВИХ КРОВОТЕЧАХ У ХВОРИХ ЛІТНЬОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ В УМОВАХ ПОЛІМОРБІДНОСТІ

чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

Гострі виразкові гастродуоденальні кровотечі є одними з найчастіших станів, що вимагають надання невідкладної медичної допомоги. Особливу групу складають хворі літнього та старечого віку. Загальна летальність у цій групі хворих досягає 40 %.

Мета дослідження: покращити результати хірургічного лікування виразкових шлунково-кишкових кровотеч у хворих літнього та старечого віку в умовах поліморбідності шляхом вивчення ефективності різних методів фармакологічного, ендоскопічного та оперативного гемостазу.

Матеріал і методи. Проведений аналіз результатів клінічного обстеження та лікування 190 хворих з виразковими гастродуоденальними кровотечами.

До основної групи увійшли 165 (86,8 %) хворих. Контрольну групу становили 25 (13,2 %) пацієнтів. Для зупинки кровотечі використовували методи неоперативного та оперативного гемостазу.

Результати дослідження. У хворих літнього та старечого віку з гастродуоденальними виразковими кровотечами основним напрямком лікування було призначення гемостатичної та кровозамісної терапії. Серед ендоскопічних методів гемостазу обколювання склерозуючими розчинами кровоточивої судини виконано у 54 (28,4 %) хворих; у 46 (24,2 %) хворих використано кліпування; аргоноплазмова коагуляція – у 39 (20,5 %) пацієнтів. Лікування гастродуоденальних виразкових кровотеч у пацієнтів контрольної групи проводили шляхом хірургічної корекції: висічення виразки – у 10 (40 %) хворих, екстериторизація виразки – у 6 (24 %) пацієнтів, секторальна резекція шлунка – у 4 (16 %), резекція шлунка за Більрот-І – у 3 (12 %) хворих та прошивання виразки – у 2 (8 %) хворих.

Висновки: комплексне лікування виразкових шлунково-кишкових кровотеч у пацієнтів з коморбідними захворюваннями із застосуванням сучасних методів ендогемостазу та консервативної терапії в більшості випадків дозволяє домогтися остаточної зупинки кровотечі.

ІМУНОГІСТОХІМІЧНА ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ МОЛЕКУЛЯРНОГО ВОДНЮ ПРИ КОЛОРЕКТАЛЬНОМУ РАКУ

О. Покотило, С. Крамар, М. Корда — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

Колоректальний рак (КРР) є однією з провідних причин онкологічної смертності. Сьогодні активно досліджуються нові стратегії, які могли б покращити якість життя хворих на КРР. Увагу привертає молекулярний водень, як біологічно активна молекула, здатна зменшувати оксидативний стрес, модулювати сигнальні шляхи, пов’язані із запаленням, проліферацією та активністю імунних клітин, і впливати на мікросередовище пухлини.

Мета. За допомогою імуногістохімічних досліджень на моделі КРР у щурів з’ясувати як збагачена молекулярним воднем вода впливає на маркери імунних клітин, запалення, проліферації та клітинного циклу.

Матеріал і методи. Тварин поділили на три групи: 1-а – контроль; 2-а – щурі, яким моделювали КРР шляхом введення 1,2-ДМГ упродовж 30 тижнів і які мали доступ до звичайної води; 3-я – тварини, яким моделювали КРР і які споживали воду, насичену молекулярним воднем у концентрації 0,6 ppm. Для імуногістохімічної детекції цільових молекул в стінці кишок були використані антитіла до CD4+, CD8+, CD20+, CD68+ клітин, TNF-α, Ki-67 і p53.

Результати. Відсоткове значення кількості Т-хелперів (CD4+) у стінці товстої кишки тварин з КРР перевищувало інтактний показник у 11,02 раза, Т-кілерів (CD8+) – у 3,33 раза, В-лімфоцитів (CD20+) – в 11,41 раза, кількість популяції макрофагів (CD68+) в аберантних осередках збільшувалася в 11,28 раза, відсоток експресії TNF-α – у 16,72 раза (р<0,001 у всіх випадках). За умов моделювання канцерогенезу також збільшувався індекс проліферативної активності клітин (показник Кі-67 перевищував норму у 2,38 раза (р<0,001)) і показник інтенсивності клітинного циклу (рівень р53 був більшим від інтактного показника у 6,85 раза (р<0,001)).

У тварин з КРР, які споживали воду, збагачену молекулярним воднем, порівняно з щурами без корекції спостерігалося незначне зменшення CD4+ і CD20+-клітин у стінці товстого кишки і невелике підвищення CD8+-клітин.

Середні значення експресії CD68 і TNF-α у тварин 3-ї групи були достовірно меншими порівняно з аналогічними показниками у 2-й групі тварин – в 1,33 та у 1,22 раза відповідно. У той час, статистично значущої різниці між експресією Ki-67 і р53 у стінці товстої кишки тварин 2-ї та 3-ї груп не виявлено.

Висновок. Молекулярний водень сприяє адаптивному протипухлинному імунітету, посилює активність цитотоксичних CD8+ клітин, здатних знищувати пухлинні клітини, ефективно зменшує запалення (CD68+, TNF-α), але не впливає на проліферацію (Ki-67) чи накопичення p53, що вказує на його допоміжну роль у модуляції мікросередовища, а не основних онкогенних процесів у моделі КРР в щурів.

ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ОБЛІТЕРУЮЧОГО УРАЖЕННЯ СУДИН НИЖНІХ КІНЦІВОК, ЩО ПОЄДНАННА З РІДКІСНОЮ АНОМАЛІЄЮ СИСТЕМИ НИЖНЬОЇ ПОРОЖНИСТОЇ ВЕНИ ТА ВЕН НИЖНІХ КІНЦІВОК ЗА ДАНИМИ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДОППЛЕРОГРАФІЇ (клінічні випадки)

В. Бойко, Г. Новікова, В. Богдан , І. Бабинкіна — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

Знайомство з різними варіантами розвитку нижньої порожнистої вени і вен нижніх кінцівок відіграє вирішальну роль в ультразвуковому дослідженні. Судинні аномалії, хоча і рідкісні, але їх слід враховувати при планування тактики хірургічного лікування у пацієнтів з патологією судин нижніх кінцівок. Аномалії нижньої порожнистої вени (НПВ) відносно рідкісні. Вони повинні бути виявлені до запланованої судинної хірургії через ризик ускладнень. Описані випадки слугують цінним доповненням до знань по судинній системі, які лікарі використовують в своїй повсякденній практиці при проведенні діагностичних ультразвукових досліджень.

Мета дослідження. Продемонструвати рідкісні варіанти клінічного перебігу хірургічного лікування двох пацієнтів з атеросклеротичним ураженням аорто-клубового сегмента і вродженими аномаліями нижньої порожнистої вени.

Матеріал і методи. Проведений аналіз клінічних спостережень (випадків) хірургічного лікування з приводу атеросклерозу аорто-клубового сегмента та артерій нижніх кінцівок у пацієнтів із вродженими аномаліями системи вен нижніх кінцівок, а саме нижньої порожнистої вени. Обом пацієнтам було виконано правобічне аортоглибокостегнове шунтування синтетичним протезом і відновлено магістральний кровотік. Про вродженій аномалії НПВ необхідно пам’ятати і враховувати їх не тільки інтраопераційно, а й на етапі інструментальної діагностики патології судин при плануванні реконструктивних операцій у пацієнтів з хронічною патологією судин нижніх кінцівок.

Результати дослідження. Представлені два клінічні випадки слугують доказом можливості успішного виконання реконструктивної операції з приводу атеросклеротичного ураження аорто-клубового сегмента в пацієнтів із супутніми вродженими аномаліями НПВ. УЗД має високу чутливість і специфічність у виявленні тромбозу глибоких вен (ТГВ) (97 і 94 % відповідно) і дає змогу візуалізувати НПВ практично на всьому протязі. Додаткові інструментальні неінвазійні методи діагностики у пацієнтів з атеросклерозом аорто-клубового сегмента та периферійних артерій дозволяє отримати максимально можливий обсяг інформації про локалізації, та поширеність патологічних змін в артеріальному руслі а також для передопераційної оцінки стану НПВ та виявлення вроджених аномалій судин. Варіанти індивідуальних анатомічних особливостей будови та розташування НПВ необхідно враховувати при плануванні реконструктивних операцій на черевній аорті та клубових артеріях. Точне передопераційне знання анатомії НПВ та її приток дозволяє уникнути ятрогенного пошкодження цих судин під час виконання одностороннього аортоглибокостегнового шунтування синтетичним протезом.

Висновки. Ретельний збір анамнезу у хворих даної групи та виконання ультразвукової допплерографії судин нижніх кінцівок дозволило встановити вірний діагноз у передопераційному періоді. Розуміння спеціалістами можливостей ультразвукової доплерографії (УЗДГ) судин нижніх кінцівок, а також дотримання повного протоколу дослідження при ультразвуковій доплерографіїї дозволяє надати докладну інформацію з метою визначення найбільш ефективної тактики лікування та здійснити профілактику ускладнень захворювання.

АУТОІМУННИЙ ТИРЕОЇДИТ. СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМІ ПИТАННЯ (огляд літератури)

О. Шідловський, І. Морозович — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

Стаття розглядає актуальність та проблеми аутоімунного тиреоїдиту (AIT) в сучасному світі. AIT є одним із найпоширеніших аутоімунних захворювань щитоподібної залози, що часто призводить до розвитку гіпотиреозу та впливає на загальний стан здоров’я. Аналізуючи сучасні наукові дані, відмічається збільшення кількості випадків цього захворювання (6-11 % у світі серед дорослого населення) та назріває необхідність подальших досліджень для розуміння його етіології, діагностики та лікування. Захворювання виявляється частіше у жінок та має хвилеподібний перебіг, з можливими екстратиреоїдними проявами, такими як біль в м’язах, зниження працездатності та когнітивні порушення. АІТ асоціюється з порушенням окисно-антиоксидантного балансу, що сприяє оксидативному стресу та пошкодженню тиреоцитів. Етіологія хвороби є багатофакторною, зокрема генетичні фактори, зовнішнє середовище відіграють значну роль у розвитку захворювання. Дослідження механізму вільнорадикального ушкодження, спричиненого активними формами кисню, відкриє можливості для впровадження та оптимізації антиоксидантної терапії для хворих на АІТ з метою сповільнення прогресування захворювання.

СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ФАСЦІАЛЬНІ СТРУКТУРИ ДІЛЯНКИ ПРОМЕЖИНИ: АНАТОМІЧНІ ТА ТОПОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

В. Кошарний, А. Каграманян, Л. Абдул-Огли — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

У статті проведено огляд сучасної наукової літератури, присвяченої фасціальним структурам ділянки промежини. Особливу увагу приділено анатомічним, морфологічним та функціональним особливостям фасцій, які відіграють ключову роль у підтримці органів малого таза, передачі навантаження та можливих шляхах поширення патологічних процесів.

Фасціальні структури промежини мають складну багатошарову будову та формують взаємопов’язані анатомічні простори. В статті висвітлено питання щодо термінології та класифікації фасцій промежини відповідно до сучасної міжнародної анатомічної номенклатури. Розглянуто їхні морфо-функціональні характеристики, зв’язки з навколишніми структурами, зокрема з м’язами тазового дна, сечостатевої діафрагми та елементами судинно-нервового пучка. Окремо проаналізовано значення фасціальних утворень у контексті клінічної анатомії, зокрема їхню роль у розвитку запальних процесів, поширенні інфекцій та формуванні грижових випинань. Акцентовано увагу на участі фасцій у патологічних станах, таких як перинеальні абсцеси, уретральні та ректальні свищі, а також хірургічні підходи до корекції цих станів.

Отже, детальне вивчення фасціальних структур ділянки промежини є важливим для розуміння топографо-натомічних особливостей цієї ділянки, що сприятиме вдосконаленню діагностики та лікування захворювань тазової області.

Мета дослідження: аналіз та узагальнення сучасних наукових джерел щодо морфологічних та функціональних особливостей фасціальних структур ділянки промежини. Дослідження спрямоване на уточнення їхньої анатомічної будови, варіантної анатомії, взаємозв’язків із суміжними структурами, а також їхньої ролі у підтримці органів тазового дна та поширенні патологічних процесів.

Матеріал і методи. Для проведення огляду літератури було здійснено аналіз сучасних наукових джерел, що висвітлюють анатомічну будову, морфо-функціональні особливості та клінічне значення фасціальних структур ділянки промежини. Джерела відбиралися на основі їхньої актуальності, методологічної обґрунтованості та відповідності сучасній анатомічній номенклатурі.

Пошук літератури здійснювався у базах даних PubMed, GoogleScholar та спеціалізованих монографіях за ключовими словами: fasciaperinei, pelvicfascia, perinealmembrane, urogenitaldiaphragm, Colles’ fascia, Gallaudet’sfascia, Buck’sfascia, perinealanatomy.

Основними методами дослідження були: систематичний аналіз літератури, порівняльно-анатомічний підхід (задля виявлення розбіжностей у термінології та інтерпретації фасціальних структур).

Висновки. Фасціальні структури ділянки промежини є складною та взаємопов’язаною системою, яка забезпечує підтримку органів тазового дна, бере участь у механізмах континенції та є важливим анатомічним орієнтиром у хірургічній практиці.

Аналіз літератури показав певні розбіжності у термінології фасціальних структур промежини у різних джерелах. Сучасна міжнародна анатомічна номенклатура потребує уточнення та вирішення протирічь, щодо таких утворень, як перетинка промежини (perineal membrane), фасція Колліса (Colles’ fascia), фасція Галлодета (Gallaudet’s fascia), глибока фасція статевого члена/клітора (Buck’s fascia) та інші.

Розуміння анатомії фасціальних структур промежини має ключове значення для хірургії тазового дна, урології, проктології та реконструктивної медицини. Особливо важливим є вивчення цих структур при хірургічних втручаннях у пацієнтів із травмами промежини, нетриманням сечі, аноректальними вадами розвитку та іншими патологіями. Виявлені прогалини в описі морфологічних та функціональних особливостей фасцій промежини свідчать про необхідність подальших досліджень, зокрема з використанням сучасних методів візуалізації та морфологічного аналізу. Це сприятиме покращенню діагностики, оперативних втручань та післяопераційного ведення пацієнтів.

ВАРІАНТИ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ СИНДРОМУ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ (науковий огляд)

В. Рева , В. Польовий, О. Аршуков, К. Волянюк — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

На підставі літературних даних проаналізувати основні особливості та варіанти клінічного перебігу синдрому діабетичної стопи. Поширеність цукрового діабету (ЦД) продовжує збільшуватися у всьому світі, що своєю чергою, призводить до збільшення захворюваності на синдром діабетичної стопи (СДС) або синдром стопи діабетика. ЦД є однією з основних причин хронічних захворювань, а СДС – нетравматичної ампутації кінцівок у всьому світ, на даний момент страждають близько 380 мільйонів осіб. ВООЗ прогнозує, що до 2035 р. кількість зареєстрованих хворих на цукровий діабет у світі збільшиться до 592 мільйонів.

СДС є найбільш небезпечним хірургічним ускладненням цукрового діабету 2-го типу. За даними міжнародних досліджень, СДС є причиною госпіталізації кожного четвертого пацієнта з діабетом, у кожного сьомого виконують високу ампутацію кінцівки, при цьому п’ятирічна виживаємість після ампутації кінцівки, за різними даними – не перевищує половини випадків. Синдром стоп и діабетика, пов’язаний з значними ускладненнями та інвалідизацією, що вимагає частих консультацій лікарів різних спеціальностей, щоденний догляд за ранами, проведення антимікробної терапії, хірургічні втручання, що супроводжується високими витратами на охорону здоров’я.

У роботі проаналізовано іноземні літературні джерела, визначено основні класифікації клінічного перебігу ускладнених форм синдрому стопи діабетика. Зібрано дані щодо визначення цільових груп пацієнтів з наявністю початкових та довготривалих форм гнійно-некротичних уражень стопи, а також динаміка зміни больового синдрому, місцевих ознак запального процесу та особливості перебігу ішемічної та змішаної форм синдрому діабетичної стопи.

РОЛЬ ГОРМОНІВ У РОЗВИТКУ МАТКОВИХ ТРУБ ПІД ЧАС ПРЕНАТАЛЬНОГО ПЕРІОДУ

Д. Проняєв, В. Говор , М. Перепелюк, О. Кучук — чт, 27 бер 2025 00:00:00 +0200

Пренатальний розвиток маткових труб є складним морфогенетичним процесом, що регулюється комплексом гормональних факторів та сигнальних молекул. За даними сучасних досліджень, порушення гормональної регуляції під час ембріогенезу може призводити до різноманітних вад розвитку репродуктивної системи, що проявляються в постнатальному періоді. Особливу роль у формуванні маткових труб відіграють естрогени, антимюллерів гормон, андрогени та різні фактори росту, які через складні молекулярні механізми забезпечують правильну диференціацію та морфогенез тканин. В останні роки значно розширилось розуміння молекулярно-генетичних механізмів дії гормонів у процесі розвитку репродуктивної системи, що відкриває нові перспективи для профілактики та корекції вроджених аномалій.

Сучасні методи молекулярної біології та генетики дозволили ідентифікувати ключові гени та сигнальні шляхи, що активуються під впливом гормонів та забезпечують послідовні етапи формування маткових труб. Дослідження на трансгенних моделях продемонстрували критичну роль транскрипційних факторів, які експресуються під контролем гормональних сигналів і визначають напрямок диференціації клітин. Епігенетичні механізми, включаючи метилювання ДНК та модифікацію гістонів, також відіграють важливу роль у регуляції експресії генів під час розвитку репродуктивних органів і можуть зазнавати змін під впливом ендокринних факторів довкілля. Розуміння цих процесів має важливе значення не лише для фундаментальної науки, але й для клінічної медицини, оскільки дозволяє розробляти стратегії прогнозування, діагностики та профілактики порушень репродуктивної функції, пов'язаних з аномаліями розвитку маткових труб.