Клінічна анатомія та оперативна хірургія

МІТОХОНДРІАЛЬНІ АКТИВНІ ФОРМИ КИСНЮ ТА ХВОРОБИ

Мар’яна Дікал, Єлена Ференчук, Тетяна Білоус, Тамара Копчук, Володимир Білоус — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Метою статті є зосередження уваги на джерелах вільних радикалів у мітохондріях та захворюваннях, спричинених дією активних форм кисню. У мітохондріях локалізовані важливі біохімічні шляхи, зокрема цикл трикарбонових кислот, частина циклу синтезу сечовини, синтезу гему та регуляція концентрації Ca2+. Мітохондрії мають власну ДНК і потребують постійного відновлення та заміни своїх компонентів, щоб функціонувати. Також вони – основні виробники АТФ, і водночас – генератори активних форм кисню (АФК), тому відіграють вирішальну роль у клітинному метаболізмі, та є важливою мішенню окисного пошкодження, яке може призвести до загибелі і мітохондрій, і клітини, оскільки пошкоджені мітохондрії продукуватимуть все більше АФК. Нові наукові дані свідчать про те, що регулювання динаміки мітохондрій може подовжити тривалість життя та здатне запобігати виникненню деяких хвороб (серцево- судинних, нейродегенеративних, ниркових та печінкових захворювань, вікових хвороб, метаболічного синдрому, цукрового діабету тощо).

СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ЕТІОПАТОГЕНЕЗ, ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКУ ПЕРЕДЧАСНИХ ПОЛОГІВ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Петро Токар — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено огляду медичної літератури стосовно сучасних уявлень про основні причини передчасних пологів, прогностичні маркери, клінічні особливості перебігу, діагностичні ознаки, тактику ведення та перинатальні результати.
Незважаючи на активний та безперервний розвиток сучасної доказової медицини, питання передчасних пологів та їх вплив на коротко- та довгострокові наслідки для акушерства та новонароджених залишається актуальним питанням сьогодення. Обґрунтовано умови реалізації на практиці сучасних наукових знань про етіологію, патогенез, клінічне ведення передчасних пологів.

МОРФОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ВЕРХНЬОГО, СЕРЕДНЬОГО І НИЖНЬОГО СИНДРОМІВ УРАЖЕННЯ ПЕРВИННИХ ПУЧКІВ ПЛЕЧОВОГО СПЛЕТЕННЯ

Тетяна Комар , Олександр Коваль, Тетяна Хмара — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Плексопатії різного походження є небезпечним ускладненням, що часто призводить до тяжких функціональних порушень. При ураженні гілок плечового сплетення спостерігаються верхній, середній та нижній синдроми ураження первинних пучків. Синдром верхнього первинного пучка виникає при ураженні передніх гілок V-VI шийних нервів або частини плечового сплетення, де відповідні нерви з’єднуються. При верхньому пучковому синдромі відмічається одночасне ураження пахвового і довгого грудного нервів, присереднього та бічного грудних нервів, підлопаткового нерва, дорсального нерва лопатки, м’язово- шкірного та частини променевого нервів. При ураженні передньої гілки VII шийного нерва виникає синдром ураження середнього первинного пучка плечового сплетення, при якому вияв-
ляється випадання або утруднення розгинання плеча, кисті та пальців. Також спостерігається неповний параліч триголового м’яза плеча, короткого м’яза-розгинача великого пальця і довгого відвідного м’яза великого пальця. Синдром нижнього первинного пучка плечового сплетення виникає при ураженні VII шийного та I грудного нервів або утвореного з них нижнього первинного пучка сплетення. При пошкодженні усіх корінців плечового сплетення (CV-ThI) розвивається тотальний тип ураження. Також може спостерігатися змішаний тип паралічу, що характеризується ізольованим ушкодженням ліктьового, пахвового, променевого або серединного нервів або їх поєднання.
Успішне лікування пацієнтів із ураженням плечового сплетення починається з глибокого розуміння анатомії первинних пучків плечового сплетення та патофізіології пошкодження нервів. Cтупінь тяжкості пошкодження залежить від характеру травми та топографії нервових пучків. Використання сучасних методів діагностики та ретельний анамнез мають вирішальне значення для вибору плану лікування, що включає медикаментозну терапію, реабілітаційні заходи, та, за необхідності, реконструкцію нервів чи вторинні операції на опорно- руховому апараті.

МОЛЕКУЛЯРНІ МЕХАНІЗМИ ТА МОРФОЛОГІЧНА ОЦІНКА ДІАБЕТИЧНОЇ РЕТИНОПАТІЇ

Ярослав Пенішкевич , Олександр Слободян, Олег Кучук, Петро Скорейко — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Науковці розглядають сітківку передусім як кровоносні судини, зоровий нерв і пігментний епітелій, тоді як нейробіологи розглядають її ширше: як мережу нейронів і глії (астроцити, клітини Мюллера та мікрогліальні клітини), які становлять приблизно 95 % сітківки з кровоносними судинами, що є менше 5 % маси сітківки. Нейрони, глія та мікроглія метаболічно пов’язані, і нейрони (фоторецептори, біполярні клітини, горизонтальні клітини, амакринові клітини та гангліозні клітини) інтегруються та передають зорові сигнали в мозок. Діабетична ретинопатія (ДР), яку зазвичай класифікують як мікросудинне ускладнення діабету, тепер визнано нейроваскулярним ускладненням або сенсорною нейропатією. Оскільки нейродегенерація є ранньою подією в патогенезі ДР, ми розглядаємо механізми, які сприяють нейродегенерації сітківки. Також ми коментуємо, як метаболічні та порушення регуляції метаболізму глутамату, можуть сприяти нейродегенерації сітківки під час діабетичної ретинопатії.

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА СПОСОБИ ОПЕРАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ ДЕФЕКТІВ ВЕЛИКОГОМІЛКОВОЇ КІСТКИ ПІСЛЯ ВОГНЕПАЛЬНИХ ПОРАНЕНЬ

Петро Ковальчук, Тетяна Хмара, Тетяна Комар — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

У сучасних умовах війни значні дефекти великогомілкової кістки є одними з найважчих наслідків вогнепальних ушкоджень. Основні причини таких дефектів включають великі вогнепальні пошкодження з втратою кісткової тканини, радикальну обробку рани при переломі з видаленням уламків разом із окістям, радикальні операції з резекцією великих ділянок кістки при остеомієліті, уроджені недорозвинення кісток, одночасне ушкодження судин і нервів, а також анатомо- фізіологічні особливості кінцівки.
Пошкодження великогомілкової кістки часто призводить до викривлення та потовщення малогомілкової кістки, яка іноді зростається з уламками великогомілкової кістки, частково відновлюючи функцію кінцівки. Значні дефекти великогомілкової кістки зазвичай призводять до стійкої інвалідності.
Наслідки таких травм характеризуються грубими анатомічними порушеннями кістки та навколишніх м’яких тканин, щільно зрощеними з підлеглими тканинами рубцями, атрофією м’язів, трофічними розладами, контрактурами та анкілозами великих суглобів. У багатьох випадках у ділянці уламків довго зберігається прихована інфекція, що ускладнює лікування.
Найбільш поширеним методом заміщення кісткових дефектів є пересадка кісткової тканини. М. І. Пирогов у 1852 році вперше здійснив кістковопластичну ампутацію гомілки, започаткувавши розвиток інших видів кісткової пластики, зокрема пересадки кістки на живильній ніжці. Сучасні методи включають пересадку малогомілкової кістки на живильній ніжці, що забезпечує кращі умови для приживлення трансплантата. Одномоментна пересадка рекомендована при великих дефектах, тоді як двомоментна – при невеликих або дефектах у нижній третині кістки. Успішне виконання таких операцій забезпечує повне заміщення дефекту та відновлення функції кінцівки.
Вибір методу оперативного лікування залежить від характеру, розміру та локалізації кісткового дефекту, стану навколишніх тканин та загального стану пацієнта.
Підсумовуючи огляд літератури, можна підкреслити, що важкі виклики сьогодення стимулюють перспективи подальших наукових досліджень. Кожне наукове відкриття в медицині зумовлене необхідністю і викликом часу, у який живуть дослідники.

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА РОЗВИТОК ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ОСТЕОМІЄЛІТУ ЩЕЛЕП СЕРЕД НАРКОЗАЛЕЖНИХ ПАЦІЄНТІВ

Василь Муринюк , Андрій Бамбуляк — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

У огляді наведено дані, що висвітлюють стан проблеми остеомієліту щелеп у пацієнтів, анамнез яких обтяжений наркотичною залежністю. У науковій літературі усе часто з’являються відомості щодо збільшення захворюваності на остеомієліт серед населення та погіршення перебігу запальних процесів кісток черепа. Гнійно- запальні захворювання ділянки голови та шиї є однією з нагальних проблем хірургічної стоматології, оскільки у структурі звернень пацієнтів за стаціонарною допомогою їхня частота коливається від 40 до 60 % випадків. Серед усіх запальних захворювань щелепно- лицевої ділянки близько 98 % – одонтогенні запальні захворювання, пов’язані з наявністю інфікованого зуба,
який стає причиною розвитку патологічного процесу. Вживання наркотичних препаратів суттєво впливає на стан імунної системи та спотворює перебіг імунних реакцій. Тому, проблема одонтогенного остеомієліту у наркозалежних пацієнтів залишається надзвичайно актуальною та зумовлює пошук шляхів її вирішення серед науковців та клініцистів, соціальних та державних діячів, що пов’язано з неухильним збільшенням кількості пацієнтів, ураження осіб молодого віку, недостатньою вивченістю патогенезу, тяжкістю клінічного перебігу, низькою ефективністю сучасних засобів терапії, значною тривалістю періоду непрацездатності, високим відсотком рецидивів та ускладнень, що часто стають причиною інвалідизації та летальності.

СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СТРУКТУР ЧОЛОВІЧОЇ ПРОМЕЖИНИ

Володимир Проняєв, Костянтин Владиченко — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Проаналізовано сучасні наукові джерела, присвячені складним морфогенетичним та топографоанатомічним особливостям розвитку структур промежини. Впродовж останнього часу встановлення ґрунтовних знань послідовності виникнення зачатків структур організму людини залишалось одним із найактуальніших питань сучасної морфології. Не дивлячись на стрімке збільшення частоти виникнення вроджених вад розвитку, у тому числі вад розвитку ділянки промежини, науково описані етіопатогенетичні аспекти даних станів залишаються недостатніми та контраверсійними внаслідок часткової досліджуваності, складності морфогенетичних аспектів та гетерогенності структур досліджуваної
ділянки. З огляду на останнє, виникає необхідність у подальших більш точних та вузькопрофільних дослідженнях, які б зосереджувались на особливостях морфогенезу та критичних періодах розвитку структур плода. Глибоке розуміння етапності процесів та критичних періодів розвитку плода дадуть змогу відслідкувати етіопатогенетичні чинники розвитку вроджених вад. Отримані морфологічні дані, в свою чергу, стануть науковим підґрунтям для удосконалення відомих та розробки нових анатомічно обґрунтованих методів хірургічної корекції, як набутих, так і вроджених вад даної ділянки.
Мета дослідження: проаналізувати сучасну наукову літературу, присвячену особливостям закладки, розвитку будови, топографо- анатомічним перетворенням структур чоловічої промежини, виявити суперечні та консенсусні питання щодо становлення синтопії структур сечостатевого та відхідникового трикутників чоловічої промежини.
Матеріал і методи. Проаналізовано доступні джерела іноземної наукової літератури з електронних баз «PubMed», «Google Scholar». Використані різні форми роботи інформаційно- аналітичного аналізу: дослідження актуальних проблем, контент- аналіз.
Висновки. Вирішення дискусійних питань, розуміння складних топографо- анатомічних взаємовідношень та отримання нових знань щодо морфогенетичних особливостей становлення структур ділянки промежини сприятимуть більш глибшому розумінню етіопатогенезу вроджених вад ділянки промежини, сприятиме розробці та вдосконаленню новітніх анатомічно- обґрунтованих методів хірургічної корекції вроджених вад.

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ВІДСУТНОСТІ ЧЕРВОПОДІБНОГО ВІДРОСТКА

Віталій Рудіченко , Анна Гиндич — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Клінічно можуть виявлятися різні форми аномалій червоподібного відростка, які є дуже рідкісними та мають широкий діапазон. А саме: агенезія, атрезія, дуплікація та так званий гігантський апендикс. Найбільш частими формами є агенезія та дуплікація (подвоєння) червоподібного відростка. Перший випадок агенезії апендиксу був описаний в 1719 р. Це є рідкісною вродженою аномалією, яка трапляється в 0,001 % (1:100.000) лапаротомій, які проведені при припущенні гострого апендициту. Діагноз цього рідкісного стану підтверджується найчастіше інтраопераційно після проведення візуалізуючих досліджень. Стаття наводить результати власних клінічних спостережень випадку відсутності червоподібного відростка. Вважаємо наданий опис демонстративним для опрацювання під час практичних занять державною та англійською мовами на додипломному та післядипломному рівнях.

СПОСОБИ ОПТИМІЗАЦІЇ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДОРОСЛОМУ НАСЕЛЕННЮ ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ ЯКОСТІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА ЗАГАЛЬНОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Юрій Козар — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Враховуючи зростаючі вимоги до якості медичних послуг та зміну демографічного складу населення, питання оптимізації хірургічної допомоги набуває особливої ваги. Метою статті є систематизація існуючих даних, аналіз сучасної практики та виявлення потенційних шляхів покращення хірургічного лікування дорослих. Особливу увагу в статті звернено на впровадження новітніх технологій та підвищення загальної доступності високоякісної хірургічної допомоги. Результати дослідження сприяють внесенню вкладу в розвиток медицини, покращення якості життя пацієнтів та ефективності медичного обслуговування.

МОРФОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІМУНОМОДУЛЯТОРА МУРАМІЛПЕПТИДНОГО РІВНЯ ПРИ ЛІКУВАННІ ІНФІКОВАНИХ РАН В ЕКСПЕРИМЕНТІ

Олексій Хіміч , Анатолій Король — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

На сьогоднішній день питання щодо лікування інфікованих та гнійних ран ще далеко не вирішено, тому пошук нових засобів для покращення ранового процесу є актуальним. Мета дослідження: провести морфологічну оцінку ефективності застосування імуномодулятора Бластомуніл при лікуванні інфікованих ран в експерименті. Матеріал і методи. Для оцінки ефективності застосування бластомунілу було сформовано 3 дослідницьких групи, по 10 щурів у кожній. Під наркозом робили рани (1,5Ч1,5 см), інфікували їх 0,2 мл мікробної суміші, що включала S. Aureus та P. Аureginosa. І-шу групу не лікували. II групу тварин з 2-го дня лікували шляхом однократного уведення внутрішньом’язово 0,12 мг бластомунілу; III групу тварин лікували шляхом місцевого застосування у рану 0,12 мг бластомунілу. Для оцінювання морфологічних змін ранового процесу тварин на 3, 7, 10 та 14 добу тварин під наркозом виводили з експерименту. Готували гістопрепарати. Мікроскопію і фотографування проводили за допомогою світлового мікроскопа EUROMEX microscopes Holland IScope 1153-PLI під збільшенням у 50, 10 та 400 разів. Результати і обговорення. За результатами морфологічного аналізу виявлено позитивну дію застосування бластомунілу, завдяки більш швидшому очищені рани, зменшенню кількості мікробів за рахунок посилення збільшення лімфоцитів та макрофагів і більш швидшого регенераторного процесу із розвитком сполучної тканини та епітелізації рани. Причому при місцевому застосуванні бластомунілу цей процес був краще виражений ніж при внутрішньом’язовому використанні.
Висновок. Результати експериментального дослідження показують, що при місцевому застосуванні використання імуномодулятора Бластомуніл сприяє більш швидшому очищенню рани, зменшенню кількості мікроорганізмів внаслідок стимуляції збільшення лімфоцитів та макрофагів і більш швидкому регенераторному процесу із розвитком сполучної тканини та епітелізації рани. При внутрішньом’язовому застосуванні позитивні зміни теж спостерігаються, проте вони дещо менш виражені.

РОЛЬ ПРОТЕКЦІЇ ПАНКРЕАТОЄЮНОАНАСТОМОЗУ, ЯК МЕТОД КОНТРОЛЮ ПАНКРЕАТОРАГІЇ У ХВОРИХ ОПЕРОВАНИХ ІЗ ПРИВОДУ УСКЛАДНЕНОГО ХРОНІЧНОГО ПАНКРЕАТИТУ

Олег Каніковський , Ігор Павлик , Юлія Пунько — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

На сьогоднішній день лікування ускладнених форм хронічного панкреатиту є актуальною проблемою, яку до кінця остаточно не вдається вирішити. На даний момент, так й не встановлено чітких алгоритмів щодо термінів проведення оперативного лікування хронічного панкреатиту. Таке ускладнення, як кровотеча у післяопераційному періоді із протоки підшлункової залози є вкрай рідкісним явищем, тому відсутність досвіду лікування такого роду ускладнень підвищує ризик післяопераційної летальності. Саме тому, постає гостро питання контролю попередження післяопераційних ускладнень або ж їх вчасної діагностики та лікування.
Мета дослідження: оцінити ефективність контролю панкреаторагії у хворих оперованих із приводу ускладненого хронічного панкреатиту за допомогою протекції панкреатоєюноанастомозу із використанням підвісної єюностоми.
Матеріал і методи. З 256 прооперованих хворих із приводу ускладнених форм хронінчого панкреатиту у хірургічній клініці кафедри хірургії медичного факультету № 2 Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова у період з 2000 по 2023 рр., об’єктом дослідження становили 7 (2,73 %) хворих, у яких виник епізод панкреаторагії в післяопераційному періоді. Із 7 хворих локальна резекція за Фреєм виконана у 2 (28,6 %) хворого, за Ізбіцкі – у 1 (14,3 %) хворого, модифікація за Фреєм- Ізбіцкі у 4 (57,1 %) хворих. Оперативне втручання даним хворим базувалося на виконанні панкреатоєюноанастомозу з подальшою його протекцією за допомогою підвісної єюностоми.
Результати дослідження. Нами розроблена методика формування повздовжнього панкреатоєюноанстомозу на відключеній по Ру петлі з подальшим накладанням ентеро- ентероанастомозу за Брауном та наступним формуванням протекції панкреатоюєноанастомозу за допомогою підвісної ентеростоми. Дана методика дозволяє контролювати як у ранньому, так й пізньому післяопераційному періодах появу перших ознак панкреаторагії у хворих після резекційних оперативних втручань із приводу хронічного панкреатиту, а також можливість профілактувати появу панкреаторагії.
Висновки. Контроль панкреаторагії за допомогою протекції панкреатоєюноанастомозу з використанням підвісної ентеростоми у хворих оперованих із приводу ускладнених форм хронічного панкреатиту дає можливість зупинити кровотечу консервативною терапією, без використання повторного оперативного втручання у ранньому післяопераційному періоді.

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ГЕМОМІКРОЦИРКУЛЯТОРНОГО РУСЛА КАМЕР СЕРЦЯ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ ТА ПОСТРЕЗЕКЦІЙНІЙ ЛЕГЕНЕВІЙ ГІПЕРТЕНЗІЇ

чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Найрозповсюдженими світовими патологіями, які часто призводять до інвалідизації населення та передчасної смерті, визнано ушкодження серцево- судинної системи та цукровий діабет. Іноземні та вітчизняні науковці вважають, що дослідження будови серця людини та дослідних тварин є важливими соціальними, медичними та біологічними напрямками у зв’язку з широким розповсюдженням і ростом серцево- судинних захворювань та різних типів цукрового діабету.
Мета. Провести морфометричну оцінку особливостей структурної перебудови гемомікроциркуляторного русла камер серця при цукровому діабеті та пострезекційній легеневій гіпертензії.
Матеріал і методи. Морфологічно вивчені серця 48 білих щурів- самців, які були розподілені на три групи. 1-ша група вміщувала 12 інтактних тварин, 2-га – 12 щурів з експериментальним стрептозотоциніндукованим діабетом, 3-тя – 12 експериментальних тварин з пострезекційною легеневою гіпертензією, 4-та – 12 щурів з експериментальним стрептозотоциніндукованим діабетом та пострезекційною легеневою гіпертензією. Модель експериментального цукрового діабету відтворювали шляхом введення щурам стрептозотоцину внутрішньоочеревенно одноразово в дозі 50 мг/кг, попередньо розчинивши його в 0,1 М цитратному буферному розчині (рН-4,5). Пострезекційну легеневу гіпертензію у дослідних тварин моделювали щляхом виконанням правобічної пульмонектомії. Евтаназію тварин здійснювали кровопусканням в умовах тіопенталового наркозу через 28 днів від початку експерименту. З шлуночків серця вирізали шматочки, які фіксували в 10 % розчині формаліну, проводили через етилові спирти зростаючої концентрації та поміщали у парафін. Мікротомні зрізи після депарафінізації фарбували різними барвниками.
У лівому та правому шлуночках серця вимірювали діаметри досліджуваних структур: артеріоли, прекапілярні артеріоли, капіляри, закапілярні венули, венули. Кількісні показники обробляли статистично.
Результати. При морфологічному та морфометричному дослідженнях гемомікроциркуляторного русла шлуночків серця в умовах цукрового діабету та пострезекційної легеневої гіпертензії спостерігалися зміни кількісних морфологічних показників елементів досліджуваного русла серця порівняно з контрольними. Діаметр артеріол правого шлуночка при стрептозотоциніндукованому діабеті статистично достовірно (р<0,001) зменшився на 4,2 %, при пострезекційній легеневій гіпертензії – на 19,9 % (р<0,001), при комбінованому ураженні (діабетом та легеневою гіпертензією) даний морфометричний показник збільшився відповідно – на 30,9 % (р<0,001). Необхідно зауважити, що у другої групи спосте-
режень діаметр гемокапілярів правого шлуночка з достовірною різницею (р<0,01) зменшився на 4,7 %, а при пострезекційній артеріальній легеневій гіпертензії та комбінованому ураженні – на 18,8 % та 30,1 %, що вказувало на погіршення кровопостачання правого шлуночка.
У змодельованих експериментальних умовах діаметр венули гемомікроциркуляторного русла правого шлуночка серця також значно збільшувався. Так, у другій досліджуваній групі тварин (при стрептозотоциніндукованому діабеті) діаметр венул виявився статистично достовірно (р<0,001) більшим на 3,2 %. У 3-й експериментальній групі діаметр досліджуваних венул правого шлуночка при пострезекційній легеневій гіпертензії змінився більше. Вказаний кількісний морфологічний показник при цьому збільшився на 16,8 % (р<0,001). У 4-й групі спостережень (при поєднанні пострезекційної легеневій гіпертензії з цукровим діабетом) отримані результати перевищували аналогічний контрольний показник на 24,7 % (р<0,001), що свідчило про порушення відтоку крові в посткапілярній ділянці гемомікроциркуляторного русла правого шлуночка.
Висновок. Цукровий діабет та пострезекційна легенева гіпертензія призводять до вираженої структурної перебудови гемомікроциркуляторного русла та інших структурних компонентів серця. Виявлені патоморфологічні зміни домінували у правому шлуночку при пострезекційній легеневій гіпертензії в комбінації з цукровим діабетом.

СОРБЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЛІКУВАННІ ЗАПАЛЬНО-ДЕСТРУКТИВНИХ ПРОЦЕСІВ

Ігор Полянський, Іван Мельник , Петро Мороз , Володимир Андрієць — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Проведено порівняльну оцінку ефективності використання сорбційних технологій при лікуванні запально- деструктивних процесів різної локалізації у 56 пацієнтів, із яких у 34 використовували сорбційні технології, а 22 пацієнти становили контрольну групу. Результати проведених досліджень свідчать, що досягти ефективного результату лікування пацієнтів із запально- деструктивним процесами можливо комплексним поєднанням місцевого впливу на ділянку запалення із використанням сорбційних методик, які не тільки створюють можливість локально впливати на вогнище запалення, але й шляхом сорбції мікроорганізмів та токсинів знижують їх локальний пошкоджувальний влив на тканини та попереджують їх всмоктування і генералізацію. Розрив ланцюга ендотоксемії на початковому етапі його виникнення дозволяє знизити вираженість запальної реакції, локалізувати її, зменшити прояви місцевої дії патогенних чинників, усунути небезпеку їх транслокації та генералізації, попередити реалізацію автокатолітичних механізмів токсемії, прискорити видужання пацієнтів. Використання вульнеосорбції сприяє швидкому очищенню ран, утворенню грануляційної тканини, прискорює епітелізацію з країв рани та терміни її загоєння.
Проведені дослідження свідчать, що сорбційні методики повинні бути невід’ємною складовою комплексного лікування пацієнтів із запально- деструктивними процесами, є ефективними при лікування пацієнтів із запально-деструктивними процесами очеревинної порожнини, дозволяють зменшити транслокацію і генералізацію мікроорганізмів і токсинів, знизити прояви токсемії. Розміщення сорбентів в інфікованій рані дозволяє прискорити терміни її загоєння.

ВПЛИВ ПОРУШЕННЯ ПЕРИФЕРІЙНОЇ СТРЕС-ЛІМІТУЮЧОЇ СИСТЕМИ НА ПЕРЕБІГ ВАГІТНОСТІ У ЖІНОК ІЗ ПРЕЕКЛАМПСІЄЮ

Світлана Косілова — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження. Дослідити вплив порушення периферійної стрес- лімітуючої системи на перебіг вагітності у жінок із прееклампсією (ПЕ).
Матеріал і методи. Проведено клініко- статистичний аналіз перебігу вагітності у 34 пацієнток із ПЕ (основна група). З них 20 із помірною ПЕ (І група) і 14 – із тяжкою (ІІ група). Контрольну групу становили 20 здорових жінок. Показники пероксидації ліпідів (ПОЛ) і антиоксидантної системи (АОС) захисту вивчали в 24-26 та в 34-36 тижнів вагітності.
Результати. У вагітних із ПЕ виявлено порушення в системі ПОЛ АОС. На тлі надмірної активації ПОЛ у жінок І групи має місце АО недостатність, про що свідчить відсутність збільшення глутатіону та глутатіон – пероксидази в 34-36 тижнів (p>0,05). У ІІ групі показник глутатіон – пероксидази не збільшувався (p>0,05). Активність глутатіону в 24-26 тижнів, також, не підвищувалась (p>0,05), а в 34-36 тижнів значно знижувалась, що свідчить про виснаження АОС захисту. Це здійснило негативний вплив на функціональний стан організму вагітних, сприяло прогресуванню тяжкості ПЕ та значному збільшенню частоти ускладнень у перерізі вагітності.
Висновки. Підвищення рівня продуктів ПОЛ у крові матері передує клінічним проявом окислювального стресу та корелюється з тяжкістю ПЕ. У вагітних із помірною ПЕ має місце антиоксидантна недостатність і напруження компенсаторно- пристосувальних механізмів організму матері. У вагітних із тяжкою ПЕ має місце виснаження АОС захисту організму та можливий зрив компенсаторно- пристосувальних механізмів. Частота ускладнень перебігу вагітності у жінок із тяжкою ПЕ значно перевищує таку в жінок із помірною ПЕ. Рівні активності відновленого глутатіону та глутатіон – пероксидази можна розглядати в якості біохімічних маркерів порушення компенсаторно- пристосувальних механізмів захисту організму матері.

ВИЗНАЧЕННЯ ЕКСПРЕСІЇ ГЕНУ МРНК IL-1Β У ЖІНОК З ГЕНІТАЛЬНИМ ЕНДОМЕТРІОЗОМ АСОЦІЙОВАНИМ ІЗ БЕЗПЛІДДЯМ

Оксана Бакун — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Як відомо, ендометріоз розглядають як хронічне запальне захворювання. Саме завдяки IL1 можна провести асоціацію розвитку ендометріозу. Незважаючи на численну кількість досліджень виявлення та пошуку неінвазивних ранніх маркерів діагностики генітального ендометріозу, та лікування на сьогодні ця проблема залишається актуальною. Важливо запровадити ранню діагностику генітального ендометріозу з метою вчасної профілактики та лікування.
Мета дослідження. Дослідити рівень експресії генів мРНК IL-1β у жінок з генітальним ендометріозом,
асоційованим з безпліддям.
Матеріал і методи. Для аналізу експресії гену IL1β та визначення відносної нормалізованої експресії мРНК IL1β використовували метод полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскрипцією в режимі реального часу (ЗТ-ПЛР). Об’єктом для молекулярно- генетичних досліджень методом ЗТ-ПЛР була фракція мононуклеарних клітин, виділених з цільної крові хворих на ендометріоз. У цьому дослідженні ми провели ретроспективний аналіз медичних карток 30 жінок з безпліддям, які проходили програму допоміжних репродуктивних технологій. Основну групу становили 20 жінок з діагнозом зовнішній генітальний ендометріоз, які проходили допоміжні репродуктивні технології. Контрольна група охоплювала 10 жінок, у яких було безпліддя трубного генезу внаслідок попереднього запального захворювання, але за результатами комплексного клінічного та лабораторного обстеження вони
були прирівняні до здорових жінок. Ці жінки віком від 21 до 42 років із середнім віком 29,75 років. Це дослідження було проведено в Буковинському державному медичному університеті та клініці «Yuzko Medical Center».
Результати. В основній групі рівень експресії генів мРНК IL-1β становив 26,7877±0,01, що був помітно вищим, ніж у жінок контрольної групи (0,4512±0,01). Отже, можна відмітити високий рівень експресії генів мРНК IL1β в цільній крові жінок основної групи.
Висновки. Надзвичайно підвищена експресія генів мРНК IL-1β свідчить про тісний зв’язок між патогенезом ендометріозу та запаленням.

СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ МАП ЕЛІПТИЧНОСТІ ПОЛЯРИЗАЦІЇ ЦИФРОВИХ МІКРОСКОПІЧНИХ ЗОБРАЖЕНЬ ФАЦІЙ КРОВІ ТА ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА ПАТОЛОГІЇ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Основні характеристики та досягнення Мюллер- матричної поляриметрії у діагностиці патологічних змін оптичної анізотропії мікроструктури біологічних тканин і рідин широко представлені в наукових працях. У той же час діагностичні можливості Мюллер- матричної поляриметрії обмежені значною деполяризацією світлорозсіювання в об’ємних біологічних об’єктах.
Мета дослідження. Проведення порівняльного аналізу ефективності методів статистичної обробки мап еліптичності поляризації цифрових мікроскопічних зображень надмолекулярних білкових мереж полікристалічних фацій крові з метою визначення нових об’єктивних критеріїв (маркерів) цифрової лазерної гістологічної диференціальної діагностики патології щитоподібної залози.
Матеріал і методи. Досліджувалися чотири групи пацієнтів: 1. Контрольна група – здорові донори (51 пацієнт). 2. Дослідна група – пацієнти з вузловим зобом (51 пацієнт). 3. Дослідна група пацієнти з аутоімунним тиреоїдитом (51 пацієнт). 4. Дослідна група – пацієнти з папілярним раком (51 пацієнт).
Проведено порівняльний аналіз ефективності методів статистичної обробки мап еліптичності поляризації цифрових мікроскопічних зображень надмолекулярних білкових мереж полікристалічних фацій крові з метою визначення нових об’єктивних критеріїв (маркерів) цифрової лазерної гістологічної диференціальної діагностики патології щитоподібної залози.
Результати дослідження. Проведено комплексний статистичний аналіз мап еліптичності поляризації дослідних зразків крові донорів та хворих на вузловий зоб, аутоімунний тиреоїдит і папілярний рак. Визначено об’єктивні статистичні маркери для диференціальної діагностики патології щитоподібної залози. Результати інформаційного аналізу інтегральних мап еліптичності продемонстрували хорошу діагностичну спроможність діагностики (~87,3 % – 88,3 %) та задовільний рівень (~78,4 % – 81,4 %) диференціації патології щитоподібної залози.
Висновки. 1. Представлені та проаналізовані у рамках комплексного статистичного підходу експериментальні результати поляризаційного картографування мап еліптичності поляризації цифрових мікроскопічних зображень фацій крові донорів і хворих на вузловий зоб, аутоімунний тиреоїдит і папілярний рак. 2. Виявлено найбільш оптимальнім статистичні маркери методу картографування мап еліптичності поляризації цифрових мікроскопічних зображень фацій крові і установлено хорошу діагностичну спроможність діагностики (~87,3 % – 88,3 %) та задовільний рівень (~78,4 % – 81,4 %) диференціації патології щитоподібної залози.

КЛІТИННО-ТКАНИННА ДИНАМІКА ВОГНИЩА ХРОНІЧНОГО КАРАГІНАНОВОГО ЗАПАЛЕННЯ НА ТЛІ ВВЕДЕННЯ ІНГІБІТОРА ТРОМБІНУ

Олена Павлова, Владислав Шевченко — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Хронічне запалення є невід’ємною частиною розвитку різних захворювань, таких як розлади травлення, хвороби серця, аутоімунні захворювання, рак, діабет або нейродегенеративні розлади. Роль цитокінів і хемокінів полягає в тому, щоб залучати додаткові імунні клітини до місця інфекції, включаючи циркулюючі нейтрофіли, які посилюють знищення мікробів за рахунок виробництва інтерферону, протеаз і активних форм кисню. Усунення чужорідного/ендогенного флогогена та перепрограмування ефекторних клітин для ефективного припинення виробництва медіаторів запалення приводить до зникнення запалення та повернення до гомеостазу.
Мета дослідження: з’ясувати клітинно- тканинну динаміку вогнища вторинно хронічного карагінанового запалення на тлі введення інгібітора тромбіну.
Матеріал і методи. Експериментальне дослідження було проведено на 72 дорослих самцях лабораторних щурів лінії WAG. Моделлю запалення було карагінанове вторинно хронічне асептичне запалення, яке викликалося шляхом внутрішньом’язового введення в ділянку правого стегна 10 мг λ-карагінану (Sigma, США), розчиненого в 1,0 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Дабігатрану етексилат вводили внутрішньошлунково через зонд у дозі 15 мг/кг/добу, розчиненим в 1,0 мл ізотонічного розчину натрію хлориду щодня протягом усього експерименту. Досліджували клітинно- тканинну динаміку вогнища вторинно хронічного карагінанового запалення на 1-шу, 7-му, 14-ту, 21-шу і 28-му доби проведення експерименту.
Морфологічне дослідження зразків м’язової тканини показало, що як за природного перебігу вторинно хронічного карагінанового запалення, так і за вторинно хронічного карагінанового запалення на тлі введення дабігатрану етексилату розвивається запальний процес з переважанням проліферативних процесів, що є характерним для хронічного перебігу запалення.
Морфологічні зміни в обох досліджуваних групах є однотипними, але з певною різницею в інтенсивності процесу і термінах розвитку. Так, гнійно- некротичний процес за природного перебігу вторинно хронічного карагінанового запалення виявляється на 7-му добу і його інтенсивність може бути визначена як помірна, тоді як за вторинно хронічного карагінанового запалення на тлі введення дабігатрану етексилату значно виражений гнійно- некротичний (переважно гнійний) процес виявляється на 14-ту добу. Але вже на 21-шу добу «затухання» і загоєння запального процесу у вигляді проліферації і організації, ці процеси відбуваються з більшою інтенсивністю в групі щурів із вторинно хронічним карагінановим запаленням на тлі введення дабігатрану етексилату, що проявляється збільшенням кількості макрофагів, клітин фібробластичного ряду та посиленим колагеноутворенням у порівнянні з природним перебігом запалення.

ПРОФЕСОР ЮРІЙ ТАНАСІЙОВИЧ АХТЕМІЙЧУК – КОЛЕГА ЗА ПРОФЕСІЄЮ І СВІВАВТОР УПРОДОВЖ ЖИТТЯ

Василь Пикалюк, Олександр Слободян — чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

ТОПОГРАФО-АНАТОМІЧНЕ ТА ФАРМАКОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ВИБОРУ СПОСОБУ АНЕСТЕЗІЇ КИСТІ

чт, 23 тра 2024 00:00:00 +0300

Необхідність вивчення анатомо- функціональних особливостей кисті визначається тенденцією до збільшення числа травм кисті як серед військових, так і серед цивільних, що постраждали від бойових дій в Україні.
Мета дослідження: обґрунтувати вибір способу знеболення ділянки кисті з урахуванням топографоанатомічних та фармакологічних особливостей.
Матеріал і методи. Дослідження топографо- анатомічного та фармакологічного обґрунтування вибору способу анестезії кисті проведене через співставлення даних існуючих практичних настанов знеболення кисті з урахуванням сучасних умов надання медичної допомоги в Україні.
Результати. У повсякденній практиці розлади чутливості шкіри пальців та кисті розпізнаються під час огляду на підставі територіального розподілу нервів. Провідникова блокада на рівні зап’ястка дозволяє безболісно оперувати на будь-якому відділі кисті: анестезія настає через 10-15 хв, тому рекомендується додавати інфільтраційне знеболювання зони втручання. Останнім часом широкого поширення набув метод введення місцевого анестетика з адреналіном для реґіонарної анестезії під контролем ультразвуку (ропівакаїну або лідокаїну чи ін.), що дають у менших дозах більш тривалу анестезію. При цьому ультразвукова візуалізація рекомендована при будь-яких регіональних блокадах, крім блокад на пальцях.
При тривалих та травматичних операціях на кисті травматологи користуються високою провідниковою, периневральною анестезією, обираючи над-, або підключичну, або пахвову частини плечового сплетення.
Реґіонарна анестезія – це корисна методика, здатна значно зменшити чи усунути біль у кінцівках без ризику побічних ефектів опіоїдів або бензодіазепінів, наприклад, пригнічення дихання, седації та гіпотензії. Однак, при цій методиці існує ризик тяжких побічних ефектів, а також летальності при проксимальних ін’єкціях або введенні анестетика безпосередньо в судину. З огляду на це в настановах зроблена спроба знайти баланс між загальними ризиками та потенційними перевагами цього методу, рекомендуючи оптимальну техніку виконання (наприклад, зазначене вище використання ультразвуку), обмежену кількість ділянок блокади та найбезпечнішу комбінацію препаратів та їх доз. Висновки. Для вирішення важливих теоретичних проблем, тісно пов’язаних з хірургією кисті, необхідно знати топографо- анатомічні взаємовідношення нервів та артерій кисті, а також фармакокінетику і фармакодинаміку знеболювальних та седативних препаратів.