Клінічна анатомія та оперативна хірургія

КІЛЬКІСНИЙ МОРФОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ РЕМОДЕЛЮВАННЯ ГЕМОМІКРОЦИРКУЛЯТОРНИХ СУДИН У СІМ’ЯНИКАХ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ТВАРИН В УМОВАХ ЕТАНОЛОВОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ

Михайло Гнатюк — 2024-03-28

Етанол відносять до судинних отрут, тривала інтоксикація якою негативно впливає практично на всі органи і системи людини та експериментальних тварин. Морфологічні зміни у сім’яниках при етаноловому отруєнні досліджені недостатньо. Метою дослідження було кількісне морфологічне вивчення особливостей ремоделювання судин гемомікроциркуляторного русла лівого та правого сім’яників в умовах етанолової інтоксикації. Морфологічно і морфометрично вивчені структури лівого та правого сім’яників 30 білих щурів-самців, які були розподілені на 2 групи. 1-а група вміщувала 15 і нтактних тварин, 2-а – 15, яким внутрішньошлунково вводили 30 % розчин етанолу з розрахунку 2,0 мл на 100 г маси тіла впродовж 28 діб один раз на добу. Через місяць від початку експерименту здій-
снювали евтаназію дослідних тварин кровопусканням в умовах тіопенталового наркозу. З сім’яників виготовляли гістологічні та напівтонкі зрізи. На останніх визначали зовнішній та внутрішній діаметри, товщину стінок артеріол, передкапілярних артеріол, гемокапілярів, закапілярних венул та венул. Кількісні показники обробляли статистично.
Встановлено, що двадцятивосьмиденна етанолова інтоксикація у лабораторних статевозрілих білих щурів-самців призводить до вираженого ремоделювання судин гемомікроциркуляторного русла лівого та правого сім’яників, яке характеризується, звуженням просвітів та потовщенням стінок його артеріальних (артеріоли, передкапілярні артеріоли) та обмінних (гемокапіляри) судин, вираженим розширенням та стоншенням стінок закапілярних венул і венул, венозним повнокров’ям, гіпоксією, дистрофічно-некротичними змінами клітин, стромальних структур, інфільтрацією та склерозуванням. Виявлене ремоделювання судин гемомікроциркуляторного русла в умовах етанолового отруєння домінує у лівому сім’янику.

ВІДСТАНЬ МІЖ СОСКОПОДІБНИМИ ВІДРОСТКАМИ ЧЕРЕПА ЛЮДИНИ: ЗАКОНОМІРНОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ МІНЛИВОСТІ

Лариса Кольцова — 2024-03-28

Статевий диморфізм соскоподібних відростків скроневих кісток, а саме їхніх лінійних розмірів, величини і форми та відстані між ними, використовуються при проведенні досліджень, метою яких є визначення статевої приналежності черепів. Відстань між відростками вимірюється або між соскоподібними точками, mastoidale, розташованими на їх верхівках, або між точками на бічних поверхнях лівого і правого відростків; це – максимальна, або бічна міжсоскоподібна відстань. Обидва показники впливають на визначення статевої приналежності черепів краще за лінійні розміри. В той же час, у попередніх дослідженнях статевих відмінностей міжсоскоподібної відстані не враховувалися взаємозв’язки цього показника з морфометричними показниками, що характеризують величину черепа. Мета дослідження: встановити закономірності індивідуальної мінливості максимальної міжсоскоподібної відстані, а саме – її зв’язок із мінливістю ширини основи черепа, ширини потилиці і ширини мозкового відділу черепа. Дослідження проведено на 50 черепах (33 – осіб чоловічої статі, та 17 – жіночої) з краніологічної колекції кафедри анатомії людини ХНМУ.
Встановлено, що максимальна міжсоскоподібна відстань у чоловіків значущо більша, ніж у жінок (M±: відповідно 127,4±5,6 та 118,5±3,5; p<0,05). Це пояснюється більшими розмірами чоловічого черепа порівняно з жіночім та особливостями соматотипів чоловічого і жіночого організмів. У чоловіків статистичні взаємозв’язки між максимальною соскоподібною відстанню, з одного боку, та шириною основи черепа (y=0,6x+56,5; r=0,6), шириною мозкового черепа (y= 0,5x+67,3; r=0,6), шириною потилиці (y=0,4x+72,3; r=0,4), з іншого, помітні і статистично значущі (p<0,05), тоді як у жінок вони значно менші (відповідно y=0,3x+87,6; r=0,3; y=0,3x+84,9; r=0,2; p<0,05; та y=0,4x+61,6; r=0,3, p>0,05). Форма
черепа не впливає на відстань між соскоподібними відростками, як у чоловіків, так і у жінок.

МОРФОМЕТРИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗМІРІВ СТЕГНА У СТУДЕНТІВ БУКОВИНИ

Світлана Каратєєва — 2024-03-28

Проведено порівняння анатомічних параметрів окружності стегна з наступним їх моделюванням на 130 студентах Буковини (первинне дослідження було здійснено впродовж вересня- жовтня 2021 року, а повторне дослідження цих самих студентів у вересні- жовтні 2022 року). Всі досліджувані були розподілені на основну групу, яку становлять студенти, які відвідували секцію з футболу – 46 (35,4 %) та студенти, які відвідували секцію з волейболу – 44 (33,8 %), контрольну групу становлять студенти – 40 (30,8 %), які додатково спортом не займались. Усім студентам було проведено антропометричне дослідження, за методикою П. П. Шапаренка (окружність стегна в верхній третині, в середнійтретині та в нижній третині). За порівнянням окружності стегна справа та зліва у досліджуваних юнаків і дівчат, які відвідували секції з футболу та волейболу розміри в верхній та нижній третині стегна більші справа, а тільки в середній третині більші зліва, у студентів, які додатково спортом не займались окружність стегна юнаків та дівчат більша зліва, ніж справа. Встановлено, що за порівнянням між першим та другим вимірюванням, розміри окружності стегна при другому вимірюванні були вище саме у студентів, які відвідували секції з футболу (±3,43 см), ніж у студентів, які відвідували секції з волейболу (±1,9 см).
Отже, модель для прогнозування окружності стегна в верхній третині справа: Cpr=β1+β2+0,493w-0,135h, де Cpr – окружність стегна в верхній третині (справа), w – вага, h – ріст, β1=(49,735 для дівчат та 44,489 для юнаків), β2=(–1,391 для групи футбол; –1,277 для групи волейбол), зліва: Cpl=β1+β2+0,465w, де Cpl – окружність стегна в верхній третині (зліва), β1=(25,736 для дівчат та 20,147 для юнаків), β2=(– 1,333 для групи футбол; –1,487 для групи волейбол). Модель для прогнозування окружності стегна в середині справа: Cmr=β1+β2+0,460w-0,183h, де Cmr – окружність стегна в середині справа, β1=(52,567 для дівчат та 48,930 для юнаків), β2=(–2,235 для групи футбол; –0,296 для групи волейбол); зліва: Cml=β1+β2+0,449w, де Cml – окружність стегна в середині зліва, β1=(20,716 для дівчат та 20,943 для юнаків), β2=(–0,254 для групи футбол; –0,770 для групи волейбол). Модель для прогнозування окружності стегна в нижній третині справа: Cdr=β1+β2+0,418w, де Cdr – окружність стегна в нижній третині справа, β1=(25,560 для дівчат та 20,165 для юнаків), β2=(–0,039 для групи футбол; –0,502 для групи волейбол); зліва: Cdl=β1+β2+0,387w, де Cdl – окружність стегна в нижній третині зліва, β1=(24,638 для дівчат та 18,523 для юнаків), β2=(–0,379 для групи футбол; –0,323 для групи волейбол).

ТОПОГРАФОАНАТОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БІЧНОЇ ДІЛЯНКИ ГОЛОВИ У ПЛОДІВ ЛЮДИНИ

Роман Дмитренко — 2024-03-28

З метою з’ясування топографоанатомічних особливостей та варіантної анатомії структур бічних ділянок голови у плодовому періоді онтогенезу людини досліджено 24 препарати плодів людини віком від 4-х до 10 місяців внутрішньоутробного розвитку із застосуванням комплексу методів морфологічного дослідження (антропометрія, макроскопія, комп’ютерна томографія, морфометрія, реконструювання). У плодів людини нами виявлені анатомічні варіанти жувального і скроневого м’язів. Так, у 5-місячного плода виявлені окремі м’язові пучки, що прямували від правого жувального м’яза до правого скроневого м’яза. У 6-місячного плода глибока частина лівого жувального м’яза була зрощена з лівим скроневим м’язом. У плодів людини скронева фасція у напрямку до виличної дуги розщеплюється на дві пластинки, між якими виявляються скупчення жирової клітковини. У пізніх плодів виявлений
сформований підапоневротичний клітковинний простір. Наприкінці плодового періоду між окістям і внутрішнім краєм скроневого м’яза спостерігається глибокий клітковинний простір. Клітковинні простори скроневої ділянки спереду пов’язані з жировим тілом щоки, що створює передумови для поширення запальних процесів. Топографоанатомічними особливостями скроневої ділянки плодів людини є: слабкий розвиток скроневого м’яза та мала глибина скроневої ямки – в середньому відділі від 3,0 до 6,0 мм (залежно від віку плода); слабко розвинута сухожилкова частина скроневого м’яза, який не досягає скроневої лінії тім’яної кістки. Кісткова основа скроневої ділянки представлена лускою скроневої кістки, великим крилом клиноподібної кістки, частиною тім’яної і лобової кісток, на внутрішній поверхні яких мало помітні, а деколи взагалі не чіткі або відсутні артеріальні борозни і пальцеподібні
втиснення. Анатомічні варіанти будови скроневого та жувального м’язів, а також скроневої фасції можуть викликати труднощі та помилки під час діагностики та хірургічного лікування запальних процесів в постнатальному періоді онтогенезу людини.

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ СЛУХОВОЇ ТРУБИ У ПРЕНАТАЛЬНОМУ ПЕРІОДІ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

Олег Сапунков — 2024-03-28

Будова та синтопія слухової труби вивчені у 35 плодах людини сьомого- десятого місяців внутрішньоутробного розвитку та 11 трупах новонароджених. У плодів сьомого місяця форма барабанних отворів слухових труб у восьми випадках була неправильною, в трьох випадках – трикутною і в одинадцяти випадках прямокутною. Барабанні отвори зміщуються доверху ще більше. Вони мали в дев’яти випадках неправильну форму, а в п’яти – прямокутну. На десятому місяці барабанні отвори слухових труб переміщуються у верхню частину передньої стінки барабанної порожнини і відкриваються в надбарабанний простір. Вони в десяти випадках мали неправильну форму, а в шести випадках ми
спостерігали прямокутну їх форму. Барабанні отвори слухових труб у новонароджених знаходяться у верхній частині передньої стінки барабанної порожнини і відкриваються в надбарабанний простір.
Вони у десяти випадках мали неправильну форму, в дев’яти випадках – прямокутну форму, а в трьох випадках – трикутну форму. Встановлено, що розміри та форма слухової труби у передчасно народжених дітей не мають дефінітивних розмірів і розташування її вирізняється від такого у новонароджених.
Глоткові отвори слухових труб знаходяться на рівні твердого піднебіння, а у новонароджених – вище рівня твердого піднебіння. Барабанні отвори з нижньої частини передньої стінки барабанної порожнини у плодів сьомого місяця внутрішньоутробного розвитку повністю переміщуються у верхню частину її і відкриваються в надбарабанний простір у плодів десятого місяця. Визначені особливості мають важливе значення при удосконаленні технологій і адекватності хірургічного лікування та маніпуляцій у передчасно народжених дітей.

АНАТОМІЧНА МІНЛИВІСТЬ ВІДДІЛІВ НИЖНЬОГО КОМІРКОВОГО НЕРВА У ЛЮДЕЙ ДРУГОГО ПЕРІОДУ ЗРІЛОГО ТА ЛІТНЬОГО ВІКУ

Анатолій Ошурко — 2024-03-28

Для уникнення ускладнень бікортикальної імплантації вагоме значення надається вивченню індивідуальних морфологічних особливостей нижньої щелепи та її структур, зокрема анатомічній мінливості нижнього коміркового нерва (НКН) та каналу нижньої щелепи. Метою дослідження було з’ясувати особливості будови, топографії та індивідуальної анатомічної мінливості нижнього коміркового нерва у осіб другого періоду зрілого та літнього віку. Досліджено конусно- променеві комп’ютерні томограми 54 осіб обох статей віком 45-65 років з тривимірним реконструюванням, морфометрією та статистичним аналізом. На підставі власних досліджень топографоанатомічних особливостей НКН та його синтопії з нижньою щелепою, зокрема, з каналом нижньої щелепи, ми пропонуємо розрізняти чотири його відділи: позаканальний – від місця формування до входу в канал нижньої щелепи; внутрішньоканальний – від отвору нижньої щелепи до підборідного отвору; підборідний – після виходу з каналу нижньої щелепи; різцевий – після відходження підборідної гілки. Досліджено топографоанатомічні особливості та анатомічна мінливість нижнього коміркового нерва. У людей II періоду зрілого та літнього віку встановлена анатомічна мінливість макроскопічної будови і топографії НКН, яка проявлялася високим (4,0-11,0 мм) і низьким (22,0-33,0 мм), щодо овального отвору, рівнями його початку та формою (один чи два стовбури) відходження від нижньощелепного нерва. Найбільшу кількість нервових зв’язків з іншими гілками нижньощелепного нерва утворює позаканальний відділ НКН: з вушно- скроневим (29 препаратів – 53,7 %), з язиковим (5 випадків – 9,26 %), з нервом присереднього крилоподібного м’яза (3 спостереження – 5,56 %) і з нервом бічного крилоподібного м’яза (2 препарати – 3,7 %). Встановлено різний рівень відходження щелепно-під’язикового нерва від позаканального відділу НКН: високий (5,0-7,0 мм) і низький (27,0-31,0 мм). Анатомічна мінливість внутрішньоканального відділу НКН зумовлена варіантами бу-дови: одиночний стовбур (43 випадки, 79,6 %), рідко – два стовбури (11 спостережень, 20,4 %) і дуже рідко – нижнє зубне сплетення (6 препаратів, 11,11 %). Наближеність коренів 7 і 8 зубів до НКН може бути причиною сильного болю при патології цих зубів та спричинити пошкодження нервів при їх видаленні.
Між правим і лівим різцевими нервами трапляються нервові зв’язки, знання яких має важливе практичне значення для виконання анестезії переднього ряду зубів. Кількість гілок до зубів, міжкоміркових перегородок і ясен від НКН значно зменшується з віком та з порушенням цілісності зубного ряду.

ПРОГНОЗУВАННЯ СПАЙКОВОЇ ХВОРОБИ ОЧЕРЕВИНИ ПІСЛЯ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАНЬ НА ОРГАНАХ ОЧЕРЕВИННОЇ ПОРОЖНИНИ

Артем Савчук — 2024-03-28

Cпайкова хвороба (СХ) є тяжким захворюванням, що виникає внаслідок різних патологічних процесів, переважно запального характеру та характеризується непередбачуваним перебігом, інвалідизацією, та широким спектром ускладнень. На сучасному етапі відсутня надійна система прогнозування спайкоутворення та розвитку СХ, що підтверджує актуальність даного напрямку дослідження.
Мета дослідження. Оцінити прогностичну цінність різних чинників виникнення спайок з метою їх використання у системі прогнозування розвитку спайкової хвороби.
Матеріал і методи. Дослідження базується на аналізі клінічних даних 102 хворих на СХ. Менеджмент хворих, діагностика та лікування ускладнень здійснювалися відповідно до рекомендацій Bologna guidelines for diagnosis and management of adhesive small bowel obstruction… (2018). Статистичний аналіз здійснювали за допомогою комп’ютерної програми Clinical Calculator 1. З метою оцінки прогностичної цінності різних параметрів, розраховували поширеність, чутливість та специфічність ознаки, співвідношення шансів виникнення захворювання, пов’язане з ознакою.
Результати дослідження. Показано, що наявність перитонеального запалення в анамнезі суттєво підвищує ризик спайкоутворення. Перенесений перитоніт є важливим прогностичним маркером виникнення СХ, проте низька чутливість цього параметра підкреслює неможливість його ізольованого застосування з прогностичною метою. Ризик спайкоутворення внаслідок перитоніту збільшується у 4,8 (0,7-32,18) раза. Визначено дещо вищий ризик спайкоутворення при колоректальних операціях, проте, ця залежність була невірогідною. Ризик розвитку СХ внаслідок відкритих операцій – 1,77 (0,92-3,41), наявність кишкової непрохідності у анамнезі підвищує ризик розвитку СХ у 1,86 (0,96-3,62) раза.
Висновки. Не встановлено статистично вірогідної залежності між виникненням спайок очеревинної порожнини та гендерним розподілом, терміном і типом хірургічних втручань. Відкритий доступ, непрохідність у анамнезі та перитоніт є найбільш важливими чинниками, які створюють найбільший ризик для спайкоутворення.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННЯ ТОПОГРАФІЇ МІХУРОВО-ПУПКОВОГО ТРИКУТНИКА У ПРЕНАТАЛЬНОМУ ПЕРІОДІ ОНТОГЕНЕЗУ ЛЮДИНИ

Тетяна Хмара — 2024-03-28

На передній черевній стінці знаходиться ділянка міхурово- пупкового трикутника, що обмежена з боків пупковими артеріями, а знизу – сечовим міхуром. У доступних джерелах наукової літератури практично відсутні відомості щодо закономірностей пренатального морфогенезу і становлення топографії ділянки міхурово- пупкового трикутника людини. Проте, точне знання топографії складових утворень міхурово- пупкового трикутника визначає вибір доступу при операціях і надає теоретичне пояснення щодо виникнення різних патологічних станів: пупкових, післяопераційних вентральних гриж, евентрації органів черевної порожнини, розповсюдження гнійно- запальних процесів.
Метою дослідження було з’ясування особливостей пренатального морфогенезу і топографоанатомічних взаємовідношень міхурово- пупкового трикутника людини.
Дослідження проведено на препаратах 7 зародків 4-6 тижнів, 14 передплодів 7-12 тижнів і 26 плодів людини віком від 4-х до 10 місяців за допомогою виготовлення серій гістологічних зрізів, мікроскопії, макромікроскопічного препарування та ін’єкції судин.
У зародків 4,5-5,5 мм тім’яно-куприкової довжини (ТКД) алантоїс розміщується у напрямку черевної стінки, з’єднуючись з іншими структурами в ділянці майбутнього пупкового кільця. В мезодермі алантоїса виявляється закладка судин, які утворюють систему пупкових судин. На фронтальних зрізах зародків 10,5-12,0 мм ТКД спостерігається звуження протоки алантоїса: більш поступове звуження поблизу пупкового кільця, а більш різке – ближче до клоаки. На цій стадії ембріогенезу виявляється чіткий поділ клоаки на вентральний (сечово- статеву пазуху) і дорсальний (закладку прямої кишки) відділи.
Встановлено, що сечовий міхур формується з двох джерел – тіло та верхівка – з каудального відділу алантоїса, дно і шийка – з тазової частини сечово- статевої пазухи. На 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку сформовані середній і глибокий шари міхурово- пупкового трикутника, що представлені піхвою прямого м’яза живота, прямими і пірамідними м’язами, передміхуровим і алантоїсним листками. Фасціальні відроги, що відходять від останніх, ділять передміхуровий простір на чотири міжфасціальні щілини. Поверхневий шар міхурово- пупкового трикутника на цій стадії внутрішньоутробного розвитку ще мало диференційований. Наприкінці 4-го місяця внутрішньоутробного розвитку сформовані, як самостійні утворення, поверхневі фасції міхурово- пупкового трикутника. При макро-
мікроскопічному препаруванні ділянки міхурово- пупкового трикутника у 6-місячних плодів, окрім фасціальних утворень поверхневого шару, можна виділити всі структури глибокого шару: поперечну фасцію, передміхуровий і алантоїсний фасціальні листки, а також два фасціальні відроги, що розділяють передміхуровий простір на чотири міжфасціальні щілини. Передміхурову фасцію і передміхуровий клітковинний простір, з нашої точки зору, доцільно називати міхурово- пупковими.

ФЕТАЛЬНА АНАТОМІЯ АРТЕРІЙ ТИЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ КИСТІ

Олександр Коваль — 2024-03-28

Фетальна анатомія верхньої кінцівки в сьогоденному розумінні являє собою сукупність комплексу морфологічних методів вивчення будови і топографії структур окремих її ділянок у плодів людини з позиції норми та врахування форм індивідуальної анатомічної мінливості. Також в останні десятиліття інтенсивного розвитку здобула мікрохірургічна анатомія, зокрема кисті, яка дозволяє вивчати будову і топографію невеликих анатомічних структур – кровоносних судин і нервів, сухожилків м’язів, їх пошарове взаємовідношення при нормальному анатомічному формуванні та при патологічних відхиленнях залежно від потреб мікрохірургії.
Метою дослідження було з’ясування джерел кровопостачання, топографії і ділянок галуження артерій тильної ділянки кисті у плодів людини.
Дослідження проведено на препаратах 18 плодів людини віком від 4 до 10 місяців за допомогою макромікроскопічного препарування, ін’єкції артеріальних судин і морфометрії.
У плодів людини артерії тильної ділянки кисті розміщені у два шари. Поверхневий шар артеріальних судин тильної ділянки кисті, як правило, утворений променевою і передньою міжкістковою артеріями, і (або), рідше – ліктьовою, або задньою міжкістковою артеріями без формування артеріальних дуг чи сіток. Глибокий шар артерій тильної ділянки кисті здебільшого формує тильну зап’ясткову дугу і нерозривно пов’язаний як із артеріями поверхневого шару тилу кисті, так, і з долонними артеріальними дугами. Артерії глибокого шару тильної ділянки кисті переважно (69,5 % випадків) представлені тильною артеріальною дугою: 1) променево- міжкістковою; 2) променево- міжкістково-ліктьовою; 3) променево- ліктьовою; у 25 % спостережень – тильною зап’ястковою артеріальною сіткою. У 5,5 % випадків була відсутня тильна зап’ясткова дуга, або тильна зап’ясткова сітка, і виявлено подвоєння глибокої долонної артеріальної дуги.
У плодів людини виявлено варіабельність джерел формування, ступеня розвитку і кількості тильних
загальних пальцевих артерій. Власні тильні пальцеві артерії, окрім артерій великого пальця, як правило, досягають тільки рівня середньої фаланги пальців, а далі вони стоншуються, або закінчуються в окісті чи артеріальних дугопо-
дібних анастомозах першого міжфалангового суглоба, або закінчуються у долонних пальцевих артеріях, які забезпечують кровопостачання тильної поверхні дистальних відділів пальців кисті.

ВРАХУВАННЯ МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗМІН У СКЛАДОВИХ ТРИКУТНИКА КАЛО ПРИ ГОСТРОМУ ХОЛЕЦИСТИТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНІКИ ВИКОНАННЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ХОЛЕЦИСТЕКТОМІЇ

Валентин Гродецький — 2024-03-28

При гострому холециститі динаміка запального процесу в гепатобіліарній ділянці швидко набуває небезпечного прояву інфільтративно- запального характеру. Такі зміни в межах трикутника Кало зумовлюють збільшення ризику суб- та післяопераційних ускладнень.
Мета дослідження: дослідити особливості впливу анатомічних змін у ділянці трикутника Кало при гострому деструктивному холециститі та визначити оптимальний перелік оперативно- технічних заходів при виконанні холецистектомії.
Матеріал і методи. З 2018 по 2023 рр. у хірургічному відділенні Сторожинецької багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування провели дослідження 89 (100 %) хворих, які були прооперовані з приводу гострого холециститу.
Результати. У процесі лікування та обстеження було вивчено вплив запального процесу при гострому холециститі на характер анатомічних змін у межах трикутника Кало. З метою уникнення субопераційних ускладнень при виконанні лапароскопічної холецистектомії, визначили 18 покрокових оперативнотехнічних заходів, які слугували критеріями безпечного виконання лапароскопічної холецистектомії при гострому холециститі. Встановлено, що оптимальний для хронічного холециститу варіант виконання лапароскопічної холецистектомії за методикою Стівена Стразберга (1992 р.), Gary G. Wind (1999 р.), при деструктивних змінах у ділянці трикутника Кало, поступається більш практичній за таких обставин методиці «хобот слона». Субопераційне врахування покрокового виконання визначених тактиколікувальних заходів, надає можливість уникнути післяопераційних ускладнень у всіх прооперованих хворих (89 100 %). Дотримання таких технічних прийомів при виконанні лапароскопічної холецистектомії, формує умови для ефективного її виконання, як при хронічному, так й гострому холециститі.
Висновки. Виконання лапароскопічної холецистектомії з урахуванням анатомічних орієнтирів відповідно до рекомендацій з виконання «безпечної холецистектомії» за Стівеном Стразбергом (1992, 1995 р. – SVS), є ефективною складовою успіху досконалого виконання лапароскопічної холецистектомії при хронічному холециститі та за умови активації гострого запального процесу на початковому етапі формування запального процесу в жовчному міхурі. При гострому деструктивному холециститі з формуванням інфільтрату в межах трикутника Кало, більш оптимальною було виконання лапароскопічної холецистектомії за методикою «хобот слона».

МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІН ПЕРИУЛЬЦЕРОЗНОЇ ЗОНИ КРОВОТОЧИВИХ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНИХ ВИРАЗОК ЗАЛЕЖНО ВІД СТУПЕНЯ АКТИВНОСТІ КРОВОТЕЧІ ЗА FORREST

Ярослав Качановський — 2024-03-28

Попри суттєве зниження показників захворюваності та смертності внаслідок виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки за останні кілька десятків років все ж у 10-20 % пацієнтів трапляються ускладнення. З них кровотеча є найпоширенішим ускладненням пептичних виразок, із середньою 30-денною смертністю до 8,6 %. Метою дослідження було оцінити гістологічні зміни периульцерозної зони активних кровоточивих гастродуоденальних виразок у пацієнтів із різними ступенями активності гастродуоденальної кровотечі за Forrest. Ендоскопічно оцінено 378 хворих із хронічними кровоточивими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК) за класифікацією Forrest. З Forest ІA, IB, IIA, IIB, ІІС було – 231 (61,11 %) пацієнтів, яким проводили ендоскопічний гемостаз (ін’єкційна терапія чи аргоноплазмова коагуляція). У 147 (38,89 %) пацієнтів гемостаз не проводили через ендоскопічну картину активності кровотечі за Forrest III. Біопсію брали з ділянки периульцерозного інфільтрату під час проведення ендоскопічної діагностики перед проведенням гемостазу в день госпіталізації в стаціонар. Встановлено, що ендоскопічні стигмати кровотечі мають морфологічні особливості залежно від ступеня вираженості деструктивних, запальних та регенераторних змін навколовиразкових тканин. Мікроскопічний аналіз біоптатів периульцерозного інфільтрату при кровоточивих гастродуоденальних виразках дозволяє прогнозувати вірогідність рецидиву кровотечі.

ФРАКТАЛЬНИЙ АНАЛІЗ РОЗГАЛУЖЕНОСТІ ПОВЕРХНЕВИХ АРТЕРІЙ МОЗОЧКА ЛЮДИНИ

Михайло Калініченко — 2024-03-28

Мозочок людини живлять три артерії: верхню поверхню мозочка живить верхня мозочкова артерія (ВМА), нижню – передня нижня та задня нижня мозочкові артерії (ПНМА і ЗНМА). Традиційно розгалуженість поверхневого судинного русла визначається суб’єктивно; вирізняють магістральний, розсипний або проміжний типи. Об’єктивним альтернативним методом є фрактальний аналіз.
Метою роботи є дослідження фрактальної розмірності розгалуженості поверхневих артерій мозочка людини та встановлення взаємозв’язку між величиною фрактального індексу та формою мозочка.
Матеріал і методи. Було досліджено 100 препаратів мозочка разом зі стовбуром мозку. Вимірювали ширину, довжину і висоту мозочка. Визначали величину параметрів форми мозочка: відносної ширини (rW), відносної довжини (rL) та відносної висоти мозочка (rH), як відношення квадрата одного лінійного розміру до добутку двох інших. Для фрактального аналізу були відібрані 15 мозочків різної форми (9 осіб – чоловічої та 6 – жіночої статі). Проводили фрактальний аналіз цифрових зображень верхньої та нижньої поверхонь мозочка справа та зліва методом підрахунку квадратів.
Результати дослідження. Встановлено діапазон значень фрактального індексу, визначено інтервали значень, що відповідають проміжному (1,54 ч 1,73), магістральному (<1.54) та розсипному (>1.73) типам галуження. Верхній поверхні більш властивий магістральний або проміжний тип галуження, тоді як для нижньої більш характерний проміжний або розсипний типи галуження. Найбільше різноманіття варіантів галуження артерій – від магістрального до розсипного – як на верхній, так і на нижній поверхнях мозочка, спостерігається в найбільш численній групі – мозочків середньої форми, незалежно від того, який показник форми аналізується. Характер галуження поверхневих артерій мозочка прагне до розсипного типу у відносно вузьких та відносно коротких мозочків і навпаки – до магістрального – у відносно широких і відносно довгих мозочків. Протилежним чином впливає відносна висота: характер галуження поверхневих артерій мозочка прагне до розсипного типу при збільшенні відносної висоти мозочка. Так, відносно низькі мозочки мають зазвичай магістральний тип галуження (що більш помітно на верхній поверхні), тоді як у відносно високих мозочків характер галуження прагне до розсипного (що більш помітно на нижній поверхні).

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМИ ТА РОЗМІРІВ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ ТА ВЕРХНЬОГО ЗУБНОГО РЯДУ ЗАЛЕЖНО ВІД СТАТІ ТА КРАНІОТИПУ

Руслан Якименко — 2024-03-28

Проведений аналіз актуальних інформаційних джерел, надає висновок, про необхідність проведення нових досліджень прижиттєвого діапазону краніометричних характеристик структур лицевого скелету з урахуванням статі та існуючих типів будови черепа. Метою нашого дослідження було встановлення актуальної прижиттєвої краніометричної характеристики форми та розмірів верхньої щелепи та верхнього зубного ряду людини зрілого віку залежно від статі та краніотипу. Матеріалом дослідження слугували, сухі кісткові препарати цілісного або фрагментованого черепу людини обох статей у кількості 39 одиниць, з колекції кафедри анатомії людини ХНМУ, та результати КТ-досліджень голови людей зрілого віку без існуючих патологій кісткової тканини, загальним об’ємом – 85 спостережень.
В основу встановлення краніотипу покладено принцип обчислення загального лицевого або лицевого індексу, який дозволяє класифікувати анатомічні об’єкти за формами будови голови. У результаті проведеного дослідження, встановлено, що для лептопрозопічного типу будови черепа притаманне переважання повздовжніх та висотних параметрів верхньої щелепи та верхнього зубного ряду. У групі з мезопрозопічним краніотипом спостерігаються проміжні, усереднені значення всіх параметрів. Для людей з еуріпрозопічним типом характерне значне переважання поперечних, широтних розмірів. Окрім цього, аналізуючи отриманий масив даних, спостерігали не значне переважання краніометричних покажчиків у представників чоловічої статі, практично для усіх розмірів, однак, значна більшість різниць знаходилась у межах статистичної похибки, що не дає можливість робити висновки про існуючу різноманітність за гендерною ознакою.

АНАТОМІЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПОВЕРХНЕВИХ М’ЯЗІВ ШИЇ В ПЕРИНАТАЛЬНОМУ ПЕРІОДІ ОНТОГЕНЕЗУ

Ірина Цуманець — 2024-03-28

Аналіз літератури вказує на високу зацікавленість не лише вітчизняних, а й зарубіжних науковців щодо анатомії та топографії м’язів шиї на різних етапах онтогенезу для адекватної хірургічної корекції відхилень у новонароджених та дітей раннього віку. Дослідження виконано на 63 об’єктах пло-дів людини віком від 4-х до 10 місяців та 7-ми новонароджених (зокрема, 5 ізольованих органокомплексів). Для створення анатомічних моделей поверхневих м’язів шиї визначали параметри м’язів і загальновідомі розміри шиї у всіх вікових групах. Довжину м’зів визначали від місця його початку до місця прикріплення, ширину – на рівні найширшої його частини, тоб то на рівні анатомічного поперечника.
Статистичний аналіз одержаних даних проводили за допомогою ліцензованої програми RStudio. Для морфометричних параметрів груднинно- ключично-соскоподібного і лопатково-під’язикового м’язів упродовж перинатального періоду розвитку характерні періоди прискореного розвитку, так для довжини груднинно- ключично-соскоподібного м’яза – з 5-го до 9-й місяці, для довжини лопатково-під’язикового м’яза – з 4-го по 6-й місяці внутрішньоутробного розвитку. Для ширини правого та лівого груднинно- ключично-соскоподібного м’яза притаманні два періоди найінтенсивнішого збільшення: впродовж 5-6 та 8-10 місяців розвитку, а ширина правого та лівого лопатково-під’язикового м’яза у даний період розвитку збільшується поступово. Створенні анатомічні моделі за морфометричними параметрами поверхневих м’язів шиї є шаблоном для всіх вікових груп упродовж перинатального періоду онтогенезу з метою встановлення типової та варіантної анатомії з наступним прогнозуванням відхилень розвитку або вродженої патології. Встановлені кореляційні взаємозв’язки між морфометричними параметрами груднинно- ключично-соскоподібного і лопатково-під’язикового м’язів упродовж перинатального періоду розвитку засвідчують синхронний та гармонійний їх розвиток.

ДИФЕРЕНЦІЮВАЛЬНІЙ ПІДХІД ПРИ КОМБІНОВАНОМУ ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ ВАРИКОЗНОЇ ХВОРОБИ ВЕН НИЖНІХ КІНЦІВОК ЗА ДАНИМИ РЕЗУЛЬТАТІВ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДОПЛЕРОГРАФІЇ

Ганна Новікова — 2024-03-28

Найпоширенішою патологією вен нижніх кінцівок є варикозна хвороба, що являє собою актуальну медіко- соціальну проблему. Кількість хворих з трофічними розладами не зменшується, не дивлячись на вдосконалення методик лікування, що дає погіршення якості життя. Тому тема впровадження нових і вдосконалення існуючих мініінвазивних методик лікування є актуальною і потребує подальших досліджень. Комбінований лазерний метод лікування за даними міжнародних досліджень, перевершує за лікувальними та косметичними результатами всі відомі методи оперативного лікування варикозної хвороби та може бути застосований у більшості випадків.
Мета роботи. Показати ефективність індивідуальних диференційованих комбінованих хірургічних методик лікування варикозної хвороби вен нижніх кінцівок, враховуючи дані ультразвукової передопераційної та інтраопераційної навігації.
Матеріал і методи. До дослідження було включено 246 осіб з варикозною хворобою вен нижніх кінцівок класу С2-С5, що мали різні варіанти варикозного розширення вен нижніх кінцівок – сафенний варикоз в системі малої та\або великої підшкірної вен, який у частині пацієнтів був поєднаний з варикозним розширенням в басейні несафенних вен та явищами ретикулярного варикозу. Пацієнти були розподілені на клінічні групи, що зумовлено різницею у хірургічному та тактичному підході лікування. Усім пацієнтам на передопераційному етапі була проведена ультразвукова допплерографія (УЗДГ) вен нижніх кінцівок в горизонтальному і вертикальному положенні. Проведена оцінка прохідності глибоких та підшкірних вен, наявність не спроможніх варикозно розширених підшкірних венозних приток з оцінкою ураженого басейну (сафенний, несафенний варикоз та комбіновані форми). Виявлені горизонтальні та вертикальні патологічні венозні рефлюкси. Усім пацієнтам було проведене комбіноване хірургічнвтручання – ендовенозна лазерна коагуляція та мініфлебектомія під контролем ультразвукової доплерометрії, та склеротерапія за показаннями. Період спостереження тривав 1,5 року для кожного пацієнта.
Результати дослідження та їх обговорення. За основу оцінки результатів лікування мали наявність скарг у пацієнтів, аналіз клінічної картини, наявність або відсутність ускладнень за період спостережень, рецидив хвороби за час спостереження, аналіз ультразвукової оцінки стану вен лікарем ультразвукової діагностики при динамічному обстеженні. Ультразвукова доплерометрія в обов’язковому порядкпроводилася пацієнтам усіх груп до хірургічного лікування, під час хірургічної корекції та контрольно в період 1-3 доби після оперативного втручання. Динамічне спостереження проводилися всім пацієнтам через 1, 3, 6 та в період 12-18 місяців після оперативного лікування.
Висновки. У більшості пацієнтів має місце повне відновлення після проведеного оперативного лікування. Ретельний збір анамнезу у хворих даної групи та виконання ультразвукової доплерографії вен нижніх кінцівок дозволило обрати ефективне індивідуальне хірургічне лікування. Розуміння спеціалістами можливостей УЗДГ вен нижніх кінцівок, а також дотримання повного протоколу дослідження при ультразвуковій доплерографії вен дозволяє надати докладну інформацію з метою визначення найбільш ефективної тактики лікування та здійснити профілактику ускладнень захворювання.

ХАРАКТЕРИСТИКА ВНУТРІШНЬОПЕЧІНКОВИХ ЖОВЧНИХ ПРОТОК У ЛЮДИНИ ТА ССАВЦІВ З РІЗНИМИ ТИПАМИ ХАРЧУВАННЯ

Дмитро Дубінін — 2024-03-28

Жовчні кислоти є основними компонентом вмісту жовчних проток і забезпечують швидкість надходження води в жовчні шляхи, а отже, швидкість первинного жовчоутворення. Регуляція надходження жовчних кислот у протоки через відповідні транспортні системи відповідає за інтенсивність секреції жовчі. Цими регуляторами є переважно самі жовчні кислоти, які можуть модулювати функцію транспортерів жовчних кислот двома основними механізмами. Гострі зміни функціональної активності мембранних транспортерів жовчних кислот відбуваються переважно за допомогою посттранскрипційних механізмів, тоді як хронічні адаптивні реакції реалізуються шляхом регуляції їх-
ньої транскрипції.
Мета дослідження: дослідити структурну організацію внутрішньопечінкових жовчних протоках людини та ссавців залежно від типу харчування.
Матеріал і методи. Дослідження проведені на печінках свіні, вівці, лисиці, (однієї породи), віком 1 рік та людей віком 50-60 років. Вивчалися стінки внутрішньопечінкових жовчовивідних проток. Виготовлення парафінових блоків за загальнопризнаною методикою. Фарбування – гематоксилін і еозин. Мікро фотозйомку проводили за допомогою мікроскопа «Micromed XS-5510», використовуючи мікрофотонасадку DCM 900. Обробку отриманих світлин виконували за допомогою програми TSView.
Обробку отриманих морфометричних параметрів проводили по загальноприйнятим правилам варіаційної статистики. З використанням програмного забезпечення Microsoft Excel 2019 на базі коопераційної системи Windows 10. Результати представлені як середнє значення ознаки (М) та стандартне відхилення (SD) для кожної вибірки або як відсоток збільшення порівняно з контролем. Для визначення статистичної значущості міжгрупових відмінностей використовували непараметричний критерій Манна- Уітні, який вважався статистично значущим при P<0,05.
Результати. При дослідженні гістологічних препаратів, нами було встановлено, що слизова оболонка
внутрішньопечінкових жовчних протоків вирізняється залежно від типу харчування. Результати показали, що ссавці зі м’ясоїдним і травоїдним типом харчування мали більш складну будову внутрішньої оболонки жовчних шляхів порівняно зі всеїдними. Отже, виявлені структурні відмінності в жовчних протоках людей та ссавців, на нашу думку, свідчить про адаптаційну перебудову та функціонування епітеліальних клітин, які були зумовлені видовими особливостями способом харчування.

СТРОМАЛЬНІ ПУХЛИНИ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ. ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕРЕБІГУ ТА ДІАГНОСТИЧНІ АЛГОРИТМИ

Вікторія Ільїна-Стогнієнко — 2024-03-28

Метою огляду є порівняння сучасних алгоритмів прогнозування перебігу стромальних пухлин шлунково- кишкового тракту (СПШКТ).
Матеріал і методи. Інформаційний пошук проведений за базами даних PubMed, OVID, EMBASE, SRC BOLD за ключовими словами які відповідали термінам MESH «gastro-i ntestinal stromal tumors» AND «prognosis» AND «diagnosis». Глибина пошуку – 10 років. З загального масиву 66 публікацій відібрані 20, найбільш релевантних до предмету пошуку. Аналіз інформації проведений відповідно до критеріїв PRISMA.
Результати. Проведене співставлення різних методів медичної візуалізації та моделей прогнозування клінічних наслідків при СПШКТ. Основними прогностичними критеріями є розмір пухлини, її локалізація та мітотичний індекс. Розглянуті критерії оцінки відповіді на лікування при проведенні МРТ та ПЕТ. Обговорено відмінності, переваги та обмеження різних прогностичних моделей. Визначені основні тенденції у розвитку проблеми СПШКТ у світі.
Висновки. Cтромальні пухлини ШКТ є рідкісною патологією, яка втім часто має прогресуючий перебіг. Існуючі моделі прогнозування перебігу СПШКТ не враховують генетичні варіанти. Значні перспективи при виборі терапії СПШКТ має застосування мультидисциплінарного підходу.

СУЧАСНІ НЕІНВАЗИВНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ГЕНІТАЛЬНОГО ЕНДОМЕТРІОЗУ, АСОЦІЙОВАНОГО ІЗ БЕЗПЛІДДЯМ

Оксана Бакун — 2024-03-28

Ендометріоз – захворювання, що характеризується розростанням морфологічно та функціонально подібної до ендометрію тканини поза порожниною матки. Рання діагностика ендометріозу дуже утруднена. Золотим стандартом діагностики вважається хірургічний метод – лапароскопія, яка проводиться при безплідності, тазових болях або наявності об’ємних утворень малого таза. Однак зараз цей підхід переглядається, і актуальним є пошук маркерів ендометріозу для більш ранньої діагностики цього захворювання.
Мета роботи – узагальнити сучасні дані про перспективні неінвазивні маркери ендометріозу, які визначаються в різних біологічних середовищах.
Матеріал і методи. Нами проведено пошук наукової літератури з метою аналізу даних неінвазивних методів діагностики ендометріозу.
Результати. Ми оцінили понад 30 передбачуваних біомаркерів у перитонеальній рідині, сироватці крові, сечі та слині, а також їх комбінації у публікаціях, які відповідали критеріям відбору. Дослідження оцінювали діагностичну цінність та ефективність біомаркерів ендометріозу, але результати цих досліджень іноді були суперечливими. Нам не вдалося ідентифікувати жоден біомаркер чи комбінацію біомаркерів, які однозначно виявилися б клінічно корисними. Найбільш значущі зміни біохімічного складу спостерігалися в перитонеальній рідині, проте для її отримання необхідне інвазивне втручання.
Обговорення. Дослідження слини та сечі продемонстрували багатообіцяючі результати щодо діагностичної точності, але докази були низької якості для впровадження їх у клінічні рекомендації. Ряд біомаркерів сироватки крові може бути корисним або для виявлення ендометріозу на ранніх стадіях, або для диференціації ендометріоми яєчника від інших доброякісних утворень яєчників, але доказів для того, щоб зробити висновки, недостатньо.
Висновок. На сьогоднішній день жоден з біомаркерів не показав достатньої точності для клінічного використання за межами науково- дослідного середовища, проте дослідження в цій галузі, як і раніше, є перспективними.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ НА ТЛІ ГЕНІТАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЙ

Юрій Псарюк — 2024-03-28

В статті наведено аналіз літературних даних щодо перебігу вагітності за наявності геніальних інфекцій. На сьогодні не існує чітких критеріїв діагностики внутрішньоутробного інфікування та не з’ясовані взаємозв’язки між інфікуванням плода під час вагітності різними видами мікроорганізмів.
Вроджена інфекція є однією з найважливіших медико- соціальних проблем сучасного акушерства і перинатології. Клінічні прояви залежать від виду і вірулентності збудника, перебігу інфекційного процесу у матері (гостре, латентне, стадія ремісії або загострення), масивності осіменіння, шляхів проникнення інфекції в організм вагітної, імунологічної реактивності жінки, терміну гестації при інфікуванні. При інфекційному захворюванні матері, впродовж вагітності на ембріон і плід впливають не тільки збудники, але і токсичні речовини, що утворюються при порушенні метаболізму в матері, гіпертермія і гіпоксія тканин, які спостерігаються при загостренні. Важливу, а іноді і провідну, роль у розвитку захворювання відіграє термін гестації.
При впливі інфекції, у фетальному періоді, можливі також внутрішньоутробна інфекція і загибель плода, невиношування вагітності, фетоплацентарна недостатність. За цих умов у плода можливе формування комплексу патологічних змін, що можуть стати безпосередньою причиною анте-і постнатальної його загибелі.
При інфікуванні плода перед пологами прояви внутрішньоутробної інфекції залежать від стадії захворювання. Якщо на момент пологів захворювання знаходиться в початковій фазі, то інфекція проявляє себе впродовж перших 3-х діб після народження. Якщо пологи відбуваються на завершальній стадії хвороби, частіше спостерігається синдром дезадаптації на ранньому неонатальному періоді, у подальшому можливі хронізація процесу, персистуюча латентна інфекція. Пологи є критичним періодом, за якого розвиток інфекційного процесу у плода може спричинити навіть умовно- патогенна мікрофлора піхви, яка клінічно непроявляється у матері.

ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ВИКЛАДАННЯ ОРТОПЕДИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Василь Гавалешко — 2024-03-28

Необхідність у впровадженні інноваційних технологій та створення студентоорієнтованого середовища у вищій медичній школі зумовлені викликами часу, щоб створити вмотивованого, активного студента – майбутнього конкурентоспроможного фахівця.
Метою нашого дослідження було проаналізувати особливості інноваційних методів, що застосовуються при викладанні ортопедичної стоматології та обрати напрямки подальшої оптимізації навчального процесу. Для виконання поставленої мети було використано ряд методів дослідження: бібліосемантичний метод з опрацюванням джерел літератури та електронних ресурсів, методи аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння та систематизації. Також висвітлено ряд кейсів щодо застосування інноваційних технологій викладання дисципліни «Ортопедична стоматологія» на кафедрі ортопедичної стоматології Буковинського державного медичного університету.
Інтерактивні технології, візуалізація навчального матеріалу при індивідуально- диференційованому підході набагато краще сприймаються сучасними студентами. З інтерактивних методів при вивченні ортопедичної стоматології найчастіше застосовуємо метод PRES, брейнстормінг, дискусію, роботу в малих групах, ситуативне моделювання та кейс-метод. Дотримання алгоритму при виконанні практичних навичок та симуляційні технології дозволяють студентам ефективно здобути передбачені програмою компетентності, а також успішно здати ОСКІ.
Отже, удосконалення організації навчального процесу з дисципліни «Ортопедична стоматологія» з використанням інноваційних методів навчання дозволяє забезпечити якісну освіту студентамстоматологам. Запровадження студентоцентрованого освітнього середовища з одного боку допомагає сформувати компетентних, творчих, ініціативних особистостей майбутніх лікарів- стоматологів, але, з іншого боку, вимагає від викладачів безперервного вдосконалення власної методики викладання дисципліни, здобуття нових навичок на принципах фасилітації, складання щораз нових симуляційних сценарів та їх ретельного відпрацювання зі студентами на потужній матеріально- технічній базі.

СПОСІБ ТРИГОНІЗАЦІЇ (НИЗВЕДЕННЯ) ШИЙКИ СЕЧОВОГО МІХУРА У ЛОЖЕ ПРОСТАТИ ПРИ ВИКОНАННІ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ЗАЛОБКОВОЇ ПРОСТАТЕКТОМІЇ У ХВОРИХ НА ДОБРОЯКІСНУ ГІПЕРПЛАЗІЮ ПРОСТАТИ

Віктор Горовий — 2024-03-28

Для профілактики стриктури шийки сечового міхура при лапароскопічній простатектомії, швидшої епітелізації ложа простати використовують тригонізацію (низведення) нижнього півкола шийки сечового у ложе простати вузловими швами, які залишаються у просвіті ложа та можуть викликати запальні процеси у ньому з утворенням конкрементів.
Мета дослідження: представити спосіб тригонізації нижнього півкола шийки сечового міхура при виконанні лапароскопічної екстраперитонеальної залобкової (транскапсулярної) простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію простати.
Матеріал і методи. У центрі пластичної, реконструктивної та малоінвазивної онкоурології Черкаського обласного онкологічного диспансеру та урологічному відділенні Вінницької обласної лікарні ім. М. І. Пирогова у 2021-2023 рр. було виконано 55 лапароскопічних екстраперитонеальних залобкових простатектомій у хворих на доброякісну гіперплазію простати. У 3-[хворих із великими бічними та середньою часткою простати утворилось велике ложе простати з шийкою сечового міхура невеликого діаметра (до 1,0 см). Для профілактики утворення стриктури шийки сечового міхура та швидшої регенерації ложа простати було виконано тригонізацію шийки сечового міхура у ложе простати шляхом накладання двох П-подібних вікрилових швів на нижнє півколо шийки сечового міхура із проведенням швів на бічні поверхні капсули простати та зав’язуванням кінців лігатур.
Результати. Спосіб дозволив виконати тригонізацію шийки сечового міхура без залишення лігатур та їх кінців у просвіті ложа простати та запальних процесів у ньому.
Висновок. Методика рекомендована для застосування в практичній роботі урологів при виконанні одномоментної лапароскопічної залобкової простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію простати із великою середньою часткою простати.

МЕТОД МАКРОМІКРОСКОПІЧНОГО ПРЕПАРУВАННЯ ПОВЕРХНЕВИХ СУДИН І НЕРВІВ ЛИЦЯ

Тетяна Хмара — 2024-03-28

Дослідження вікової морфології поверхневих структур лицевої ділянки на етапах постнатального періоду онтогенезу людини за умов норми дозволяє як морфологам, так і клініцистам, значною мірою усвідомити низку патологічних змін, розкрити причинність деструктивних процесів та запропонувати анатомічно обґрунтовані способи знеболення та оперативних утручань. Останнім часом у зв’язку з розвитком щелепно- лицевої хірургії становлять великий інтерес деталі макромікроскопічного препарування поверхневих судин і нервів лиця людини, що має важливе практичне значення для встановлення форм індивідуальної анатомічної мінливості.
Метою дослідження було визначення методики найбільш раціональної послідовності дій під час препарування поверхневих судин і нервів лиця.
Дослідження фетальної анатомії поверхневих судин і нервів лиця проведено на 18 препаратах плодів людини 4-10 місяців за допомогою макромікроскопічного препарування, ін’єкції судин і морфометрії без зовнішніх ознак анатомічних відхилень чи уроджених вад розвитку структур ділянок голови.
Запропонована та апробована методика препарування поверхневих судинно- нервових структур лиця у плодів людини забезпечує стандартність одержання даних щодо типової, індивідуальної та вікової анатомічної мінливості гілок лицевого і трійчастого нервів та їхніх нервових зв’язків, деяких гілок зовнішньої сонної артерії, а саме: лицевої і поверхневої скроневої артерій, приток лицевої, поверхневої скроне-вої і занижньощелепної вен, а також внутрішньо- і міжсистемних артеріальних і венозних анастомозів. Встановлені варіанти кровопостачання та іннервації мімічних м’язів у плодів людини різного віку.
Використана послідовність дій під час препарування поверхневих артеріальних і венозних судин, і нервів лиця допоможе щелепно- лицевим і пластичним хірургам індивідуально підібрати найбільш раціональний спосіб оперативного втручання для відновлення дефектів ділянки голови, а також спосіб знеболення.