Клінічна анатомія та оперативна хірургія

ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО ПРОТЕЗУВАННЯ ВЕРХНІХ КІНЦІВОК

І. Бірюк — 2024-09-26

Історія становлення протезування сягає давніх часів та тісно пов’язана з воєнними діями. Саме під час збройних конфліктів збільшувалася частота поранень та втрати кінцівок, що у результаті стимулювало розвиток відновних технологій. Упродовж століть протези вдосконалювалися, набували нових можливостей та зовнішнього вигляду, однак як і колись, так й тепер функціональні можливості протезів є відображенням існуючим знанням анатомії та фізіології кінцівок.

Перші протези, які сьогодні є цінними експонатами різних музеїв світу, лише приховували анатомічні дефекти, вони були виготовлені хоча з доступних, але не завжди легких матеріалів та найчастіше були дерев’яними. Згодом удосконалення кріплення та додавання металевих деталей дозволило не тільки маскувати дефекти, але й виконувати найпростіші рухи, такі як захоплення і піднімання об’єктів.

Перша, а згодом і Друга світові війни значно прискорили розвиток протезування. Прогрес пов’язаний з двома важливими моментами: відкриття антибіотиків та удосконаленням техніки ампутації. Однак, історія протезування до кінця XIX ст. характеризується зусиллями окремих лікарів, техніків, винахід- ників та самих інвалідів певною мірою заповнити функцію втраченої кінцівки.

У медичній науці кожне велике відкриття має під собою ґрунт численних спроб та набутих знань. Багатосторонній підхід дозволив у 2010 році створити новий вид протезів – біонічних. Біонічні при- строї працюють через електричні імпульси, які передаються безпосередньо від м’язів користувача, від- творюючи найрізноманітніші рухи.

У зв’язку з війною в Україні останні роки відзначається збільшення кількості ампутацій верхніх кінцівок, що потребує ґрунтовних знань про анатомо-функціональні особливості кукс верхніх кінцівок та удоско- налення технологічних процесів виготовлення протезів пальців, передпліччя, плеча. У Національному ре- абілітаційному центрі «Незламні» Першого медоб’єднання Львова встановили перший біонічний протез руки. Завдяки спеціальним сенсорам біонічний протез руки може відтворювати звичні рухи.

Аналізуючи історію становлення протезів верхніх кінцівок, очікується, що війна в Україні зумовить бурхливий розвиток протезування у цілому світі.

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА КЛІНІКО-ПРИКЛАДНІ АНАТОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ НОСА ТА ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ

М. Цуркан — 2024-09-26

Робота присвячена огляду клініко-прикладних особливостей варіантної анатомії стінок носової порожнини та приносових пазух, які є важливими структурами верхніх дихальних шляхів. Варіантність анатомії цих структур може мати значний вплив на їх функціонування та сприяти розвитку різних патоло- гічних станів, зокрема, синуситів і порушень носового дихання, що і зумовлює актуальність проведення досліджень у цьому напрямку з метою отримання нових даних такого наукового пошуку.

Метою дослідження є бібліосемантичний огляд клініко-прикладного значення ймовірних проявів варі- антної анатомії будови структур носової порожнини та приносових пазух за даними сучасних передо- вих наукових досліджень.

Особлива увага приділяється важливості ідентифікації цих анатомічних особливостей перед хірургіч- ними утручаннями, що дозволяє знизити ризик ускладнень і підвищити ефективність лікування.

Висновки. Серед сучасних дослідників триває дискусія щодо морфологічної характеристики та анатоміч- ної варіантності, причин і механізмів захворювань носа та приносових пазух, які до кінця не вивчені. Дані, отримані при прижиттєвих дослідженнях людського тіла, дозволяють оцінити морфологічний стан та функ- ціональні зміни кісткової тканини, хрящових структур та м’яких тканин носа, але вимагають вивчення віко- вих антропометричних параметрів у динаміці постнатального онтогенезу. Різноманітні анатомічні варіації структур носа і приносових пазух мають важливе значення при плануванні хірургічних утручань, особли- во ендоскопічних операцій. Виявлення індивідуальних анатомічних відмінностей є критично важливим для зниження ризику післяопераційних ускладнень і досягнення кращих результатів лікування, перспективи ре- конструювання при травмах різного генезу та у практиці пластичної хірургії носа. Комп’ютерна томографія (КТ) та визначення КТ-щільності тканин, застосування 3D-моделювання виступають незамінним інстру- ментом для точної ідентифікації всіх структур перед проведенням хірургічних процедур.

ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ДРЕНУЮЧИХ ТА РІЖУЧИХ СЕТОНІВ ПРИ ЛІКУВАННІ ПОВНИХ АНОРЕКТАЛЬНИХ НОРИЦЬ

O. Каніковський — 2024-09-26

Аноректальна нориця – це патологічне сполучення анального каналу та прямої кишки з шкі- рою перианальної ділянки. Першим етапом у лікуванні аноректального абсцесу є розкриття та дре- нування гнійника з проведення дренуючого сетону. Саме вибір методу та виду дренуючого сетону є вкрай важливим, адже постановка і використання його, в окремих випадках, може тривати більше року. Проблематика аноректальних абсцесів та нориць завжди є актуальною, адже за весь час дослідження тематики рівень рецидивності становив у середньому 30 %, а рівень розвитку ускладнень, а саме не- достатності замикача анального каналу складає досі близько 10 %. Наше дослідження направлено на покращення використання різних видів та методів застосування сетонів при лікуванні аноректальних нориць.

Мета. Покращити результати в застосуванні дренуючих сетонів при лікуванні аноректальних нориць. Матеріал і методи. Проведений аналіз результатів лікування 34 хворих, які знаходились на лікуванні у хірургічній клініці медичного факультету № 2 ВНМУ ім. М.І. Пирогова у 2020-2023 р.р.

Результати дослідження. У даному дослідженні оцінено доступні можливості застосування сетонів при лікуванні нориць. Золотим стандартом для нас є використання МРТ м’яких тканин малого таза. При неадекватній оцінці поширеності процесу, неправильній тактиці вибору оперативного втручання та використання дренуючого сетону гнійникового ходу без достатнього дренування гнійних запливів м’яких тканин призводило до рецидиву захворювання та виконання повторних операцій. Основною ідеєю використання дренуючих сетонів для нас є саме формування простої аноректальної нориці, яка в подальшому буде оперована малоінвазивними, високоенергетичними методиками, задля збережен- ня функціональної спроможності замикального апарату анального каналу та швидкої післяопераційної реабілітації.

Висновок. Проведення дренуючих сетонів гнійникового ходу аноректальних абсцесів – це один із ета- пів лікування аноректальних нориць, що забезпечує формування простої нориці, до якої ми можемо ви- користати малоінвазивні, високоенергетичні технології та методики

ХОЛАНГІОГЕННІ АБСЦЕСИ ПЕЧІНКИ: ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ, УСКЛАДНЕННЯ

B. Шапринський — 2024-09-26

Останніми десятиліттями у світі збільшується кількість випадків хворих з абсцесами печінки. Це зумовлено розвитком інноваційних методів діагностики, зниженням чутливості мікроорганізмів до антибактеріальної терапії, антисептичних та дезінфікуючих речовин, великою кількістю випадків жов- чокамʼяної хвороби, її ускладнень та в ряді випадків пізнім зверненням по допомогу.

Мета дослідження. Покращення результатів лікування холангіогенних абсцесів печінки шляхом удо- сконалення хірургічної тактики та впровадження мініінвазивних методик.

Матеріал і методи. Об’єктом дослідження були 56 хворих з холангіогенними абсцесами печінки (ХАП), що лікувались у клінічному високоспеціалізованому хірургічному центрі Вінницької обласної клініч- ної лікарні ім. М.І. Пирогова з 2013 по травень 2023 року. Серед хворих переважали жінки. Вік хворих – від 27 до 83 років, середній вік – 55±1,4 роки. До 60 років ХАП були в 1,5 рази частіше серед жінок, ніж серед чоловіків (58 % проти 42 %). Тривалість хвороби – від 7-ми діб до 4-х місяців. Постановка клі- нічного діагнозу базувалась на клініко-лабораторних та інструментальних методах дослідження: УЗД, фіброгастроскопія та МСКТ з внутрішньовенним контрастуванням. Оперативні втручання: черезшкір- не дренування, лапароскопічний метод, розкриття та дренування абсцесу з лапаротомного доступу. За призначенням антибактеріальної терапії при ХАП до результатів бактеріологічного дослідження вико- ристовували антибіотики широкого спектру дії (фторхінолони, аміноглікозиди, цефалоспорини). Після результатів на антибіотикочутливість мікробної флори на 5-7 день проводили корекцію антимікробної терапії відповідно до результату дослідження. Серед мікроорганізмів, які були знайдені при бактеріо- логічному дослідженні вмісту абсцесу переважала грамнегативна флора, серед якої найчастіше вияв- лялись штами Proteus, Streptococcus, Kl. pneumoniae та Pseudomonas та їх поєднання. Ускладнення в післяопераційному періоді: нагноєння операційної рани – у 8-ми випадках, госпітальна пневмонія – 2 випадки, жовчо- та кровопідтікання – у 2 випадках, рання спайкова кишкова непрохідність – у 3 ви- падках. Летальність – 2 випадки (3,57 %).

Висновки. 1. Холангіогенні абсцеси утворюються при порушенні прохідності жовчних протоків: рубцеві стриктури, холедохолітіаз, жовчні нориці, рефлюксний холангіт, атрезії жовчних протоків, гепатіколітіазі, хворобі Каролі, первинному склерозуючому холангіті та ускладненому деструктивному холециститі. 2 . Лікування слід розпочинати консервативно з масивної антибактеріальної терапії, біліарного дренування і дренування ХАП. 3. Слід використовувати мініінвазивні методи лікування при поодиноких ХАП через їх малу травматичність, безпечність та малий післяопераційний період по відношенню до лапаротомних до- ступів. 4. ХАП частіше локалізуються в 3, 6 та 7 сегментах печінки. 5. При будь-якому методі хірургічного лікування холангіогенних абсцесів печінки всім пацієнтам показана антибактеріальна і санаційна терапія.

ОБГРУНТУВАННЯ РОЗТИНУ ДІЛЯНЦІ ШИЇ ДЛЯ ДОСТУПУ ДО ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ І НАСЛІДКИ ТИРЕОІДЕКТОМІЇ НА СЕРЦЕВО-СУДИННУ СИСТЕМУ

В. Кошарний — 2024-09-26

Виявлення механізму впливу чинників різного ендогенного походження на морфогенез сер- ця в процесі постнатального онтогенезу та спектру формування патологічних станів має багатоетап- ний характер, тому визначення загальних закономірностей порушень серця в експерименті є однією з основних завдань сучасної медицини. Метою нашої наукової роботи стало дослідження морфологіч- них закономірностей морфогенезу серця та структурних компонентів міокарду експериментальних тва- рин після пошарового розтину шиї та тиреоїдектомії із використанням загальногістологічних методик. Безпосереднє спостереження впливу тиреоїдектомії на структури серця в людини неможливе, тому за допомогою індукованих експериментальних моделей стає можливим аналіз морфогенетичних змін сер- ця після тиреоїдектомії. Уперше проведено комплексне морфологічне, загальногістологічне досліджен- ня тонкої організації структурних компонентів міокарду серця щурів після тиреоїдектомії. Отримана модель тиреоїдектомії та послідовно описані етапи з обґрунтуванням пошарового розтину ділянці шиї. За умов моделювання гіпотиреозу після тиреоїдектомії в міокарді спостерігаються деструктивні зміни м’язових волокон та посилення дегенеративних та деструктивних процесів у міокарді серця та обґрун- товані патофізіологічні й патанатомічні механізми порушення трофіки стінки серця. Результати дослі- дження сприяють розширенню уявлень про основні принципи та конкретні зміни в серці після тирео- їдектомії та дають змогу прогнозувати наслідки цього впливу.

ТОПОГРАФО-АНАТОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПОВЕРХНЕВИХ М’ЯЗІВ ЗАДНЬОЇ ГРУПИ ПЕРЕДПЛІЧЧЯ ДЛЯ МІОПЛАСТИКИ

O. Коваль — 2024-09-26

При лікуванні поранених із вогнепальним остеомієлітом широке застосування знайшла м’я- зова пластика на ніжці.

Метою нашої роботи було вивчення внутрішньом’язового розподілу нервів у м’язі-розгиначі пальців, лік- тьовому м’язі-розгиначі зап’ястка та м’язі-розгиначі мізинця, що у співставленні з внутрішньом’язовим галуженням артеріальних судин може визначити раціональні методи викроювання клаптів із цих м’язів. Матеріал і методи. З’ясування особливостей внутрішньом’язового розподілу нервів і артерій у поверх- невих м’язах задньої групи передпліччя проведено на 42 препаратах плодів людини 4-10 місяців за до- помогою макромікроскопічного препарування, ін’єкції судин і морфометрії.

Результати. Положення, форма черевця ліктьового м’яза-розгинача зап’ястка і досить довгий дисталь- ний сухожилок, а також близькість даного м’язу до ліктьової кістки дозволяють використовувати його у пластичних операціях, зокрема викроювати через товщу черевця ліктьового м’яза-розгинача зап’яст- ка довгі клапті з проксимальною ніжкою до середини верхньої третини передпліччя. На нашу думку, з метою лікування рухових розладів при паралічі поверхневого м’яза-згинача пальців можливе перемі- щення викроєного клаптя з черевця ліктьового м’яза-розгинача зап’ястка на передню поверхню перед- пліччя і переміщення його на розташований найближче поверхневий м’яз-згинач пальців.

Висновки. Отримані дані про внутрішньом’язові нерви і артерії м’яза-розгинача пальців і ліктьового м’яза-розгинача зап’ястка свідчать про наявність сприятливих умов для викроювання з них цілком жит- тєздатних м’язових клаптів на ніжці, що добре іннервуються та кровопостачаються для пластичного лікування рухових розладів і для заповнення залишкових кісткових порожнин при хронічному остео- мієліті. Також є цілком обґрунтованим поділ м’яза-розгинача пальців відповідно новоствореним «паль- цям» при операції розщеплення кукси передпліччя за Крукенбергом.

ДИНАМІКА ЗМІН КЛІТИННОГО СКЛАДУ ВОГНИЩА ХРОНІЧНОГО ЗАПАЛЕННЯ НА ТЛІ ВВЕДЕННЯ ДАБІГАТРАНУ ЕТЕКСИЛАТУ

B. Шевченко — 2024-09-26

Запалення – це природна захисна реакція організму на інфекції та пошкодження, яка сприяє знищенню патогенів і відновленню тканин для забезпечення гомеостазу. Воно запускається у відповідь на молекулярні патерни, асоційовані з патогенами або пошкодженням, що ініціюють складний процес залучення та активації гемопоетичних і негемопоетичних клітин, таких як нейтрофіли, макрофаги, фі- бробласти тощо. Ці клітини взаємодіють для координації репарації та регенерації тканин. Коли цей процес контрольований, структура тканини відновлюється належним чином. Проте, якщо запалення стає хронічним або неконтрольованим, може розвинутись патологічний фіброз, що порушує функцію тканин і може призвести до органної недостатності або смерті. Тому процеси загоєння повинні бути су- воро регульованими для підтримання нормальної тканинної функції.

Мета дослідження: дослідити динаміку змін клітинного складу вогнища вторинно хронічного карагіна- нового запалення на тлі введення інгібітора тромбіну дабігатрану етексилату.

Матеріал і методи. Дослідження виконано на 72 дорослих щурах-самцях лінії WAG, масою 180,0-200,0 г. Модель запалення – вторинно хронічне асептичне запалення, викликане внутрішньом’язовою ін’єкці- єю в ділянку правого стегна 10,0 мг λ-карагінану. Інгібітор тромбіну дабігатрану етексилат вводили внутрішньошлунково через зонд у дозі 15 мг/кг/добу щодня. Досліджували динаміку змін клітинного складу вогнища запалення на 1-шу, 7-му, 14-ту, 21-шу і 28-му доби проведення експерименту.

Результати. Дослідження динаміки змін клітинного складу вогнища вторинно хронічного карагінанового за- палення на тлі введення інгібітора тромбіну дабігатрану етексилату підтверджує його здатність впливати на перебіг запального процесу. Піки накопичення базофілів та еозинофілів спостерігалися на 1-шу добу, піс- ля чого їх кількість поступово зменшувалась з переважною локалізацією в периферичних ділянках вогнищ запалення. Лімфоцити, моноцити та плазматичні клітини також досягли своїх пікових значень у централь- них ділянках вогнищ запалення на 1-шу добу. Кількість нейтрофілів на 1-шу добу теж була високою в обох експериментальних групах (піковою для периферії вогнища запалення). У центральних ділянках пік нако- пичення нейтрофілів у групі щурів із запаленням на тлі введення дабігатрану етексилату відбувся на 14-ту добу, що пізніше, ніж у групі з природним перебігом запалення, де він припав на 7-му добу, хоча і з меншим абсолютним числом клітин. Дана затримка супроводжувалась менш вираженим некрозом та переважанням гнійного процесу. Фібробласти визначались на 7-му добу лише в периферійних ділянках вогнищ запалення обох експериментальних груп. У центральних ділянках вони фіксувались на 14-ту добу у щурів з природним перебігом запаленням, тоді як у щурів з введенням дабігатрану етексилату – лише на 21-шу добу. Кількість макрофагів у центральних ділянках на 14-ту добу збільшилася втричі у щурів з природним перебігом запа- лення, на відміну від щурів із запаленням на тлі введення дабігатрану етексилату, де такий приріст відбувся лише на 21-шу добу, коли відбулось вирівнювання кількості клітинних елементів у цей та подальший термін. Загалом, у порівнянні з природним перебігом, за запалення на тлі введення інгібітора тромбіну спостерігала- ся затримка організаційних процесів та проліферації фібробластів і макрофагів, які розпочиналися пізніше. Висновки. Введення інгібітора тромбіну дабігатрану етексилату суттєво впливає на динаміку кількості нейтрофілів, макрофагів і фібробластів у вогнищах запалення, подовжуючи ексудативну фазу та спо- вільнюючи процеси проліферації та організації. Це призводить до більш тривалого гнійного запалення та затримки репаративних і регенеративних процесів у порівнянні з природним перебігом запалення. Проте, на 21-шу добу кількість фібробластів і макрофагів у запальних вогнищах щурів із запаленням на тлі введення дабігатрану етексилату стає подібною до такої у групі з природним перебігом, що свідчить про превалювання репаративно-регенеративних процесів, які відбуваються переважно в периферичних ділянках, особливо у групі щурів із введенням дабігатрану етексилату.

ЗНАЧЕННЯ ГЕМАТОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ PLR ТА NLR У ДИФЕРЕНЦІЙНІЙ ДІАГНОСТИЦІ ДОБРОЯКІСНИХ ТА НЕОПЛАСТИЧНИХ КІСТ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

B. Шапринський — 2024-09-26

Кістозні ураження підшлункової залози (ПЗ) виявляються все частіше у клінічній практиці у зв’язку з новими діагностичними можливостями. У структурі захворювання усі кісти ПЗ поділяють на доброякісні та неопластичні кісти, які можуть прогресувати в інвазивну карциному. На жаль, сучас- ні методи візуалізації не дозволяють в повній мірі відрізнити доброякісні кісти ПЗ від неопластичних. Єдиним правильним кроком у таких випадках – це розширена діагностика за допомогою інструмен- тальних методів та гематологічних показників, таких як співвідношення тромбоцитів до лімфоцитів (PLR) та співвідношення нейтрофілів до лімфоцитів (NLR).

Мета дослідження: визначити чутливість та специфічність показників периферійної крові для диферен- ційної діагностики доброякісних і неопластичних кіст ПЗ.

Матеріал та методи. У дослідження увійшли 49 пацієнтів, госпіталізовані у період з 01.01.2018 до 01.06.2024 років з діагнозом «Кіста підшлункової залози». За даними анамнезу усіх пацієнтів було роз- поділено на дві групи. До першої групи увійшли пацієнти, які в анамнезі мали випадки виникнення панкреатиту (n=35). До другої групи увійшли хворі з наявністю кіст без панкреатиту в анамнезі (n=14). Результати дослідження. При доброякісних кістах ПЗ визначається підвищення індексів PLR (230,84±24,13; р<0,05) та NLR (5,12±2,89; р<0,05). При неопластичних кістах ПЗ спостерігається зни- ження індексу PLR (106,81±14,3; р<0,05) та нормальне значення індексу NLR (2,86±0,7; р<0,05).

Висновки. Запропоновані гематологічні параметри прості у використанні та мають високу ефектив- ність в диференційній діагностиці доброякісних та неопластичних кіст ПЗ на етапі передопераційної підготовки: загальна чутливість діагностичного тесту становила 71 % (95 % ДІ, 69-72 %), а специфіч- ність – 65 % (95 % ДІ, 64-66 %).

ВАРІАБЕЛЬНІСТЬ І БІЛАТЕРАЛЬНА АСИМЕТРІЯ ШИЙНОГО ВІДДІЛУ СИМПАТИЧНОГО СТОВБУРА У ПЛОДІВ ЛЮДИНИ

Т. Хмара — 2024-09-26

Актуальність дослідження фетальної анатомії, зокрема топографії вузлів симпатичного стов- бура ділянки шиї, визначається розвитком фетальної хірургії. Деталі розташування вузлів і їхніх зв’яз- ків із суміжними нервами і судинами критично важливі для успішного проведення операцій, знижуючи ризики ускладнень та підвищуючи ефективність хірургічних утручань.

Матеріал і методи. З’ясувати макроскопічну будову і топографію шийного відділу симпатичного стов- бура, зокрема його вузлів, сполучних гілок і їх зв’язків із вузлами та нервовими сплетеннями груд- ного відділу симпатичного стовбура з використанням методів макромікроскопічного препарування під падаючою краплею води та ін’єкції венозних судин на 12 препаратах плодів людини різного віку 81,0-375,0 мм тім’яно-куприкової довжини (ТКД).

Результати. У досліджених плодів людини шийний відділ симпатичного стовбура прикритий передхребто- вою фасцією, розміщений на передхребтових м’язах, передусім довгому м’язі шиї і, переважно, представле- ний верхнім і середнім шийними вузлами. Слід зазначити, що кількість шийних вузлів симпатичного стовбу- ра варіює від 2 до 4. Верхній шийний вузол, постійний, як правило, має веретеноподібну або овальну форму та розміщений біля основи черепа. Середньому шийному вузлу здебільшого притаманна наближена трикут- на форма, він є непостійним. Нижній шийний вузол, як самостійне утворення, виявлений у 4 спостереженнях. Висновки. Відмічено асиметрію та варіабельність форми і топографії усіх складових елементів шийно- го відділу правого і лівого симпатичних стовбурів. Непостійним є середній шийний симпатичний вузол. Підключична петля виявлена у всіх спостереженнях. У досліджених плодів встановлена білатеральна асиметрія місця відходження та кількості сполучних гілок шийного відділу симпатичного стовбура. Виявлена варіабельність кількості, будови і топографії міжвузлових гілок залежно від будови симпа- тичного стовбура. Описано формування шийно-грудного вегетативного сплетення. Основним колекто- ром для верхнього шийного симпатичного вузла є глоткова вена, для середнього шийного і хребтового вузлів – нижня щитоподібна вена, для зірчастого вузла – верхня міжреброва вена.

ДОСТОВІРНІСТЬ КРАНІАЛЬНОГО УЛЬТРАЗВУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В ДІАГНОСТИЦІ ГІДРОЦЕФАЛІЇ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ТВАРИН ПІСЛЯ ГЕМОРАГІЧНОГО ІНСУЛЬТУ

Т. Гаврилів — 2024-09-26

Субарахноїдальний крововилив є третім найбільш поширенішим підтипом інсульту. Серед його ускладнень найбільш суттєвими є гідроцефалія, повторна кровотеча, відстрочена ішемія, внутріш- ньомозковий крововилив та внутрішньошлуночковий крововилив. Постгеморагічна гідроцефалія може розвинутися у 66 % випадків з внутрішньошлуночковим крововиливом, і вона також пов’язана з гір- шими функціональними результатами. Патофізіологія гідроцефалії після субарахноїдального кровови- ливу залишається незрозумілою. Експериментальні моделі на малих тваринах у фундаментальних і до- клінічних науках є невід’ємною частиною перевірки нових гіпотез перед впровадженням у клінічну практику. Потреба в новітніх підходах до профілактики постгеморагічної гідроцефалії є актуальною, оскільки недоліки наявних методів (шунтування, ендоскопія) є очевидними. Ультразвукове досліджен- ня головного мозку є неінвазивним методом з чудовою просторовою роздільною здатністю для візуалі- зації шлуночків головного мозку експериментальних тварин.

Мета дослідження. Аналіз валідності ультразвукового дослідження головного мозку при діагностиці комунікантної гідроцефалії в експериментальній моделі геморагічного інсульту у малих тварин.

Матеріал і методи. Піддослідні тварини були розподілені на дві групи. У першій групі (контрольна гру- па) хірургічні втручання не виконувались. У другій групі (20 щурів) тваринам вводили 0,15 мл крові у велику потиличну цистерну з повторною ін’єкцією 0,15 мл крові через 48 годин. Під час експеримен- ту було виконано 46 ультразвукових досліджень. Гідроцефалія дігностувалася при середніх показниках індекса Левіна > +3 стандартного відхилення у контрольних тварин.

Результати. Було виконано 37 операцій на 20 щурах. За даними ультразвукового дослідження, гідроце- фалія в хірургічній групі розвинулася у 56 % щурів. У одинадцяти піддослідних тварин значення індек- су Левін перевищували 3SD від середнього значення у контрольній групі; в хірургічній групі різниця в індексах Левіна до і після операції становила «+31 %» (p-value менше 0,0001).

Висновки. Ультразвукове дослідження мозку є валідним

ІМУНОГІСТОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НА РЕЦЕПТОРИ ДО МЕЛАТОНІНУ 1А В РІЗНИХ ОБ’ЄКТАХ ПРИ ЕНДОМЕТРІОЗІ

Б. Тофан — 2024-09-26

Мелатонін (N-ацетил-5-метокситриптамін) – гормон, який синтезується в шишкоподібній зало- зі, регулює циркадний ритм, має антиоксидантні властивості, підсилює протипухлинний імунітет, блокує ріст новоутворень, уповільнює процеси старіння. Позитивний вплив мелатоніну можна охарактеризува- ти антиоксидантним ефектом, виробництва стероїдних гормонів, антиклітинна проліферація, проапоптоз, антиклітинна адгезія, антиінвазія та регуляція імунної системи. Ендометріоз – це наявність схожої на ен- дометрій тканини за межами матки. Патогенез якого ще повністю не вивчений. До основних проявів ен- дометріозу відноситься, безпліддя, дисменорея, хронічний тазовий біль. Основна мета лікування ендоме- тріозу – це полегшення проявів ендометріозу та підвищення репродуктивної функції у жінок. Гормональні препарати та симптоматична терапія є основними ліками для лікування ендометріозу. Оскільки більшість ліків мають побічний ефект, такий як зниження функції яєчників, відповідно не можна їх рекомендува- ти жінкам, які бажають отримати вагітність. Як наслідок, дуже важливо розробити альтернативне ліку- вання, яке не буде пагубно впливати на настання вагітності. Враховуючи те, що не можна пояснити па- тофізіологію ендометріозу, препарати повинні бути багатоцільовими. З цього приводу мелатонін може стати ідеальним препаратом для лікування симптомів ендометріозу та безпліддя. Мета дослідження: Імуногістохімічним методом встановити якісні та кількісні характеристики експресії рецепторів до мела- тоніну 1А в різних клітинах ектопічного ендометрію, в клітинах очеревини та яєчника при ендометріозі та без нього. Шляхом лапароскопії було висічено шматочки тканини (поверхневий ендометріоз, глибокий ендометріоз, фрагменти здорової очеревини, фрагменти капсули ендометріоїдних кіст та фрагменти яєч- ника), 24 взірці, яким виконано імуногістохімічне дослідження. Найбільша експресія рецепторів до мела- тоніну 1А у середньому відмічається в ендометріальних епітеліальних клітинах при поверхневому ендо- метріозі. Однак, при спостереженнях з глибоким проростанням в цих же клітинах експресія рецепторів до мелатоніну 1А є значно меншою, ніж при спостереженнях поверхневого ендометріозу. Така ж сама зако- номірність відмічається і для стромальних клітин ектопічного ендометрію. У тека-клітинах яєчників при ендометріозі експресія рецепторів до мелатоніну 1 дуже різниться від спостереження до спостереження. Стосовно клітин кровоносних судин (ендотелій та лейоміоцити) незалежно від локалізації (очеревина, яєчник) відмічена доволі стала картина і кількісні параметри експресії рецепторів до мелатоніну 1А.

ДИНАМІКА ЗМІН ТОНЗОМЕТРИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ КІНЦІВОК ЩУРІВ ПІСЛЯ ДІЇ УДАРНО-ХВИЛЬОВОГО ВПЛИВУ

І. Китова — 2024-09-26

Вибухові травми часто призводять до складних ушкоджень, які можуть впливати на функ- ціонування нервово-м’язового комплексу, включаючи як спинний мозок, так й периферійні нерви. Розуміння цих реакцій дозволяє медичним працівникам краще оцінити ступінь ураження та визначити тактику лікування. Дослідження реакцій нервово-м’язового комплексу допомагає виявити механізми адаптації організму до травми. Це може включати нейропластичність, процеси регенерації та віднов- лення, які є критично важливими для реабілітації пацієнтів. Отже, вивчення реакцій нервово-м’язового комплексу при вибуховій травмі спинного мозку є критично важливим для покращення лікування, реа- білітації та загального розуміння механізмів, що стоять за цими складними травмами.

Мета роботи. З’ясувати сили довільних м’язових зусиль за умов вибухової травми.

Матеріал і методи. У роботі були використані тензометричні методи, які дозволили кількісно оцінити силу скорочень м’язів розгиначів задніх кінцівок і згиначів передніх кінцівок щурів при ударно хвильо- вому впливі.

Результати. Було встановлено що при поступовому навантаженні на першу добу спостерігали знижен- ня на 10,77 %, на сьому – 16,92 %, а на чотирнадцяту добу відновлення на 3,08 %. Сила ривка на пер- шу добу збільшення на 7,89 %, на сьому – зниження на 2,63 %, на чотирнадцяту добу – відновлення на 1,32 %. При розрахуванні відносної сили у першу добу зниження на 10,77 %, на сьому – 16,93 %, на чо- тирнадцяту добу – відновлення на 3,04 %. Сила ривка на першу добу відбувалось збільшення на 7,9 %, на сьому – зниження на 2,63 %, на чотирнадцяту добу – відновлення на 1,33 %. Отже, в умовах травми сила ривка може бути короткочасно вищою через активацію захисних механізмів організму. Це може бути корисно в деяких ситуаціях, але важливо враховувати, що така активізація може призвести до по- дальшого ушкодження м’язів або тканин.

Збільшення сили м’язів при ривках на першу добу після травми спинного мозку може бути пов’яза- не з кількома факторами. По-перше, травма може активувати залишкові нейрони, що призводить до спонтанної активності і тимчасового відновлення деяких функцій. По-друге, можуть відновлюватися рефлекси, навіть якщо верхні нервові шляхи зазнали пошкоджень.

ФЕТАЛЬНА АНАТОМІЧНА МІНЛИВІСТЬ ЩИТОПОДІБНИХ ВЕН І НЕПАРНОГО ЩИТОПОДІБНОГО СПЛЕТЕННЯ

Т. Хмара — 2024-09-26

Щитоподібну залозу називають першою скрипкою в оркестрі залоз внутрішньої секреції зав- дяки високому ієрархічному положенню – регуляції базисного обміну речовин та енергії, а також ваго- мому впливу на інші ендокринні органи.Тому метою нашого дослідження було встановити фетальну анатомічну мінливість щитоподібних вен і непарного щитоподібного сплетення.

Матеріал і методи. Методами макромікроскопічного препарування під падаючою краплею води та ін’єкції венозних судин досліджено топографо-анатомічні особливості щитоподібних вен та непарного щитоподіб- ного сплетення на 17 препаратах плодів людини 4-10 місяців (81,0-375,0 мм тім’яно-куприкової довжини (ТКД)). Порушень морально-правових норм при проведенні медичних наукових досліджень не виявлено. Результати. У більшості досліджених плодів верхня щитоподібна вена, починалася двома стовбурами та супроводжувала однойменну артерію. Біля нижнього краю перешийка щитоподібної залози міститься непарне щитоподібне сплетення, у фор- муванні якого беруть участь 3-5 вен, які з’єднуються у венозні стовбури більшого діаметру, або анасто- мозують між собою. У 7 плодів із непарного щитоподібного сплетення починалася одна нижня щи- топодібна вена, у 6 випадках – дві вени та у 4 спостереженнях (плоди 185,0, 190,0, 220,0 і 320,0 мм ТКД) – 3-4 нижні щитоподібні вени. У нашому дослідженні місцями впадіння нижніх щитоподібних вен були: у 4 плодів – ліва плечо-головна вена, у 2 спостереженнях – кут злиття правої і лівої плечо- головних вен та в одного плода – права плечо-головна вену.

У 11 плодів нижні щитоподібні вени знаходилися попереду плечо-головного стовбура, при чому в 6 з них нижні щитоподібні вени перехрещували плечо-головний стовбур вище яремної вирізки груднини, а в 5 випадках – за грудниною. У 6 спостереженнях нижні щитоподібні вени не мали тісних топографо- анатомічних взаємовідношень із плечо-головним стовбуром.

Висновки. У досліджених плодів людини встановлена анатомічна мінливість верхніх, середніх і нижніх щитоподібних вен. Будова непарного щитоподібного сплетення, кількість нижніх щитоподібних вен, а також місця їх впа- дання варіабельні.

ЗМІНИ ПЕЧІНКИ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ ТА ЙОГО КОРЕКЦІЇ АНАЛОГОМ ІНСУЛІНУ ТРИВАЛОЇ ДІЇ ТА S-АДЕНОЗИЛ L-МЕТІОНІНОМ (АДЕМЕТІОНІНОМ)

Л. Грицишин — 2024-09-26

Питання селективної гепатопротекторної терапії при цукровому діабеті, зокрема, морфологіч- но підтвердженої ефективності адеметіоніну є маловивченими. Мета: через 56 діб встановити морфо- логічний стан печінки з визначенням вмісту ліпідних включень при стрептозотиновому діабеті та за- стосуванні інсуліну деглюдеку та адеметіоніну з особливостями його введення. Матеріал і методи. Для експерименту використано 20 інтактних щурів самців, які розподілені на групи (по 5 тварин): 1 – інтак- тні; 2В – зі стрептозотоциновим цукровим діабетом (СЦД) та введенням з 14 дня інсуліну деглюдеку; 2С-СЦД і застосуванням з 14 д. аналогу інсуліну тривалої дії та адеметіоніну; 3 – контроль. Виготовляли гістопрепарати, забарвлені гематоксиліном та еозином; досліджували рівень жирових включень на крі- остатних зрізах розчином Судану ІІІ за Герксгеймером (у модифікації). Результати дослідження. Через 56 днів експерименту в підгрупі 2В спостерігалися: інтенсивні порушення з боку судинної стінки, по- мірні зміни архітектоніки центральної ділянки, іноді повністю був зруйнований ендотелій центральної вени, клітинні інфільтрати в паренхімі печінки, збільшення кількості жирових включень, перебудова портальних трактів та судинного русла. При введенні адеметіоніну, на відміну від введення тільки ін- суліну деглюдеку відмічалися: менше виражені структурні порушення центральної зони, десквамація ендотелію судин та дискомплексація печінкових балок, нижчий рівень перебудови портальних трак- тів, клітинної інфільтрації навколо тріад та судинних порушень. Рівень ліпідних включень був в межах норми. Висновок. При стрептозотоциновому цукровому діабеті з 6-ти тижневою корекцією інсуліном деглюдеком та адеметіоніном (поступовому збільшенні дози до 12 мг/кг) у щурів, при додатковому вве- денні гепатопротектора, спостерігається кращий морфологічний стан печінки, її судин, тріад та рівень ліпідних включень практично відповідав інтактним тваринам.

МАКРО ТА МІКРОСКОПІЧНІ ЗМІНИ ТКАНИНИ СПИННОГО МОЗКУ У НОРМІ ТА ЗА УМОВ МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ

О. Родинський — 2024-09-26

У нашому дослідженні морфологічних змін спинного мозку при метаболічному синдромі ми спостерігали різні зміни у молодих та старих осіб. На гістологічному рівні спостерігали реакцію судин, але прояви цих реакцій були різними у тварин старої та молодої статі. У молодих щурів у білої речовині спостерігались синусоїди у вигляді довгих порожнин, а у сірої речовині виявлялись судини різного діаме- тра, окремі були розширені зі стазом і розташовані серед різноспрямованих нервових волокон, в них ви- являлись поодинокі формені елементи. У старих щурів теж спостерігались зміни судинного компоненту, але усі прояви були менш виражені. Судини були різного діаметра, при чому явища стазу та його наслідки майже не спостерігались, але ці судини були розташовані більш фрагментарно і візуально їх було більше, частіше вони повністю були заповнені форменими елементами і теж були розташовані навколо різного направлення волокон, серед яких, виявлялись волокна штопороподібної форми, набряк був менший і си- нусоїди були зменшені у діаметрі. Так, у молодих форм, була більш агресивна реакція судин, як у тканини білої речовини, так і сірої речовини спинного мозку тому, що молоді особі більш активні і реакція судин, як відповідь на підвищений тиск, який виникає в умовах метаболічного синдрому, більш провокуючий. У старих щурів теж спостерігались зміни судинного компоненту, але незважаючи на прояви, ця реакція більш сповільнена, так як вони майже не переміщуються, особливо, враховуючи ознаки наслідків метабо- лічного синдрому, тому, хоч і мікроскопічна картина була теж виражена, але застійні явища превалювали.

ДІАГНОСТИКА ЕНДОМЕТРІОЗУ МЕТОДАМИ ДИФУЗНОЇ ІНТРОСКОПІЇ ТЕЗІОГРАМ РОЗСІЮЮЧИХ ДЕГІДРАТОВАНИХ ПЛІВОК СИРОВАТКИ КРОВІ

O. Бакун — 2024-09-26

Дана стаття містить наступні результати досліджень діагностики ендометріозу розсіюючих дегідратованих плівок сироватки крові методами дифузної Мюллер-матричної інтроскопії. Мета до- слідження. Оцінити ефективність диференційної діагностики ендометріозу з використанням дифузної Мюллер-матричної інтроскопії розсіюючих дегідратованих плівок сироватки крові. Матеріал і методи. Досліджувалися три групи зразків: сироватка крові пацієнтів з безпліддям трубного генезу – контроль- на група 2.1-68 зразків; сироватка крові хворих на ендометріоз – дослідна група 2.2-5 9 зразків; сиро- ватка крові після лікування хворих на ендометріоз – дослідна група 2.3-5 9 зразків.

Результати дослідження. Аналіз одержаних даних статистичного аналізу виявив адекватність прогнос- тичного сценарію зміни полікристалічної структури розсіюючих дегідратованих плівок сироватки кро- ві: для хворих на ендометріоз має місце значне зменшення величини флуктуацій лінійного двопромене- заломлення за рахунок деструкції третинної і четвертинної білків сироватки крові; зразки розсіюючих дегідратованих плівок сироватки крові з групи пацієнтів після лікування характеризуються зростанням рівня величини флуктуацій лінійного двопроменезаломлення надмолекулярних білкових мереж.

Висновок. Отже, застосування методики дифузної Мюллер-матричної інтроскопії надмолекулярних полікристалічних мереж основних білків сироватки крові (альбуміну і глобуліну) дозволило виявити сукупність нових діагностичних маркерів, які забезпечують відмінний рівень ранньої діагностики ен- дометріозу, а також контроль ефективності його лікування за умов сильного розсіювання лазерного ви- промінювання в об’ємі дослідних зразків.

ВІСІМДЕСЯТИРІЧНЕ ОСВІТНЄ І НАУКОВЕ БУТТЯ КАФЕДРИ АНАТОМІЇ, КЛІНІЧНОЇ АНАТОМІЇ ТА ОПЕРАТИВНОЇ ХІРУРГІЇ

І. Геруш — 2024-09-26

У статті наведені сторінки історії становлення та розвитку кафедри топографічної анатомії і опе- ративної хірургії, а також науковий доробок співробітників кафедри, присвячена до 80-річного Ювілея Буковинського державного медичного університету. Адже відомо, що за кожним іменем науковців кафе- дри стоїть анатомічна школа та славетна плеяда учнів. Видатні науковці кафедри анатомії, клінічної ана- томії та оперативної хірургії створили відомі в Україні та за її межами школи оперативних хірургів та то- пографоанатомів. Не дивлячись на теперішній складний час, в період воєнного стану, науковці кафедри на чолі із професором О. М. Слободяном натхненно продовжують викладацьку роботу та наукові дослі- дження кафедри, а також активно розробляють та впроваджують сучасні наукові ідеї клінічної анатомії.

ВІХИ СТАНОВЛЕННЯ КАФЕДРИ ТРАВМАТОЛОГІЇ, ОРТОПЕДІЇ ТА НЕЙРОХІРУРГІЇ (ДО 80-РІЧЧЯ ЗАСНУВАННЯ БУКОВИНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ)

П. Ковальчук — 2024-09-26

Створення у наступні роки кафедр травматології та ортопедії в Україні стало важливим кроком вперед в подальшому розвитку травматології та ортопедії як науки та предмета викладання. Кафедри травматології та ортопедії займалися питаннями профілактики, діагностики та лікування пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату, організацією травматологічної медичної допомоги. Кафедра травматології, ортопедії та нейрохірургії БДМУ пройшла складний історичний шлях розвитку. Сьогодні напрямками діяльності кафедри є навчальна, навчально-методична, лікувальна і наукова робота, підви- щення кваліфікації лікарів ортопедів-травматологів. Кафедра продовжує кращі традиції минулого і на високому рівні готує медичні кадри, які успішно втілюють у практичній діяльності набуті знання з ор- топедії, травматології та нейрохірургії. За роки діяльності кафедра зробила вагомий внесок у скарбни- цю української медичної науки, тому стає необхідністю висвітлити історичні етапи розвитку і характер- ні особливості її діяльності за всі роки існування.

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ, СЬОГОДЕННЯ І МАЙБУТНЄ КАФЕДРИ ХІРУРГІЇ № 2 (ДО 80-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ БУКОВИНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ)

І. Шкварковський — 2024-09-26

Колектив кафедри госпітальної хірургії з перших днів від заснування медичного інституту у 1944 році, стояв у витоків розвитку хірургічної науки на Буковині. Історія розвитку тісно пов’язана з відомими, на той час, хірургами-науковцями, які присвятили себе вивченню питань гнійної хірургії, пораненням ор- ганів грудної та черевної порожнин, патології сечовивідної системи. В умовах сьогодення, колектив кафе- дри гідно продовжує як наукову, так і лікувальну роботу. Упродовж 80 років опубліковано 1225 наукових праць, захищено 51 дисертацію, започатковано виконання малоінвазивних ендоскопічних втручань на жов- човивідних протоках та підшлунковій залозі. Активно розвивається судинна хірургія, що направлена на вирішення проблем артерій, вен, лімфатичної системи та різних видів трофічних порушень нижніх кінці- вок з допомогою використання цілої серії новітніх методів діагностики та лікування захворювання судин.

ПАМ’ЯТІ ПРОФЕСОРА ВОЛОДИМИРА ОЛЕКСІЙОВИЧА КОЗЛОВА (ДО 75 – РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ) – ВЕЛИКОГО ВЧИТЕЛЯ, ДРУГА ТА ЛЮДИНИ, СПРАВА ЯКОЇ ЖИВЕ У ПРАЦЯХ ТА СЕРЦЯХ ЙОГО УЧНІВ, ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…

O. Слободян — 2024-09-26