Клінічна анатомія та оперативна хірургія

ПЕРЕНОШЕНА ВАГІТНІСТЬ В СУЧАСНОМУ АКУШЕРСТВІ

Олег Козар — 2023-11-23

Переношена вагітність є однією з ключових проблем сучасного акушерства, що вимагає уваги та вивчення. У статті розглянуто сучасний стан досліджень та підходів до діагностики та лікування цього явища, наведено аналіз літературних даних про фактори ризику виникнення переношеної вагітності, особливості перебігу вагітності та пологів, ускладнення під час перебігу пологів, оцінка стану новонароджених.
Зокрема, багато авторів звертають увагу на зростання випадків переношеної вагітності в сучасному суспільстві та його можливі причини. Особливу увагу приділяється факторам ризику, які можуть сприяти цьому стану, таким як вік матері, наявність хронічних захворювань, генетичні аспекти та інші чинники, які можуть визначити виникнення цього стану.
Також проведено аналіз методів діагностики переношеної вагітності, включаючи сучасні технології, які дозволяють вчасно виявляти цей стан та визначати його причини. У літературі автори відмічають роль ультразвукового дослідження та його ефективність у виявленні та вивченні переношеної вагітності. Висвітлюються сучасні підходи до менеджменту переношеної вагітності, такі як медикаментозна терапія, хірургічні втручання та підтримуючі методи.
Більшість авторів наголошують на важливості індивідуалізованого підходу до кожного випадку переношеної вагітності та визначення оптимального лікування, що враховує як медичні, так й психосоціальні аспекти.
Показано, що переношена вагітність суттєво впливає на внутрішньоутробний стан плода та розвиток захворювань в ранньому неонатальному періоді, тому автори обговорюють можливі шляхи запобігання таким наслідкам, а також важливість післяпологового догляду та моніторингу.
У статті висвітлюється перспектива подальших досліджень даної патології та важливість розвитку нових технологій та підходів для покращення діагностики і лікування переношеної вагітності в майбутньому. Висвітлюється роль біомаркерів та генетичних тестів для ранньої діагностики та прогнозуванні переношеної вагітності. Загалом, стаття вносить важливий внесок у розуміння та управління переношеною вагітністю в сучасному акушерстві.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ПІСЛЯПОЛОГОВИХ СЕПТИЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ У ВАГІТНИХ ГРУПИ РИЗИКУ

Богдан Пастернак — 2023-11-23

У статті наведено аналіз літературних даних щодо виникнення післяпологових септичних ускладнень. Післяпологовий період є найбільш небезпечним з точки зору розвитку інфекційних ускладнень, що зумовлено такими особливостями як зміна анатомічного і функціонального стану статевих органів та інших систем організму в період вагітності та пологів; зміна характеру та вірулентності мікроорганізмів на тлі зниженого імунологічного статусу, що супроводжує стан вагітності; маніфестація акушерсько- гінекологічної патології під час вагітності. Актуальність проблеми післяпологових гнійно-септичних захворювань визначається насамперед їх частотою, тяжкістю перебігу та несприятливим результатом для хворих. Післяпологовий метроендометрит є однією з основних причин генералізації
інфекції та формування неповноцінного рубця на матці після кесарського розтину. Формування всіх наступних гнійних ускладнень у акушерських хворих (клітковина, придатки матки, суміжні органи) залежить від реактивності організму та наявності патологічних змін в фетоплацентарному комплексі.
Післяпологові гнійно- септичні захворювання несприятливо позначаються на здоров’ї жінок, часто є причиною оперативних втручань з видаленням органу, тяжких уражень багатьох органів та систем, інвалідизації та порушень специфічних функцій у молодих жінок. Так, частота післяпологових гнійно-септичних захворювань, після самовільних фізіологічних пологів становить 1-5 %, після патологічних пологів вона збільшується до 15-20 %, а після операції кесаревого розтину перевищує 20 %. Найбільш частим ускладненням післяпологового періоду є ендометрит, частота якого становить від 0,5 до 8 %.
Аналіз літературних джерел показав неоднозначність інформації щодо проблеми післяпологового септичного процесу, що вказує на необхідність подальших досліджень даної патології.

«РОЗУМ ЛЮДИНИ ОБДУМУЄ ШЛЯХ ЇЇ, АЛЕ КРОКИ ЇЇ НАСТАВЛЯЄ ГОСПОДЬ»: ДО 65-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПРОФЕСОРА АХТЕМІЙЧУКА ЮРІЯ ТАНАСОВИЧА (1958-2014)

Ігор Геруш — 2023-11-23

СЛАВЕТНІ ІМЕНА УКРАЇНСЬКИХ АНАТОМІВ СУЧАСНОСТІ: ПРОФЕСОР ВОЛОДИМИР ГЕОРГІЙОВИЧ КОВЕШНІКОВ

Василь Пикалюк — 2023-11-23

ДІАГНОСТИКА ГЕНІТАЛЬНОГО ЕНДОМЕТРІОЗУ МЕТОДАМИ ПОЛЯРИЗАЦІЙНО-ФАЗОВОЇ ІНТРОСКОПІЇ ПОЛІКРИСТАЛІЧНОЇ СТРУКТУРИ

Оксана Бакун — 2023-11-23

Дана стаття містить наступні результати досліджень діагностики генітального ендометріозу препаратів матки методами поляризаційно- фазової Мюллер- матричної інтроскопії.
Мета дослідження. Оцінити ефективність диференційної діагностики генітального ендометріозу з використанням поляризаційно- фазової Мюллер- матричної інтроскопії гістологічних зрізів біопсії ендометрію.
Матеріал і методи. Досліджувалися дві групи зразків:
● біопсія «здорової» тканини матки, одержаної при операції діагностичній гістероскопії – «контрольна група 1.1» – 68 зразків;
● біопсія тканини матки із генітальним ендометріозом – «дослідна група 1.2» – 59 зразків.
Гістологічні зрізи виготовлялися за стандартною методикою на мікротомі із швидким заморожуванням. Результати дослідження. Аналіз одержаних даних статистичного аналізу виявив адекватність прогностичного сценарію зміни полікристалічної структури гістологічних зрізів біопсії ендометрію. Для хворих на генітальний ендометріоз спостерігається значне зростання лінійного двопроменезаломлення.
Діагностичними маркерами даного патологічного процесу є зростання величини середнього і дисперсії лінійного двопроменезаломлення. Значення асиметрії та ексцесу, навпаки, зменшуються. Статистичним підтвердженням цього є статистично достовірна різницю (pi=1;2;3;4<0,05) між величинами набору всіх центральних статистичних моментів 1-го – 4-го порядків, які характеризують розподіли величини фазового лінійного дихроїзму гістологічних зрізів біопсії ендометрію для випадків умовної норми (контрольна група 1.1) і генітального ендометріозу (дослідна група 1.2).
Висновки. Отже, проведений комплекс досліджень з використанням поляризаційно- фазової Мюллерматричної інтроскопії гістологічних зрізів біопсії ендометрію виявив високу (до 100 %) ефективність диференціальної діагностики генітального ендометріозу. Разом з тим, операція біопсії є травматичною і не завжди безпечною для здоров’я пацієнтів. Тому, актуальним є вивчення діагностичних можливостей даної методики для більш легко доступних об’єктів – біологічних рідин.

ОЦІНКА ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ЛІКУВАННІЯ ПЕРВИННОЇ ПЛАЦЕНТАРНОЇ ДИСФУНКЦІЇ У ЖІНОК НА ТЛІ ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Аліса Гошовська — 2023-11-23

У статті представлено результати ефективності лікування первинної плацентарної дисфункції у жінок на тлі запальних захворювань жіночих статевих органів. Встановлено, що вагітні на тлі запальних захворювань жіночих статевих органів складають високу групу ризику по перинатальним та післяпологовим ускладненням. У вагітних, які почали отримувати лікування в ІІ триместрі вагітності діагностичні маркери порушень функції фето-плацентарного комплексу значно частіше спостерігались в порівнянні з жінками, які отримували лікування запальних захворювань жіночих статевих органів та профілактику первинної плацентарної дисфункції в І триместрі гестації. Вибір вірного антибактеріального препарату, що не має тератогенної дії на плід та застосування його в першому триместрі вагітно-
сті значно зменшить ознаки переривання вагітності та ознаки внутрішньоутробного інфікування, порушень внутрішньоутробного стану плода, передчасних пологів та післяпологових ускладнень.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-МОРФОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ РОЗВИТКУ ЕНТЕРАЛЬНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПРИ АБДОМІНАЛЬНОМУ СЕПСИСІ

Микола Романовський — 2023-11-23

Абдомінальний сепсис продовжує залишатись найбільш частим та грізним ускладненням, яке ускладнює перебіг гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини у 15-25 % випадків, а летальність при різних формах перитоніту, залежно від форми та його поширення, складає від 4 % до 60 %, сягаючи при післяопераційному перитоніті 90 %.
Мета дослідження. Оцінити динаміку морфологічних змін внутрішніх органів у тварин із змодельованим гострим поширеним перитонітом залежно від стадії перебігу запального процесу очеревини.
Матеріал і методи. Об’єктом експериментальних досліджень були 54 білих статевозрілих нелінійних щурів масою від 0,18-0,20 кг, які утримувалися у віварії Буковинського державного медичного університету, яких було розподілено на дві групи. Основна група – 28 тварини, котрим моделювали абдомінальний сепсис. Контрольна група – 26 інтактні щурі. Усі тварини знаходилися в режимі вільного доступу до їжі та води. Абдомінальний сепсис у щурів моделювали за запропонованим нами методом, який полягав у інфікуванні очеревинної порожнини вмістом порожнистих органів черевної порожнини. Тварин виводили з експерименту на 1, 3 та 7 доби змодельованого перитоніту шляхом їх декапітації під тіопенталовим наркозом.
Результати. На першу добу моделювання перитоніту у тварин основної групи при гістологічному дослідженні очеревини виявлено вогнищевий гнійний перитоніт з ураженням пристінкової очеревини. Спостерігали дифузну гіперемію, вогнищевий набряк сполучної тканини, який найбільш розвинутий у субмезотеліальних прошарках. Ділянки набряклої сполучної тканини містять незначний, але дифузний мононуклеарний запальний інфільтрат. Нами не виявлено морфо- функціональних змін у печінці і нирках тварин основної групи на першу добу експериментального перитоніту. Проте, вже на третю добу дослідження структура печінкової часточки була збереженою лише частково. Центральні вени добре візуалізувались, дещо розширювались та містили невелику кількість еритроцитів. Було виявлено зміни і в легеневій тканині тварин із перитонітом: розширені альвеоли та повнокров’я дрібних судин
і крововиливи. Не виключено геморагічний синдром як ранній прояв гострої легеневої недостатності. На сьому добу у тварин структура печінкової часточки була значно порушеною. Центральні вени добре візуалізувались, незначно розширювались та містили велику кількість еритроцитів. Синусоїди не візуалізувались в переважній більшості полів зору, часом виявлялись лише центролобулярно. Балкова організація гепатоцитів була порушеною по всій величині часточки. При гістологічному дослідженні тканини нирки тварин на 7-му добу експерименту у ми спостерігали, що у кірковому шарі нирки клубочки були дещо збільшеними, розширеними, судини їх повнокровними, в просвітах спостерігався серозний ексудат, окремі клубочки були зморщеними, колабованими. Судини венозного русла дещо розширювались, були повнокровними, візуалізувались дрібні периваскулярні точкові крововиливи.
Висновок. Морфологічні зміни виникають вже під час реактивної фази абдомінального сепсису та вказують на стадійність синдрому поліорганної недостатності.

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПІСЛЯ БАРІАТРИЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

Андрій Продан — 2023-11-23

Баріатрична хірургія ставить перед собою завдання не лише досягнення задовільної втрати ваги та безпеки для пацієнта, але й покращення якості життя. Дослідження підтверджують, що короткострокове покращення якості життя спостерігається після операції, що є важливим аспектом в оцінці ефективності лікування ожиріння.
Мета дослідження. Оцінити якість життя пацієнтів після різних типів баріатричних операцій.
Матеріал і методи. У дослідженні було клінічно обстежено та хірургічно проліковано 44 пацієнтів із метаболічним синдромом, включаючи 17 чоловіків та 27 жінок віком 47±6,75 років із індексом маси тіла (ІМТ) ˃40 кг/м2. Усіх хворих розподілено на три групи залежно від обраної тактики оперативного втручання: лапароскопічна слів-гастректомія (ЛСГ) – 15 пацієнтів, лапароскопічна гастроплікація (ЛГП) – 22 пацієнти, баріатрична емболізація артерій шлунка (БЕА) – 7. Всі пацієнти надали інформовану згоду. Оцінка якості життя (ЯЖ) проведена через 1 рік після хірургічного лікування, використовуючи ліцензовані анкети SF-36, які включають вісім показників ЯЖ. Післяопераційна оцінка була пов’я-
зана з вимірюванням ваги, ІМТ та відсотку втрати надмірної ваги (% EWL).
Результати дослідження. За допомогою анкети SF-36 перед та після баріатричної хірургії в групі пацієнтів, яким було виконано лапароскопічну гастроплікацію (ЛГП), лапароскопічну слів-гастректомію (ЛСГ) та баріатричну емболізацію артерій шлунка (БЕА), спостерігалося значуще покращення якості життя. Усі три групи пацієнтів відзначили підвищення якості життя за показниками фізичного та психічного здоров’я після 1-річного спостереження. Спостерігалося також зниження ІМТ та відсотка втрати надлишкової ваги, що підтверджує ефективність різних методів баріатричної хірургії в досягненні значущого зменшення ваги та покращення ЯЖ пацієнтів.
Висновок. Після різних видів баріатричних операцій відзначено загальне покращення показників якості життя, проте найвиразніше поліпшення спостерігалося після лапароскопічної слівгастректомії, що може бути пов’язане з більшою середньою втратою ваги у цій групі. При баріатричній емболізації показники схожі із лапароскопічним лікуванням, проте характеризуються меншою операційною травмою та відсутністю післяопераційних несприятливих явищ, що зазвичай властиві редуктивним операціям, таким як нудота, блювання та печія.

ДИНАМІКА ЗМІН СУДИННОГО РУСЛА ТА ОРГАНОМЕТРИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЯЄЧОК БІЛИХ ЩУРІВ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ТЕРМІЧНІЙ ТРАВМІ ШКІРИ ТА ЗА УМОВ КОРЕКЦІЇ КСЕНОДЕРМАЛЬНИМ СУБСТРАТОМ

Зоя Небесна — 2023-11-23

За даними ВООЗ, чоловіче безпліддя досягає 40 %, що є потенційною загрозою втрати репро-дуктивного здоров’я суспільства. Причиною порушень сперматогенної і гормональної функцій яєчок може стати термічна травма та викликана нею опікова хвороба.
Мета. Дослідити особливості змін судинного русла та органометричних параметрів яєчок при експериментальній термічній травмі та за умов застосування ксенодермального субстрату.
Матеріал і методи. Дослідження виконано на 40 статевозрілих білих щурах- самцях з масою тіла 180,0-200,0 г. Піддослідні тварини були розподілені на три групи: інтактні білі щурі; тварини з тяжкою термічною травмою; тварини з опіковою травмою, яким після ранньої некректомії ушкоджених тканин, рани покривали подрібненим субстратом кріоліофілізованої ксеношкіри. Виведення тварин з експерименту здійснювали під кетаміновим наркозом на 1, 7, 14 і 21 доби, а за умов корекції – на 7, 14 і 21 доби. Просторову організацію кровоносного русла яєчок вивчали шляхом контрастної рентгеноангіографії. Для дослідження судин мікроциркуляторного русла яєчок тварин використовували інєкційний метод з введенням композиції коларголу. Масометрично визначали масу тіла тварин та масу
яєчок. Органометрично проводили вимірювання довжини, ширини та товщини яєчок білих щурів.
Статистичну обробку отриманих кількісних даних проводили за допомогою програмного забезпечення «Exсel» та «STATISTICA» 6.0 з використанням параметричних і непараметричних методів.
Результати. За результатами дослідження судинного русла інтактних тварин на рентгенограмах яєчка чітко виділяється яєчкова артерія, що відгалужується від черевного відділу аорти. Судини мікроциркуляторного русла формують густу сітку. Довжина яєчка в середньому становила (18,21±0,56) мм, ширина – (10,97±0,55) мм, товщина – (9,77±0,38) мм. Маса органу у статевозрілих особин з середньою масою тіла (189,1±7,3) г була рівною (1,80±0,08) г, що становить 0,95 % від загальної маси тіла тварини. У ранні терміни після термічної травми яєчкова артерія, артерія сім’явиносної протоки та артерія м’яза підіймача яєчка добре контрастувались. Екстраорганні та інтраорганні артерії, як і проміжки між ними, були розширеними. Встановлене розширення судин мікроциркуляторного русла яєчка, явища стазу та пору-
шення циркуляції крові у гемокапілярах. У тварин другої групи з термічною травмою шкіри маса яєчок збільшилася в 1,07 раза на 1 добу та зменшилась в 1,03 раза на 7 добу в порівнянні з інтактною групою тварин. Лінійні параметри яєчок, як і маса органу, зростали на 1 добу та зменшувались на 7 добу експерименту. Зафіксовано недостовірне зниження маси тіла у порівнянні з інтакними щурами. У стадіях пізньої токсемії та септикотоксемії спостерігалося значне порушення кровопостачання, розширення просвітів естра- та інтраогранних судин, порушення проникності стінки судин. Масометрично у пізні терміни після експериментальної термічної травми зафіксовано зменшення маси тіла тварин, зокрема на 21 добу цей параметр був достовірно (р<0,05) нижчим за відповідний показник у інтакних тварин на 10,5 %. Маса яєчок у стадіях пізньої токсемії та септикотоксемії достовірно знизилась відносно інтактного показника на 13,3 % та 26,1 %. При визначенні лінійних розмірів яєчок встановлено зменшення середніх даних довжини, ширини та товщини органу дослідних тварин.
За умов корекції термічної травми у ранні терміни досліду маса тіла тварин недостовірно знизилась на 2,59 % порівняно з показником інтактних тварин. Органометричні дослідження встановили, що середній показник маси яєчок знизився та складає 0,94 по відношенню до значення показника норми. Значення середньої довжини, ширини та товщини відповідно складають 0,98; 0,92 і 0,93 від показників інтактної групи тварин. Ці параметри недостовірно відрізнялися від аналогічних у нелікованих тварин. На 7 добу досліду в умовах корекції встановлено порушення пропускної спроможності судинного русла сім’яника, розширення просвітів артерій та вен. Органометричні дослідження яєчок третьої дослідної групи у пізні терміни, зокрема на 21 добу експерименту встановили, що середнє значення маси яєчок зростає і становить 0,99 відносно інтактного показника. Визначення лінійних розмірів яєчок показало, що їх довжина, товщина та ширина недостовірно відрізняються від аналогічних інтактних показників. Маса тіла тварин у цей термін експерименту була наближена до показників норми та достовірно (р<0,05) відрізнялася від маси тіла нелікованих тварин, перевищуючи її у 1,12 раза. У пізні терміни досліду за умов корекції спостерігається рівномірне та чітке контрастування витків яєчкової артерії, інтраорганних та екстраорганних судин серпантину яєчка та рівномірне виповнення мікроциркуляторного русла ін’єкційною сумішшю.
Висновки. Встановлено, що застосування ксенодермального субстрату для корекції термічної травми сприяє зменшенню розладів кровообігу та кровопостачання яєчок, сприяє відносному збереженню масометричних та лінійних параметрів органу на рівні інтактних показників.

МОРФОМЕТРИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ ЗА УМОВ ЗМОДЕЛЬОВАНОЇ ТЕРМІЧНОЇ ТРАВМИ ШКІРИ

Зоя Небесна — 2023-11-23

Ключовий орган периферійної ендокринної системи – щитоподібна залоза, виявляє здатність до адаптації та перебудови на різних рівнях структурної та клітинної організації під впливом різноманітних факторів. Метою дослідження було встановити морфометричні зміни параметрів структурних компонентів щитоподібної залози. Дослід змодельовано на 42 лабораторних статевозрілих білих щурах самцях. Опік моделювали мідними пластинами, нагрітими у воді при температурі 97-100 °C. Розмір ураженої ділянки складає 20 % від площі тіла тварини, що згідно сучасної класифікації відповідає опіку ІІб ступеня. На одержаних гістологічних зрізах шляхом морфометричного дослідження вивчали зміну різних параметрів. Статистичну обробку цифрових даних здійснювали за допомогою програмного забезпечення «Exсel» та «STATISTICA» 10.0 з використанням параметричних і непараметричних методів оцінки одержаних даних. Морфометрично виявлено, що в органі наявні фолікули трьох типів – великі, середні та малі, а їх кількісне співвідношення становить 1,4: 4,7: 3,9. Досліджено, що середнє значення площі малого фолікула становить (2342,5498,43) мкм2, середнього – (3722,53 130,44) мкмм, великого – (5733,77203,67) мкмм. Середнє значення висоти тироцита складає (11,430,41) мкм.
Фолікулярно- колоїдний індекс щитоподібної залози інтактних тварин найбільший для малих фолікулів та становить – 1,940,08, для середніх – 1,810,04 і для великих – 1,730,05. Середнє значення індексу накопичення колоїду для малих фолікулів найменше та становить 2,600,12, середніх – 4,180,19, великих – 6,270,29. На світлооптичному рівні на 7 добу досліду відмічено зростання кількості (у 1,58 раза (р<0,001) у порівнянні з інтактним показником) великих за розміром фолікулів, які розміщені переважно на периферії часточок та заповнені ущільненим колоїдом. Виявлені в стадії ранньої токсемії зменшення висоти тироцитів (в 1,29 раза (р<0,001) порівняно з показником норми), достовірне зниження фолікулярно- колоїдного індексу та зростання індексу накопичення колоїду свідчать про зниження функ-
ціональної активності в органі, зрив адаптаційних процесів у ньому та початок розвитку деструктивних змін. На пізніх етапах опікової травми (14 та 21 доби досліду) на фоні статистично значущого (р<0,001) зростання показників ендогенної інтоксикації наявний розвиток глибоких деструктивних змін тироцитів, судин органу, розростання прошарків сполучної тканини, порушення синтезу та виділення гормонів. Дані явища проявляються домінуванням у паренхімі щитоподібної залози великих, перерозтягнутих фолікулів, що вистелені плоскими, дегенеруючими тироцитами, висота яких на 21 добу у 3,31 раза достовірно (р<0,001) менша за інтактний показник; статистично значущим зниженням фолікулярно-колоїдного індексу; достовірним зростанням індексу накопичення колоїду, а також достовірним відхиленням від норми рівня гомонів гіпофізарно- тиреоїдної системи, яке засвідчує гіпофункцію органу.

АНАЛІЗ ЩІЛЬНОСТІ ТВЕРДИХ ТКАНИН ПРИШИЙКОВОЇ ДІЛЯНКИ ПОСТІЙНИХ ЗУБІВ РІЗНИХ ГРУП

Данило Якимович — 2023-11-23

У практиці клінічної та експериментальної стоматології численні дослідження присвячені вивченню особливостей динаміки щільності кісткової тканини щелеп у віковому аспекті та при різних патологічних станах. При цьому визначення мінеральної щільності твердих тканин зубів знаходить практичне застосування лише в поодиноких випадках.
Мета роботи: з’ясування особливостей співвідношення показників щільності твердих тканин постійних зубів різних груп у пришийковій ділянці.
Матеріал і методи. Для визначення щільності твердих тканин пришийкової ділянки опрацьовано рентгенограми 320 інтактних постійних зубів (n=10 для кожного зуба постійного прикусу), виконаних на апараті для дентальної радіовізіографії Siemens з програмним забезпеченням Trophy Radiology. Знімки опрацьовані в програмі VixWin Pro. Одиниця виміру щільності тканин – умовна одиниця сірості (УОС).
Щільність тканин у пришийковій ділянці визначали окремо для емалі, цементу та дентину, різницю між встановленими показниками подано у відсотках.
Результати дослідження. Встановлено істотну різницю показників щільності емалі, дентину та цементу постійних зубів. З’ясовано, що в пришийковій ділянці у різців найвищу щільність має дентин, найнижчу –цемент; у ікол найвищу щільність має дентин, найнижчу – емаль; у малих кутніх зубів найвищу щільність має дентин, найнижчу – цемент; у великих кутніх зубів найвищу щільність має емаль, найнижчу – цемент. Показники щільності емалі та дентину є найнижчими у різців, далі поступово збільшуються у ікол та малих кутніх зубів і сягають максимального значення у великих кутніх зубів. Показники щільності цементу також є найнижчими у різців, дещо вищим у малих кутніх зубів, ще зростають у ікол і максимального значення сягають у великих кутніх зубів.
Висновок. При використанні променевих методів для дослідження стану твердих тканин зубів, саме променеві біомаркери можуть стати ефективним інструментом для вивчення схильності чи резистентності зубів до патологічних уражень, зокрема – у пришийковій ділянці.

СУЧАСНА ЛІКУВАЛЬНА ТАКТИКА ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ВІДЕОЕНДОСКОПІЧНОЇ АПАРАТУРИ ПРИ УСКЛАДНЕНОМУ ДИВЕРТИКУЛІТІ ТОВСТОЇ КИШКИ

Олег Тимчук — 2023-11-23

Дивертикулярна хвороба ободової кишки (ДХОК) є важливою проблемою абдомінальної хірургії для більшості країн світу. Захворюваність на ДХОК, на жаль, прогресує. Актуальність ДХОК визначається медичними та економічними аспектами, зважаючи на часті випадки захворювання в осіб працездатного віку.
Тактика лікування ДХОК вважається традиційною та визначається відповідно до загальновизнаної модифікованої класифікації захворювання за E. J. Hinchey. Щоденно користуючись тактикою персоніфікованого підходу до пацієнтів, ми згодні з думкою колег і вважаємо дискутабельним питання вибір оптимального методу діагностики та хірургічного лікування гострого дивертикуліту сигмоподібної ободової кишки та його ускладнень. Маючи значний досвід та тривалий час лікуючи хворих на ДХОК, ми намагаємося найчастіше застосовувати лапароскопічний підхід в хірургічній тактиці, ефективність чого маємо намір підсумувати.
Мета дослідження: визначити ефективність лапароскопічного методу хірургічного лікування пацієнтів з ускладненим варіантом клінічного перебігу дивертикулярної хвороби ободової кишки.
Матеріал і методи. Проаналізовано лікування 221 пацієнта, яким було виконано 263 оперативних втручання з приводу дивертикулярна хвороба товстої кишки (ДХТК) та її ускладнень. Ускладнені форми ДХТК діагностовано у 186 (84,5 %) пацієнтів. В екстреному порядку проведено 164 (62,4 %) операцій, з них 102 (61,7 %) виконано з використанням відеоендоскопічного обладнання, традиційним відкритим способом – 62 (38,3 %) операції. Відкриті операції, виконані за невідкладними показаннями. Особливу увагу приділяли хворим з кровотечею в якості ускладнення ДХОК. 9-ти пацієнтам (у 6 з ініціальним кишковими кровотечами та у 3 з ДХОК, ускладненою профузною кровотечею) було виконано оперативне втручання. Усім пацієнтам лікування проведено в один етап.
Результати дослідження. За плановими показаннями виконано 26 лапароскопічних і 31 відкриту резекцію товстої кишки з приводу ДХТК. У всіх пацієнтів джерело запалення локалізувалося в сигмоподібній ободовій кишці. Запалення одного дивертикулу мало місце в 56 (98,4 %) випадках, двох дивертикулів – в 1 (1,6 %) спостереженні, 49 пацієнтам лікування проведено в 2 етапи. Перфорацію стінки дивертикулу було виявлено у 79 (51,6 %) пацієнтів. Тривалість оперативного лікування хворих з ускладненою ДХОК з використанням відеоендоскопічної апаратури становила 73,4±6,2 хв. Показник кількості ліжко-діб при виконанні лапароскопічних операцій становив 6,1±0,7. Тривалість перебування в стаціонарі хворих після виконання планових відеоендоскопічних операцій становила 6,3±1,6 діб. З числа 9-ти хворих із кровотечею за відсутності ефекту від консервативної терапії та при умові стабільного стану пацієнта, 4-м пацієнтам було виконано лапароскопічну лівобічну геміколектомію. У 5-ти пацієнтів переважно похилого віку та наявністю тяжкої супутньої патології було виконано відкриті оперативні втручання.
Висновки. При лікування пацієнтів з ускладненим характером перебігу ДХОК переважним вважаємо двоетапне лікування, коли другий етап (лівобічна геміколектомія) виконується в плановому порядку в терміни від 9 діб до 6 міс після операції за невідкладними показаннями. Оперативне лікування хворих з ускладненою ДХОК краще проводити з використанням відеоендоскопічної апаратури. Повторні планові радикальні операції з приводу ДХТК краще виконувати лапароскопічно, про що свідчить менша кількість ускладнень. Використання лапароскопічних технологій в лікуванні товстокишкових кровотеч, як ускладнення ДХОК, є перспективним напрямком в абдомінальній хірургії та потребує подальшого вивчення ефективності виконання.

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕПАРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ В ДІЛЯНЦІ ПЛАСТИКИ М’ЯЗОВО-АПОНЕВРОТИЧНОГО ДЕФЕКТУ В ЕКСПЕРИМЕНТІ ЗА ЗАСТОСУВАННЯМ СТОВБУРОВИХ КЛІТИН

Мар’яна-Іванна Варварук — 2023-11-23

Пластика грижі передньої черевної стінки є однією з найпоширеніших процедур у загальній хірургії. Дуже часто параметри якості життя оперованих хворих з вентральними грижами передньої черевної стінки впродовж першого року після операції за рядом критеріїв є значно кращими при алопластиці поліпропіленовою сіткою на відміну від застосування герніопластики з використанням інертного шовного матеріалу. Грижі передньої черевної стінки (вентральні грижі) найчастіше виникають після хірургічного втручання на органах черевної порожнини і вважаються післяопераційними ускладненнями, що виникають у анатомічно слабких ділянках та під дією механічних факторів.
Мета роботи. Експериментально дослідити вплив мезенхімальних стовбурових клітин на регенерацію м’язових волокон та їх репаративну властивість в ділянці післяопераційних ран. За моделюванням м’язово- апоневротичного дефекту передньої черевної стінки з пластикою власними тканинами та пластикою алотрансплантатом поєднано з ін’єкціями мезенхімальних стовбурових клітин. Дослідження проводилося на 38 білих щурах обох статей, вихідна маса кожної тварини становила 215,0±12,0 г, утримання піддослідних тварин відбувалося в однакових умовах при цілковитому дотриманні біоетичних норм. Усім тваринам 1 та 2 групи експериментально змоделювали м’язово- апоневротичний дефект передньої черевної стінки гострим шляхом до 2,5 см в діаметрі з подальшим пошаровим ушиванням даного дефекту безперервним обвивним однорядним швом, в якості шовного матеріалу використовували
«Вікрил» 3/0 з колючою голкою. У 2 групі виконували пластику за допомогою методики «on lay» поліпропіленовою сіткою та шовним матеріалом «Вікрил» 3/0 з колючою голкою, а також додатково були проведені ін’єкції мезенхімальних стовбурових клітин. У місці пластики м’язово- апоневротичного дефекту пошарово відбирали тканину передньої черевної стінки для подальшого гістологічного дослідження. Гістологічне дослідження тканин рани тварин контрольної групи через 10 днів після оперативного втручання показало, що рановий дефект заповнений грануляційною тканиною на ранній стадії дозрівання. Через 30 днів рановий дефект заповнений молодою пухкою сполучною тканиною, в якій знаходилися спорадичні острівці грануляційної тканини. У ділянці ранового дефекту 2 групи дослідних тварин через 10 діб ми виявляли дозріваючу грануляційну тканину. Візуально площа самого
ураження зменшувалася. На 30 день дослідження грануляційна тканина відсутня рановий дефект заповнений повністю дозрілою новоутвореною та васкуляризованою сполучною тканиною. При гістологічному дослідженні було встановлено, що в результаті комбінованого застосування поліпропіленової сітки та стовбурових клітин відбувається інтенсифікація регенерації ранового дефекту та прискорене його загоєння.

ВИКОРИСТАННЯ НИЗЬКОІНТЕНСИВНОГО ЛАЗЕРНОГО ОПРОМІНЕННЯ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ РАН

Ігор Полянський — 2023-11-23

Підвищення ефективності лікування інфікованих ран є надзвичайно актуальною проблемою, яка, не зважаючи на суттєві осягнення, далека від остаточного вирішення. Перспективними є розробки нових методів місцевого впливу на рани, особливо лазерного опромінення та оцінка його ефективності.
Мета дослідження. Оцінити ефективність використання низькоінтенсивного лазерного опромінення в комплексному лікуванні ран.
Об’єктом дослідження стали 10 пацієнтів із ранами нижніх кінцівок. Серед обстежених було 6 чоловіків та 4 жінки віком від 48 до 83 років. У 6-ти пацієнтів був цукровий діабет 2 типу; у 4-х – ІХС, облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок. Усі хворі, що залучені до дослідження, підписували відповідну інформовану згоду. Всім хворим у комплексне лікування включали опромінення рани лазером низької інтенсивності (B-Cure Laser); потужністю 250 mW; довжиною хвилі 808 nM; частотою імпульсу 15 kHz; тривалістю імпульсу 17 μs з енергією 3,75 Joul/min; плямою опромінення 45Ч10 мм, тривалістю 3 хв по периметру країв рани та 1 хв на ложе рани. Вимірювання площі рани проводилось за допомогою програми «IntimoMeasure». Всім хворим на 1, 3, 5, 7 та 10 доби проводилось мікробіологічне та цито-
логічне дослідження мазків- відбитків з рани.
Результати дослідження. Встановлено, що використання низькоінтенсивного лазерного опромінення рани позитивно впливає на процеси загоєння рани. Вже з 2-3 доби від початку лікування значно зменшувалось кількість виділень із рани, зменшувалось кількість некротичних тканин, чітко визначалась демаркаційна лінія. У мазках- відбитках констатовано зменшення кількості некротичних тканин та мікроорганізмів, зростання кількості лейкоцитів, моноцитів, макрофагів, плазматичних клітин. Через 4-6 діб з’являлись чи ознаки формування грануляцій, збільшилася кількість лімфоцитів, макрофагів, плазматичних клітин. Концентрація мікроорганізмів, не перевищувала 10Ч2-3 КУО/мл. На 7-8 доби більшість ран були без ознак некротичних тканин, Грануляційна тканина інтенсивно збільшувалась, з’являлись
ознаки утворення сполучної тканини, епітелізації з країв рани. На 9-10 доби більшість ран була представлена грануляційною тканиною з вираженою проліферацією епітелію по краям рани. Площа рани впродовж перших трьох діб зменшувалась майже на 17 % порівняно з вихідними розмірами, а з 7-ої доби вона не перевищувала 60 % вихідного рівня і у подальшому прогресивно зменшувалась.
Висновки: 1. Низькоінтенсивне лазерне опромінення ран на тлі комплексної медикаментозної терапії є ефективним методом лікування, сприяє швидкому очищенню ран, інтенсивному розвитку грануляцій, прискорює епітелізацію. 2. Доступність, простота використання та абсолютна безпечність дозволяють рекомендувати цей метод до застосування в комплексному лікування ран.

СУБМІКРОСКОПІЧНІ ЗМІНИ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ЩУРІВ ПРИ ДМГ-ІНДУКОВАНОМУ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ ОНКОГЕНЕЗІ ТА ЗА УМОВ КОРИГУЮЧОГО ВПЛИВУ НАНОМАТЕРІАЛІВ

Ірина Іванчук — 2023-11-23

Розширення та удосконалення досліджень щодо колоректального раку, особливо щодо його впливу на кору головного мозку, є надзвичайно важливим завданням для наукової спільноти.
Метою даного дослідження було встановити субмікроскопічні зміни, які відбуваються в корі мозку під час розвитку експериментального колоректального раку. Крім того, стаття розглядає можливість застосування наночастинок в контексті лікування колоректального раку. Тварини були розподілені на три групи: І – 35 інтактних тварин, ІІ – 70 тварин з ДМГ-індукованим канцерогенезом, ІІІ – 20 тварин з неопластичним ураженням, що отримували композицію НЧ Au/Ag/Fe. Експериментальний канцерогенез був індукований за допомогою N, N-диметилгідразину гідрохлориду, який вводився один раз на тиждень впродовж 30 тижнів. Тваринам третьої групи вводилась водна дисперсія НЧ Au/Ag/Fe внутрішньошлунково один раз на добу впродовж 21 доби. Для приготування гістологічних препаратів ви-
користовували загальноприйняті методики. Вивчення препаратів проводилися за допомогою електро-
нного мікроскопа ПЕМ-125К.
Результати. Використання наночастинок Au/Ag/Fe сприяло відновленню структурних елементів кори головного мозку, на субмікроскопічному рівні порівняно з тваринами, яким моделювали ДМГ-індукований канцерогенез. Застосування композиції наночастинок сприяло відновленню структурних елементів кори великих півкуль, зменшенні альтеративних змін у нейроцитах та регенерації ушкоджених кровоносних капілярів органу.
Висновок. Сформовані на основі результатів дослідження, свідчать про успішність застосування наночастинок Au/Ag/Fe у зменшенні негативних наслідків розвитку та прогресування ДМГ-індукованої аденокарциноми in situ на кору головного мозку.

ЕВОЛЮЦІЯ МОРФОЛОГІЧНИХ ЗМІН СТІНКИ ЖОВЧНОГО МІХУРА В РІЗНІ ТЕРМІНИ ВИКОНАННЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ХОЛЕЦИСТЕКТОМІЇ

Тетяна Головата — 2023-11-23

Камені в жовчному міхурі є приблизно у 10-15 % дорослого населення західних країн, при цьому у 1-4 % пацієнтів щороку проявляються симптоми. Останні рекомендації підтвердили, що лапароскопічна холецистектомія є основним методом лікування гострого калькульозного холециститу, але оптимальний час холецистектомії все ще залишається предметом дискусій та метою досліджень.
Метою дослідження є покращити результати хірургічного лікування хворих на гострий обтураційний калькульозний холецистит шляхом клініко- морфологічного обґрунтування оптимальних термінів виконання лапароскопічної холецистектомії.
Матеріали і методи. Для підвищення безпечності лапароскопічної холецистектомії було проведено гістологічне дослідження мікропрепаратів стінки жовчного міхура після лапароскопічної холецистектомії у 30 пацієнтів, яких було розподілено на 2 групи: 1 група – особливості морфо- структурних змін стінки жовчного міхура до 7 діб від появи приступу жовчної коліки (18 пацієнтів 60 %) та 2 група – особливості морфо- структурних змін жовчного міхура після 7 діб від появи гострого приступу жовчної коліки (12 пацієнтів 40 %).
Результати. На основі мікроскопічного дослідження гістологічних препаратів можна стверджувати, що в ранні терміни від моменту першого нападу холециститу в стінці жовчного міхура виникає гостре запалення різних морфологічних типів (недеструктивні та деструктивні). У пізні терміни (після 7 днів) розвиваються склеротичні зміни як в стінці органа, так і перивезикально. Основну роль в патогенезі ремоделювання структурних компонентів жовчного міхура відіграють глибокі гемодинамічні розлади та пролонгація запального процесу. Наростаюча за таких умов циркуляторна гіпоксія активує процес склерозування.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН СТРУКТУРИ ЛІМФОЇДНОЇ ПОПУЛЯЦІЇ ТИМУСА ЩУРІВ ПІСЛЯ ГОСТРОГО ПОРУШЕННЯ МОЗКОВОГО КРОВОТОКУ В БАСЕЙНІ СОННИХ АРТЕРІЙ

Світлана Ткачук — 2023-11-23

На сьогодні до найбільш поширених причин інвалідизації та летальності на планеті відносять гострі порушення мозкового кровообігу, у спектрі яких домінують ішемічні ураження. Досягнення нейроімунології та нейроімунопатології дозволили віднести порушення церебрального кровообігу до імунозалежних захворювань нервової системи, тому акцент у пошуках нових підходів до підвищення ефективності терапії інсультів упродовж останніх років змістився з корекції локальних змін у самому мозку на реакцію органів імунної системи, як можливої мішені фармакологічних впливів, що дадуть можливість зменшити вторинну загибель нейронів унаслідок запалення.
Мета роботи – дослідити вікові особливості змін у структурі лімфоїдної популяції тимуса після гострого порушення церебрального кровотоку в басейні сонних артерій у шести- та дев’ятимісячних щурів.
Матеріал і методи. Гостре порушення мозкового кровообігу моделювали у білих нелінійних лабораторних щурів віком 6-ти та 9-ти місяців двобічним кліпсуванням сонних артерій упродовж 20 хв із подальшою реперфузією. Тимус забирали на 12-ту добу постішемічного періоду, фіксували його в розчині Буена, після стандартної гістологічної обробки виготовляли серійні зрізи товщиною 5,0 мкм, зафарбовували гематоксилін і еозином. У субкапсулярній, глибокій кортикальній зонах, внутрішньочасточкових периваскулярних просторах та медулярній зоні тимуса вивчали структуру лімфоїдної популяції (щільність розташування різних класів тимоцитів на 1,0 мм2) у системі цифрового аналізу зображення VIDAS-386 (Kontron Electronik, Німеччина) люмінесцентним мікроскопом AXIOSKOP (Zeiss,
Німеччина) в автоматичному режимі.
Результати. У структурі лімфоїдної популяції всіх структурно- функціональних зон тимуса переважають малі лімфоцити. Вікові відмінності структури лімфоїдної популяції тимуса щурів груп контролю полягають у нижчих показниках щільності середніх та малих тимоцитів у всіх досліджених зонах залози тварин старшої вікової групи, за винятком субкапсулярної, в якій щільність малих тимоцитів вища у дев’ятимісячних щурів. На 12-ту добу після моделювання ішемічно- реперфузійного ушкодження головного мозку у субкапсулярній та глибокій кірковій зонах тимуса шестимісячних щурів зростає кількість деструктивних тимоцитів та тимоцитів з ознаками апоптозу, натомість у дев’ятимісячних щурів у всіх зонах залози, крім мозкової, щільність деструктивних та апоптичних клітин знижується.
Висновки. Ішемічно- реперфузійне укодження головного мозку модифікує структуру лімфоїдної популяції тимуса щурів, причому характер цих модифікацій визначається віком та структурно-функціональними зонами залози.

РЕЗУЛЬТАТИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ФЛЕГМОНАМИ ШИЇ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ПОРТАТИВНОЇ СИСТЕМИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ РАН ПІД НЕГАТИВНИМ ТИСКОМ

Ірина В’юн — 2023-11-23

Недостатньо висока ефективність лікування флегмон глибоких просторів клітковини голови і шиї певною мірою пояснюється швидким, а подеколи й фульмінантним розвитком таких небезпечних життю пацієнта ускладнень, як тромбоз шийних вен, сепсис, арозивні кровотечі, медіастиніт тощо.
Мета – дослідити ефективність використання у післяопераційному періоді портативних систем для лі-кування ран під негативним тиском у пацієнтів з флегмонами шиї.
Матеріал і методи. Проаналізовано результати лікування 54 пацієнтів, що проходили лікування з приводу глибоких флегмон шиї. Всі пацієнти були розподілені на дві групи. В основну групу увійшло 30 пацієнтів з інтраопераційною установкою портативної системи для лікування ран під негативним тиском. Групу порівняння становили 24 пацієнта з класичним встановленням руковично- трубчатих дренажів в зазначених нижче анатомічних локаціях.
Результати та їх обговорення. У всіх 54 пацієнтів була застосована колярна (воротникова) медіастинотомія за В. І. Разумовським. Перехід на серозні виділення з боку рани відбувався в обох групах: у групі порівняння в середньому через 267,4 годин після завершення операції, тоді як у пацієнтів основної групи в середньому за 38,9 годин після завершення оперативного втручання. На 15-ту післяопераційну добу в середньому по групі 3,6 мл – в основній, 58,7 мл – у групі порівняння. У післяопераційному періоді у 4-х (7,4 %) пацієнтів виник гнійний медіастиніт: у 1-го (3,3 %) пацієнта з основної групи, та 3-х (12,5 %) – групи порівняння. Всім пацієнтам проводились ідентичні інтенсивні заходи лікування. Двоє з цих хворих з групи порівняння померло у зв’язку з розвитком гострої серцево- судинної недостатності, що склало загальну летальність по групі відповідно 2,2 %. У основній групі летальних наслідків не було. Слід зазначити, що середній час перебування у стаціонарі в основній групі становив 14 діб (336,1 година), тоді як
в групі порівняння – 27 (657,8 годин) діб. У 3-х (13,64 %) пацієнтів групи порівняння у післяопераційному періоді відзначався рубцевий стеноз стравохідного анастомозу, у зв’язку з чим, одному з них було установлено стравохідний стент, а двоє інших проходили курси дилятаційних процедур.
Висновки. Загалом по основній групі використання мобільної портативної системи для лікування ран під негативним тиском відображає значно сприятливіший післяопераційний перебіг у хворих основної групи і сприяє профілактиці інфекційних ускладнень після оперативних втручань та поранень, удосконалює процес дренування шляхом ефективного спорожнення ран і порожнин від ексудату, що накопичився і дозволяє значно покращити результати хірургічного лікування глибоких флегмон шиї.