Клінічна анатомія та оперативна хірургія

МОРФОМЕТРИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ВЕНОЗНОГО РУСЛА КАМЕР СЕРЦЯ В УМОВАХ ПОСТРЕЗЕКЦІЙНИХ ЛЕГЕНЕВОЇ ТА ПОРТАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЙ

2025-02-24T13:24:26+02:00

Значущим соціально-медичним напрямком є дослідження будови серця людини та дослідних тварин у зв’язку з широким розповсюдженням та збільшенням серцево-судинних захворювань. Функціональні та структурні зміни венозного русла, яке здійснює дренаж і активно реагує на підвищення тиску в легеневій та портальній системах, у серці вивчені недостатньо.

Мета. Провести порівняльний морфометричний аналіз особливостей структурної перебудови венозного русла камер серця в умовах пострезекційних легеневої та портальної гіпертензій.

Матеріал і методи. Морфологічно досліджені серця 46 білих щурів-самців, які були розподілені на три групи. 1-а група включала 16 інтактних тварин, 2-а – 15 щурів з пострезекційною портальною гіпертензією, 3-а – 15 експериментальних тварин з пострезекційною легеневою гіпертензією. У лівому та правому шлуночках серця вимірювали діаметр посткапілярних венул та венул, зовнішній і внутрішній діаметри венозної судини, товщину їх стінки, висоту ендотеліоцитів, діаметр їх ядер, ядерно-цитоплазматичні відношення в ендотеліоцитах, відносний об’єм ушкоджених клітин.

Результати. У процесі дослідження спостерігались зміни кількісних морфологічних показників судин венозного русла серця порівняно з контрольними. Діаметр посткапілярних венул та венул лівого шлуночка зріс при пострезекційній портальній гіпертензії (р<0,05) на 5,0 % і венул – на 4,9 % (р<0,05), при пострезекційній артеріальній легеневій гіпертензії відповідно зріс на 16,8 % (р<0,001) і 17,4 % (р<0,001). Зовнішній діаметр венозних судин правого шлуночка при пострезекційній портальній гіпертензії статистично достовірно (р<0,05) зріс на 3,5 %, а при легеневій гіпертензії – на 21,6 % (р<0,001). Внутрішній діаметр венозних судин правого шлуночка при пострезекційній портальній гіпертензії збільшився на 6,4 % (р<0,05), а при пострезекційній легеневій гіпертензії на 39,4 % (р<0,001). У 2-й групі спостережень (пострезекційній портальній гіпертензії) товщина медії (р<0,01) зменшилася на 3,4 %, а у 3-й групі (пострезекційна легенева гіпертензія) – на 25,4 % (р<0,01).

Висота ендотеліоцитів венозних судин та діаметр їх ядер, ядерно-цитоплазматичний індекс правого шлуночка при пострезекційній портальній гіпертензії незначно змінені, що вказувало на стабільність структурного клітинного гомеостазу. Відносний об’єм ушкоджених ендотеліоцитів у досліджуваних судинах при пострезекційній портальній гіпертензії зріс у 2,3 рази (р<0,001), а при пострезекційній легеневій гіпертензії зріс у 20,05 разів (р<0,001), що може призводити до ендотеліальної дисфункції венозного русла серця. У 3-й експериментальній групі висота ендотеліоцитів досліджуваних судин правого шлуночка при пострезекційній легеневій гіпертензії знизилася на 10,6 % (р<0,05), діаметр ядер зменшився на 6,1 %, а ядерно-цитоплазматичні відношення у ендотеліоцитах перевищували аналогічний контрольний показник на 9,0 % (р<0,01), що свідчило про порушення структурного клітинного гомеостазу.

Висновок. Пострезекційні портальна та легенева гіпертензії призводять до вираженої структурної перебудови венозного судинного русла та компонентів серця. Виявлені патоморфологічні зміни домінували у правому шлуночку при пострезекційній артеріальній легеневій гіпертензії та лівому шлуночку при пострезекційній портальній гіпертензії.

ЕНДОТЕЛІАЛЬНА ДИСФУНКЦІЇЯ, ЯК МАРКЕР РИЗИКІВ ВЕНОЗНОГО ТРОМБОЕМБОЛІЗМУ У ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ КАЛЬКУЛЬОЗНИЙ ХОЛЕЦИСТИТ

2025-02-24T13:50:04+02:00

Тромбоемболічні ускладнення є важливою проблемою сучасної медицини, будучи однією з основних причин смертності та інвалідизації. В загальній популяції їхня частота становить від 0,15 % до 2,1 %, а летальність сягає 2,1-6,2 %. Проведено аналіз діагностики та лікування 300 пацієнтів, які були прооперовані лапароскопічним методом з приводу жовчнокам’яної хвороби на базі обласного центру планової хірургії і трансплантології Рівненської обласної клінічної лікарні ім. Ю. Семенюка РОР з 2019 по 2023 рік. Всіх пацієнтів розподілили на дві групи, де до І-ї групи віднесли 162 (54 %) хворих, яким проводили профілактику виникнення венозних тромбозів після лапароскопічної холецистектомії відповідно до затверджених протоколів тромбопрофілактики, та до ІІ-ї групи – 138 (46 %) хворих, яким профілактику здійснювали на основі розпрацьованого алгоритму в процесі даного дослідження. Група з дуже низьким ризиком (0 балів) складала 57 (19 %) спостережень, з низьким ризиком (1-2 бали) – 204 (68 %) спостереження, з середнім ризиком (3-4 бали) – 31 (10,3 %) та високим (≥5-ти балів) – 8 (2,7 %). У хворих, розподілених за J. Caprini показники фактора Віллебранда дещо відрізнялися, так в контрольній групі після лапароскопічної холецистектомії вони становили від 104,2±3,3 р<0,05 до 122,9±3,2 р<0,05 у хворих на гострий калькульозний холецистит, а у хворих на гострий холецистит і варикозну хворобу – від 287,4±3,1 р<0,05 до 291,4±3,2 р<0,05.

Рівень загального оксипроліну в крові пацієнтів із неспецифічною дисплазією сполучної тканини перевищував нормативні показники на 42,13 %. Це свідчить про можливий надмірний синтезу та/або недостатню деградацію колагену в організмі, що може бути пов’язано з патологічними змінами в сполучній тканині.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ МЕТОДУ ОЦІНЮВАННЯ ПОШИРЕНОСТІ ГОСТРОГО ПЕРИТОНІТУ

2025-02-24T14:17:01+02:00

Мета дослідження. В експерименті оцінити можливості методу об’єктивного оцінювання поширеності гострого перитоніту.

Матеріал і методи. 50 білих нелінійних щурів: 10 – контроль, 40 – дослід. У досліді гострий перитоніт моделювали інтраперитонеальним уведенням 20 % суміші автокалу. У контролі і досліді (через 6, 12, 24, 48 год після моделювання перитоніту) виконували лапаротомію і вимірювали ширину ділянки розсіювання лазерних променів з довжинами хвиль λ=0,63 мкм і λ=0,4 мкм на пристінковій очеревині, після чого її забирали для гістологічного дослідження. Результати. У контролі змін гістологічної структури очеревини і прилеглих тканин не виявили. Через 6 год з часу

моделювання виявлене серозне запалення очеревини, надалі – гнійне. Через 6 год з часу моделювання перитоніту ширина ділянки розсіювання променю з довжиною хвилі λ=0,63 мкм статистично істотно збільшилася і надалі щоразу статистично істотно збільшувалася. З подібними закономірностями змінювалася ширина ділянки розсіювання променю з довжиною хвилі λ=0,4 мкм. Проте, через 48 год показники майже не вирізнялися від виявлених через 24 год. Співвідношення показників ширини ділянки розсіювання лазерного променю з довжиною хвилі λ=0,63 мкм і показників ширини ділянки розсіювання лазерного променю з довжиною хвилі λ=0,4 мкм істотно збільшилася через 6 год після моделювання перитоніту, а надалі істотно не змінювалося. Висновки. 1. Співвідношення показників ширини ділянки розсіювання лазерних променів з довжинами хвиль λ=0,63 мкм і λ=0,5 мкм статистично істотно вирізняється у незмінених і запально змінених ділянках пристінкової очеревини щурів. 2. На інтактній очеревині показники співвідношення менші за 2 од, а на запально зміненій очеревині параметри статистично істотно збільшуються.

МОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ РЕБРОВОЇ ЧАСТИНИ ДІАФРАГМИ ВИКЛИКАНІ ПНЕВМОПЕРИТОНЕУМОМ ПОМІРНОГО ТИСКУ У ЕКСПЕРИМЕНТІ

2025-02-24T14:42:18+02:00

Лапароскопія, одна з мінімально інвазивних процедур, є широко використовуваною процедурою для діагностики та лікування різних видів клінічних проблем. Пневмоперитонеум при лапароскопії викликає зміщення діафрагми на 1,0-3,0 см у бік плевральної порожнини і може викликати проблеми в органах і тканинах після операції. А чи міняється морфологічна структура діафрагми?

Мета. Дослідити гістологічну структуру ребрової частини діафрагми після створеного внутрішньочеревного тиску вуглекислим газом упродовж різного часу.

Матеріал і методи. Експериментальне дослідження виконане на 40-а тваринах, яких розподілили на 4 групи по 10 щурів в кожній. І група – інтактна група, яким не моделювалась жодна патологія, використовувалась як показник норми морфологічної картини. ІІ група – створений пневмоперитонеум на протязі 1 години, ІІІ група – створений пневмоперитонеум на протязі 3 годин і IV група – створений пневмоперитонеум на протязі 5 годин. Після чого відбиралась потрібна частина діафрагми.

Результати. Отримані дані морфології інтактної групи свідчили про ознаки властиві цій групі м’язів. У ІІ групі виявляли м’язові волокна з чіткою поперечною посмугованістю, розташовані компактно, спостерігалась варіабельність за товщиною, приймали хвилеподібне розташування. У ІІІ групі тварин поперечна посмугованість візуалізується фрагментарно, ядра розташовуються не рівномірно з дислокацією до центру. Спостерігались ознаки венозного повнокров’я. Сполучна тканина розрихлена набряком, присутні малоінтенсивні клітинні інфільтрати в складі яких переважали лімфоцити і гістіоцити. При дослідженні матеріалів IV групи тварин спостерігалось поглиблення деструктивних змін. М’язові волокна розташовані компактно, але межі не чіткі. Еозинофільні ділянки чергуються із гіпохромними, місцями розпад саркоплазми та міоцитоліз. Повнокровність вен і капілярів, присутній розподільчий лейкоцитоз.

Висновок. Встановлено, що пневмоперитонеум на рівні 5 мм.рт.ст. призводить до появи деструктивних змін ребрової частини діафрагми порівняно із інтактною групою. Вираженість цих змін залежить від тривалості інтраабдомінального тиску створеного в даній моделі експерименту.

ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕТАБОЛІЗМУ ШКІРИ В УМОВАХ ЙОДОДЕФІЦИТУ, ПОЄДНАНОГО ІЗ СПОЖИВАННЯМ СТРУМОГЕНІВ

2025-02-24T15:04:14+02:00

Йододефіцит, поєднаний із споживанням природних струмогенів соя, арахіс), які блокують тиреопероксидазу, призводить до порушення синтезу тиреоїдних гормонів, що, в свою чергу, викликає структурно-метаболічний дисбаланс в організмі. Такий стан є часто фіксованим у результаті поєднання ендемічності та особливостей харчового раціону.

Шкірні прояви є одними із перших, які свідчать про тиреоїдний дисбаланс. Однак, за даними наукових джерел, немає досліджень етапності розвитку морфо-функціональних змін у шкірі в умовах йододефіциту із поєднаним споживанням струмогенних продуктів харчування із врахуванням вікових особливостей та типів шкіри (тонка, товста). Тому метою роботи було дослідження структурно-метаболічних змін у шкірі спинки та лапок експериментальних тварин в динаміці розвитку йододефіциту із поєднаним споживанням струмогенів у постнатальному онтогенезі. Експеримент виконано на 50 білих безпородних щурах-самцях (по 25 тварин статевонезрілого (3-5 місяців) та статевозрілого (6-8 місяців) віку). По 11 тварин обидвох вікових груп становили 1 групу (контроль), по 14 тварин увійшли у другу та третю дослідні групи із змодельованим йододефіцитом та споживанням сої і арахісу та забором матеріалу на 60 та 90 доби експерименту. Матеріал дослідження – депільована шкіра спинки, метатарсальних подушечок, їх гомогенат, кров, сеча. Проведено морфологічне, морфометричне, біохімічне дослідження із статистичною обробкою даних. Виявлено порушення структурованості епідермісу, процесів кератинізації. У шкірі спинки статевонезрілих тварин товщина епідермісу на 60 добу експерименту менша вікової норми на 3,1 % (р˂0,001), а до 90 доби вже на 5,5 % (р˂0,001), в той час як у статевозрілих тварин епідерміс стоншений на 1 % та 2,5 % (р˂0,01) відповідно. У шкірі лапок епідерміс на етапах спостереження незначно потовщується у статевозрілих тварин, в той час як у статевонезрілих тварин він на 90 добу стоншується на 6,5 % (р˂0,001). В едематозно зміненій дермі змінюються показники об’ємної щільності колагенових та еластичних волокон відповідно із змінами вмісту оксипроліну та еластази. Отже, змодельований стан, підтверджений значним зниженням вмісту йоду в сечі, зумовив порушення тиреоїдного гомеостазу, що призвело до морфофункціональних змін у тонкій та товстій шкірі тварин усіх дослідних груп.

ПРОГНОЗУВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ЛІКУВАННЯ ПОСТРАЖДАЛИХ З ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЮ ТРАВМОЮ ЗАЛЕЖНО ВІД ЇЇ ТЯЖКОСТІ ТА НАЯВНОСТІ АЛКОГОЛЮ В КРОВІ

2025-02-24T15:27:27+02:00

На перебіг і прогноз черепно-мозкової травми (ЧМТ) впливають первинні та вторинні фактори, що має значення в профілактиці та лікуванні повторних ішемічних атак. Метою дослідження було оцінити результати лікування постраждалих з черепно-мозковою травмою залежно від її тяжкості та алкогольного сп’яніння. Матеріал і методи. За період з 2014 по 2024 роки в нейрохірургічному відділенні ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» знаходилось на лікуванні 546 пацієнтів з ізольованою черепно-мозковою травмою. Залежно від тяжкості та вживання алкоголю хворі поділені на дві дослідні групи: основну групу у кількості 246 осіб (виявлено алкоголь в крові) та групу порівняння – 300 пацієнтів із черепно-мозковою травмою різної етіології, у яких не було виявлено ознак алкогольного сп’яніння. Лікування даних пацієнтів залежно від ступеня тяжкості черепно-мозкової травми та наявності алкогольного сп’яніння проводилось за певними алгоритмами.

Результати дослідження та їх обговорення. Ефективність лікування пацієнтів з ЧМТ без та з алкогольним сп’янінням в гострому періоді залежить від надання спеціалізованої медичної допомоги на догоспітальному етапі, своєчасного контролю та корекції внутрішньочерепного тиску (ВЧТ) та церебрального перфузійного тиску (ЦПТ), що впливає на результати лікування хворих. У пацієнтів, яким проводили моніторинг ВЧТ і ЦПТ в динаміці та його постійну корекцію, порівняно з тими, яким такий моніторинг не проводили, вдалося значно поліпшити результати лікування. Значущими для прогнозу післяопераційного перебігу у пацієнтів з ЧМТ є наступні критерії: доопераційні – порушення свідомості, алкогольне сп’яніння під час травми, зміщення серединних структур, великий об’єм гематом, крововилив у шлуночки мозку; інтраопераційні – артеріальна гіпотензія; післяопераційні – підвищення та утримання ВЧТ на тлі його корекції, зниження ЦПТ, нозокоміальна пневмонія.

Висновки. 1. Під час госпіталізації найбільшої уваги приділяють потерпілим з порушенням свідомості 8 балів за шкалою Глазко та пацієнтам з алкогольним сп’янінням під час травми, яким необхідно проводити КТ, визначити вид та об’єм гематоми, ступінь зміщення серединних структур. 2. У випадку виявлення крововиливу в шлуночки мозку прогноз лікування вважається несприятливим, при виявленні зміщення серединних структур – відносно несприятливим, а при виникненні нозокоміальної пневмонії, інтраопераційної артеріальної гіпотензії, утриманні ВЧТ вище 15 мм.рт.ст. на тлі його постійної корекції – несприятливим.

УЛЬТРАЗВУКОВІ СТРУКТУРНІ ЗМІНИ ПЛАЦЕНТ У ЖІНОК НА ТЛІ ІНФЕКЦІЙНИХ ЧИННИКІВ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ. ПРОФІЛАКТИКА РОЗВИТКУ ПЕРВИННОЇ ПЛАЦЕНТАРНОЇ ДИСФУНКЦІЇ

2025-02-24T15:47:55+02:00

У статті представлено результати ефективності лікування первинної плацентарної дисфункції у жінок на тлі запальних захворювань жіночих статевих органів. Встановлено, що вагітні на тлі запальних захворювань жіночих статевих органів складають високу групу ризику по перинатальним та післяпологовим ускладненням. Для оцінки ефективності проведеної профілактики плацентарної дисфункції (ПД) основна група жінок була розподілена на 2 підгрупи: 1 підгрупа – ІА жінки, які отримували профілактику ПД та специфічне лікування запальних захворювань жіночих статевих органів в першому триместрі вагітності; 2 підгрупа – ІБ жінки, які отримували профілактику ПД та специфічне лікування запальних захворювань жіночих статевих органів в другому триместрі вагітності. У вагітних, які почали отримувати лікування в ІІ триместрі вагітності діагностичні маркери порушень функції фето-плацентарного комплексу значно частіше спостерігались порівняно з жінками, які отримували лікування запальних захворювань жіночих статевих органів та профілактику первинної плацентарної дисфункції в І триместрі гестації. Вибір вірного антибактеріального препарату, що не має тератогенної дії на плід та застосування його в першому триместрі вагітності значно зменшить ознаки переривання вагітності та ознаки внутрішньоутробного інфікування, порушень внутрішньоутробного стану плода, передчасних пологів та післяпологових ускладнень.

ОСОБЛИВОСТІ РЕМОДЕЛЮВАННЯ СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ НИРОК ЩУРІВ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ РІЗНИХ МЕТОДІВ РЕГІДРАТАЦІЇ ПІСЛЯ ЗАГАЛЬНОГО ЗНЕВОДНЕННЯ ТЯЖКОГО СТУПЕНЯ

2025-02-24T16:12:52+02:00

При проведенні відновлення водного балансу після зневоднення важливо враховувати цілий ряд факторів, оскільки неправильна корекція може бути шкідливою і мати небажані наслідки.

Мета дослідження: встановити особливості впливу різних методів регідратації після загального зневоднення на структурну реорганізацію нирок білих щурів. Експерименти проведені на білих щурах. Загальну дегідратацію моделювали шляхом годування сухим вівсом без доступу до води впродовж 10 діб. У 3-х групах проводили відновлення водного балансу з дозованим споживанням питної води, споживанням води без обмежень і з необмеженим споживанням фізіологічного розчину. Дослідження проводили через 1, 3, 6 і 10 діб. Морфометричні дослідження гістологічних зрізів нирок включали визначення: площі клубочка з капсулою, площі капілярних петель клубочка і площі сечового простору.

Застосування різних методів регідратації після обезводнення мають якісно однаковий, але кількісно різний вплив на процеси відновлення у нирках, в основі яких лежать різнотипні реакції кровоносних судин. При необмеженому споживанні питної води вже через одну добу спостерігалося підвищення тонусу гладком’язових оболонок з потовщенням стінок артерій. Причому, якщо у міжчасткових артеріях це було прогресуванням процесу, який виник в результаті дегідратації, то у дугових і міжчасточкових артеріях дегідратація викликала спочатку дилятаційні реакції, а вже їм на зміну розвинулись реакції протилежного спрямування. У результаті цього за рахунок набряку епітелію канальців, що оточували ниркові тільця останні зменшувалися у розмірах. Зменшувалися також розміри капілярних клубочків. Сечові простори продовжували залишатися розширеними. Через 3 доби відновного періоду відмічено зворотні зміни у ниркових тільцях та судинах, які продовжувалися у наступні 6 і 10 діб спостереження. Аналогічними, але кількісно менш вираженими були зміни при необмеженому застосуванні фізіологічного розчину. Якісно найбільш ефективним було дозоване застосування води.

Отже, застосування різних методів відновлення водного балансу після обезводнення здійснює на структурну реорганізацію нирок якісно однаковий, але відмінний у кількісному відношенні вплив. Якісно і кількісно найбільш ефективним було дозоване застосування води.

КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ PRP-ТЕРАПІЇ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ТРОФІЧНИХ ВИРАЗОК НИЖНІХ КІНЦІВОК

2025-02-24T16:37:54+02:00

Лікування трофічних виразок нижніх кінцівок різного походження на сьогоднішній день залишається однією з актуальних наукових і практичних проблем хірургії. Впродовж останніх років неабиякої популярності набуло використання аутологічної плазми збагаченої тромбоцитами, як фактору стимуляції регенерації м’яких тканин. Метою даного дослідження було оцінити ефективність PRP-терапії в комплексному лікуванні трофічних виразок нижніх кінцівок.

При аналізі отриманих даних виявлено позитивний вплив методу PRP-терапії на ранню появу грануляційної тканини, та його менший вплив на процес епітелізації порівняно з групою порівняння. У кожному конкретному випадку враховували наявність супутньої судинної патології та метаболічних змін, але тенденція процесу загоєння вказувала на чіткий позитивний вплив методу PRP-терапії на очищення рани та появу грануляцій раніше у хворих основної групи, ніж в групі порівняння.

Динаміка мала лінійний, спадаючий характер, що клінічно характеризувалось зменшенням запальних змін в рані, вже після перших 3-х діб лікування за вказаною методикою. За порівняльним аналізом слід відмітити, що найбільші зміни, різниця в показниках хворих основної групи відбулись в показниках «Набряк» та «Виділення», дещо менша динаміка змін спостерігалась в показнику «Гіперемія».

Висновок. Застосування методики лікування з використанням аутологічної плазми збагаченої тромбоцитами дозволило більше як на 10 % зменшити термін перебування хворого в стаціонарі, прискорювало очищення рани від некротичних тканин та перехід ранового процесу в ІІ фазу, стимулювало ранню появу грануляцій на декілька днів раніше, ніж в хворих групи порівняння.

АНАТОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЧОЛОВІЧОЇ ПРОМЕЖИНИ В ПЛОДОВОМУ ПЕРІОДІ ОНТОГЕНЕЗУ

2025-02-24T16:57:24+02:00

Промежина – це ділянка, яка розташована між м’язовими структурами сідничних та стегнових ділянок. Так, промежина ззовні нагадує форму ромба та має такі межі: спереду оточена лобковим симфізом, гілками лобкових та сідничих кісток; ззаду – нижніми краями великих сідничних м’язів, куприком та крижово-горбовою зв’язкою; з боків – сідничими горбами сідничих кісток.

Умовна лінія, яка проходить між двома сідничими горбами та лягає на сухожилковй центр промежини, поділяє ромбоподібну ділянку промежини на два трикутники: передній – сечо-статевий, та задній – відхідниковий.

Мета: визначити особливості морфогенезу м’язово-фасціальних елементів чоловічої промежини, проєкційно-синтопічних та топографоанатомічних взаємовідношень її структур впродовж плодового періоду розвитку людини.

Матеріал та методи. Досліджено 30 препаратів плодів віком від 14 до 37 тижнів внутрішньоутробного розвитку (ВУР) (86,0-358,0 мм тім’яно-куприкової довжини) (ТКД). Для комплексного дослідження м’язів поверхневої та глибокої групи, фасціальних структур та просторів промежини проводили серії сагітальних зрізів ділянки промежини по серединній лінії.

Результати власних досліджень. Одним із найважливіших питань, яке постає перед науковцями під час огляду глибокого відділу промежини є те, чи існує верхня фасція сечо-статевої ділянки, як окрема дискретна фасціальна структура, чи вона виникає опосередковано за рахунок злиття сполучнотканинних листків сусідніх структур. Так, нами виявлено, що верхня фасція сечо-статевої ділянки не є дискретною, окремою фасціальною одиницею, проте, частково створена за рахунок частини сполучнотканинних волокон капсули передміхурової залози та є продовженням нижньої фасції тазової діафрагми, яка знизу покриває м’яз-підіймач відхідника.

Висновки. 1. М’язові волокна заднього відділу цибулинно-губчастого м’яза переплітаються з волокнами тіла промежини, а передній відділ, охоплюючи цибулину статевого члена, переходить у ділянку печеристих тіл та сплітається із волокнами сідничо-печеристих м’язів. 2. Виявлені додаткові кріплення еректильних елементів та м’язових волокон цибулинно-губчастого м’яза до перетинки промежини. 3. Зовнішній м’яз-замикач сечівника, крім власних циркулярних волокон, отримує додаткові волокна від глибокого поперечного м’яза промежини. 4. Верхня фасція сечостатевої діафрагми частково утворена за рахунок частини сполучнотканинних волокон капсули передміхурової залози та є продовженням нижньої фасції тазової діафрагми.

ОСОБЛИВОСТІ МІКРОАНАТОМІЇ ПУПКОВОЇ ВЕНИ В ФЕТАЛЬНОМУ ТА РАННЬОМУ НЕОНАТАЛЬНОМУ ПЕРІОДАХ ОНТОГЕНЕЗУ

2025-02-24T17:16:43+02:00

Вивчення мікроанатомії пупкової вени у плодовому періоді є важливим через її визначальне місце у забезпеченні плода киснем і поживними речовинами, необхідними для нормального розвитку. Аналіз мікроанатомічних особливостей пупкової вени дозволяє виявити ключові механізми адаптації судинної системи до внутрішньоутробних умов, що є важливим як для фундаментальної науки, так й для клінічної практики. Дані про вікові зміни в структурі пупкової вени можуть допомогти в діагностиці та профілактиці ускладнень, пов’язаних із порушеннями плацентарного кровообігу.

Мета дослідження. Встановити особливості структурної організації пупкової вени в перинатальному періоді.

Матеріал і методи. Для дослідження використано 70 об’єктів плодів та 7 новонароджених. Для досягнення поставленої мети використано комплекс морфологічних методів дослідження, який вміщує макромікропрепарування, виготовлення топографоанатомічних зрізів, рентгенографію, морфометрію.

Результати. Стінка пупкової вени у другому триместрі внутрішньоутробного розвитку має багатошарову будову, що включає ендотелій (внутрішню оболонку – інтима), субендотеліальний шар, м’язовий шар (середня оболонка – медіа) і адвентицію (зовнішню оболонку). Така структура забезпечує механічну стійкість судини та оптимальні умови для транспортування крові.

Ендотеліальний шар пупкової вени у плодів характеризується щільним розташуванням клітин, які активно синтезують глікозаміноглікани, що сприяє рівномірному кровотоку і захисту стінки судини від механічного пошкодження. Субендотеліальний шар має варіабельну товщину, що пов’язано з адаптаційними змінами до гемодинамічних умов. У ньому виявлено велику кількість фібробластів та колагенових волокон, які забезпечують еластичність і гнучкість стінки судини. М’язовий шар пупкової вени представлений гладком’язовими клітинами, які утворюють циркулярно орієнтовані пучки. Цей шар відіграє важливу роль у підтримці тонусу судини і забезпеченні постійного кровотоку. Зовнішній адвентиційний шар складається переважно з пухкої сполучної тканини, яка містить кровоносні судини і нервові волокна, що забезпечують метаболічну підтримку та іннервацію стінки вени.

Висновки. Отже, в ранніх плодів внутрішня оболонка стінки пупккової вени є тонкою й відзначаєься слабким розвитком гладеньких міоцитів, не відзначаються жодні із волокон. Наприкінці плодового періоду всі шари пупкової вени набувають найбільшого розвитку: зовнішний адвентиційний шар стає міцнішим, середній шар містить безліч гладеньких міоцитів та з’являються спочатку колагенові волокна, а пізніше еластичні. Вперше можна в шарах стінки пупкової вени побачити багато макрофагів, фагоцитів, фібробласти. У новонароджених кількість гладких міоцитів, макрофагів в рази збільшується, з’являються лейкоцити та лімфоцити.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗМІН ПАРЕНХІМИ НИРОК ТА СТРУКТУР НЕФРОНУ ПІСЛЯ ВИБУХОВОІНДУКОВАНОЇ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ТРАВМИ

2025-02-25T09:14:55+02:00

За умови змодельованої вибуховоіндукованої експериментальної травми і трьох експериментальних моделей нами було здійснено вплив вибухової хвилі на паренхіму нирок та структур нефрону за допомогою запатентованого пристрою (пат. 146858 Україна, МПК G09B23/28) та проаналізовано макроскопічні і мікроскопічні зміни, які є специфічними для паренхіми нирок щурів у різні періоди впливу. На основі всіх проведених досліджень можна констатувати, що за умови вибухової хвилі на першу, сьому та чотирнадцяту добу по різному, але морфо-функціональні мають прояви у порушенні гемоциркуляції, виникнення набряку та порушення функції нирок і особливо нефрону, порушення якого, як окремий спосіб ми дослідили по результату загального аналізу сечі щурів. У результаті нашої роботи були з’ясовані порівняльні характеристики змін у морфології органа та його функції.

Після впливу ударної хвилі у гострий, ранній та пізні періоди відбуваються як не тільки морфологічні зміни, а й зміни лабораторних даних та морфометричних показників. Макроскопічно ці зміни мали прояви у зміні зовнішнього забарвлення – більш яскравою у гострий, менш – у ранній та у пізній періоди. За результатами, представленими в цьому дослідженні, були виявлені патологічні морфологічні явища у складових нефрону у вигляді локального набряку навколосудинних просторів, порушень кровопостачання на рівні мікроциркуляторного русла. Функціонально гломерулярні порушення мали наслідки у зміні кількісних лабораторних показниках в аналізах сечі, вони були різні у гострий, ранній та пізні періоди, але в усіх термінах впливу єдиними характерними ознаками впливу вибухової хвилі були: еритроцитурія, протеїнурія та трипельфосфатурія.

КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ ДНА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ

2025-02-25T12:02:53+02:00

Сучасний розвиток стоматології та щелепно-лицевої хірургії потребує ретельних фундаментальних морфологічних досліджень ротової порожнини та оточуючих її тканин, а також узагальнення вже існуючих літературних даних. Аналіз сучасної наукової літератури дозволяє дійти висновку, що, незважаючи на низку наукових анатомічних праць, встановлення онтогенетичних перетворень та індивідуальної анатомічної мінливості м’язів і фасцій, судин і нервів дна ротової порожнини людини є актуальними питаннями сучасної медицини.

Дно ротової порожнини – це комплекс м’яких тканин (м’язи, фасції, підшкірна клітковина, залози, судини і нерви), що розміщені між нижньою щелепою і під’язиковою кісткою. Основним м’язом дна ротової порожнини є парний щелепно-під’язиковий м’яз. Виділяють дві постійні щілини дна ротової порожнини: 1) між заднім краєм щелепно-під’язикового м’яза і під’язиково-язиковим м’язом; 2) між пучками м’язових волокон щелепно-під’язикового м’яза у ділянці анастомозу язикової і підборідної артерій. До непостійної щілини, через яку сполучається клітковина під’язикової і надпід’язикової ділянок, належить щілина діафрагми рота у місці входження до неї «діафрагмового» відростка під’язикової залози

Між м’язами дна ротової порожнини є декілька міжм’язових клітковинних просторів, які відіграють важливу роль у розповсюдженні запальних процесів у ділянці дна ротової порожнини. Так, над щелепно-під’язиковим м’язом розрізняють: 1) парні ложа для під’язикових слинних залоз, або бічні клітковинні простори дна ротової порожнини, що обмежені: зверху – слизовою оболонкою, яка переходить з язика на ясна нижньої щелепи; знизу – щелепно-під’язиковим м’язом; присередньо – м’язами язика; латерально – нижньою щелепою; 2) непарний внутрішній міжм’язовий проміжок між правим і лівим підборідно-язиковими м’язами, що містить незначний прошарок пухкої сполучної тканини, де можуть розвиватися глибокі запальні процеси; 3) парні міжм’язові проміжки між підборідно-язиковими та підборідно-під’язиковими м’язами.

Під щелепно-під’язиковим м’язом виділяють: 1) парні міжфасціальні щілини між підшкірним м’язом шиї, який вкритий поверхневою фасцією шиї, і розщепленням поверхневої пластинки власної фасції шиї, яка формує фасціальну піхву піднижньощелепної слинної залози; 2) непарну м’язово-фасціальну щілину між передніми черевцями двочеревцевих

м’язів і щелепно-під’язиковими м’язами.

Проведений метааналіз зарубіжної та вітчизняної літератури розширить кругозір науковців, студентів і лікарів про морфологічні особливості фасціально-клітковинних просторів, м’язів, основних і додаткових джерел кровопостачання та іннервації стінок ротової порожнини, і зокрема, її дна з врахуванням форм вікової анатомічної мінливості.

РОБОТА СТУДЕНТСЬКОГО НАУКОВОГО ГУРТКА НА КАФЕДРІ ГІСТОЛОГІЇ, ЦИТОЛОГІЇ ТА ЕМБРІОЛОГІЇ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. І.Я. ГОРБАЧЕВСЬКОГО МОЗ УКРАЇНИ

2025-02-25T11:00:54+02:00

Науково-дослідницька діяльність студентів є важливим засобом організації їхньої навчальної роботи для глибокого вивчення різних аспектів гістології, цитології та ембріології. Важливим етапом у формуванні майбутнього спеціаліста є самостійна робота студента під час якої викладачі виявляють найбільш ініціативних і зацікавлених студентів, які продовжують свої дослідження в рамках діяльності студентського наукового гуртка кафедри. Студентський науковий гурток, який створений на кафедрі гістології та ембріології Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України сприяє підвищенню наукової підготовки здобувачів вищої освіти, їх організованості, формуванню наукової самостійності, відповідального ставлення до навчання, розвитку комунікаційних навичок між однолітками та командного духу. Основною метою діяльності наукового гуртка є підготовка всебічно розвинених та висококваліфікованих лікарів.

Учасники гуртка активно беруть участь у моделюванні експериментів, виготовленні гістологічних мікропрепаратів, проводять морфометричні дослідження, за допомогою світлооптичного мікроскопа аналізують морфологічну будову, а також представляють результати своєї роботи у наукових тезах та статтях. За час існування студентського наукового гуртка на кафедрі гістології та ембріології його учасники щороку здобувають призові місця на внутрішньоуніверситетських, міжуніверситетських і міжнародних наукових конференціях та конгресах.

ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ БОБІН – ПРОФЕСОР-АНАТОМ ІЗ ДИНАСТІЇ БОБІНИХ

2025-02-25T11:31:41+02:00

ОСОБЛИВОСТІ ПРЕПАРУВАННЯ СУДИН І НЕРВІВ ДОЛОННОЇ ДІЛЯНКИ КИСТІ

2025-02-25T10:32:41+02:00

Дослідження топографії судин і нервів долонної ділянки кисті людини є актуальним питанням сучасної хірургії. У вивченні анатомічної мінливості поверхневих і глибоких судинно-нервових утворень долонної ділянки кисті людини у віковому аспекті пріоритетного значення набуває алгоритм анатомічного препарування. Однак, у джерелах доступної нам літератури ми не зустріли відомостей щодо послідовності дій під час препарування долонної ділянки кисті людини.

Дотримання послідовності анатомічного препарування судин і нервів долонної ділянки кисті людини забезпечує не тільки високу репрезентативність і наукову цінність отриманих результатів, але й раціональне використання біологічного матеріалу. Це також знижує ризик пошкодження важливих судинно-нервових структур під час препарування, що має значення як для практичних медичних досліджень, так й для подальшого клінічного застосування.

Нами описано методику анатомічного препарування судин і нервів долонної ділянки кисті людини, а також висвітлено їхню варіантну анатомію. Метою дослідження було визначення методики найбільш раціональної послідовності дій під час препарування судин і нервів долонної ділянки кисті людини для одержання стандартних результатів, придатних для співставлення у віковому аспекті.

Запропонована та апробована методика препарування поверхневих і глибоких судинно-нервових утворень долонної ділянки кисті людини забезпечує стандартність одержання даних щодо їхньої індивідуальної і вікової анатомічної

мінливості. Використана послідовність дій під час препарування утворень долонної ділянки кисті людини максимально зберігає співвідношень між структурами об’єктів дослідження, що дозволяє детальніше вивчати функціональні та клінічні аспекти цієї ділянки.