Клінічна анатомія та оперативна хірургія

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ЛІКУВАННЯ ДИСФУНКЦІЇ ПЛАЦЕНТИ НА ТЛІ ГЕНІТАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЙ

2026-02-12T15:48:18+02:00

Плацента – орган, що забезпечує життєво важливий зв’язок між матір’ю і плодом, відповідаючи за транспорт кисню і поживних речовин, виведення метаболітів, синтез гормонів та імунну адаптацію. У нормі плацента формується таким чином, що материнські артерії спіралізуються, утворюється система ворсин, артеріальний кровоплив ефективно постачає інтервіллезну порожнину. Якщо ж цей процес порушується – говоримо про дисфункцію плаценти (placental dysfunction, uteroplacental insufficiency) – що має значні наслідки: затримку росту плода (FGR – fetal growth restriction), прееклампсію, передчасні пологи, підвищений ризик смертності плода чи новонародженого. Метою цієї статті є огляд сучасних аспектів лікування дисфункції плаценти. Дисфункція плаценти часто виникає внаслідок порушення процесу інвазії екстравіллярних трофобластів у судини матки з подальшою недостатньою трансформацією спіральних артерій. Це призводить до зниженого кровопостачання інтервіллезної порожнини, ішемії-реперфузійного стресу, оксидативного пошкодження, дисбалансу ангіогенних та протизапальних факторів. З огляду на складність патогенезу, діагностика починається з уважного пренатального моніторингу: ультразвукове дослідження з оцінкою біометрії плода, об’єму навколоплідних вод, доплерометрія матково-плацентарного та фетоплацентарного кровотоку.

СУЧАСНІ ВІДОМОСТІ ПРО ОСОБЛИВОСТІ ЕМБРІОГЕНЕЗУ СТРУКТУР СТОПИ

2026-02-12T16:02:49+02:00

У представленій роботі розглядаються особливості ембріогенезу м’язів, сухожиль і апоневрозу стопи. Наведено детальний опис розвитку тильної поверхні, присередної, бічної та середньої груп м’язів підошвової поверхні стопи, включаючи короткі м’язи-розгиначі та м’язи-згиначі, відвідні та привідні м’язи великого та V пальців, червоподібні та міжкісткові м’язи. Особлива увага приділена формуванню сухожиль і підошвового апоневрозу, їх походженню з передньої та задньої м’язової маси та морфогенетичним взаємозв’язкам з м’язовими пучками і кістками стопи. М’язи стопи формуються у взаємодії задньої та передньої м’язових мас зачатка нижньої кінцівки. Диференціація м’язових пучків та встановлення сухожилкових зв’язків відбуваються на 6-10-му тижні внутрішньоутробного розвитку, що визначає в подальшому топографію, іннервацію та функціональні особливості м’язів дорослого організму. Порушення міграції або диференціації міобластів може призводити до вроджених деформацій стопи, дисбалансу м’язів і порушень склепінь стопи, що має клінічне значення в ортопедії та хірургії нижньої кінцівки. Висвітлено клініко-морфологічне значення порушень ембріогенезу структур стопи, що може призвести до вроджених деформацій стопи, дисбалансу м’язів, недостатності склепінь та порушень функції пальців. Розглянуто перспективи подальших досліджень, включаючи молекулярно-генетичні механізми розвитку, вплив внутрішньоутробної моторної активності, застосування сучасних методів візуалізації та морфометрії. Вивчення даної теми має фундаментальне значення для розуміння закономірностей формування м’язово-сухожильного апарата стопи, що є основою для профілактики та ранньої діагностики вроджених деформацій, а також для вдосконалення ортопедичних і хірургічних підходів до лікування патологій стопи.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ЛІКУВАННЯ ПІСЛЯПОЛОГОВИХ СЕПТИЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ

2026-02-12T16:14:37+02:00

Післяпологові септичні ускладнення залишаються однією з провідних причин материнської захворюваності та значним клінічним викликом сучасного акушерства. Найбільш поширеною формою є післяпологовий ендометрит, частота якого істотно зростає в умовах збільшення частоти оперативних пологів, підвищеної резистентності мікроорганізмів та поширеності факторів ризику. Метою статті є аналіз сучасних аспектів діагностики, лікування та профілактики післяпологових септичних ускладнень з акцентом на патогенез, мікробіологічні особливості та ефективність різних терапевтичних стратегій. У роботі узагальнено дані сучасних клінічних досліджень та міжнародних рекомендацій, проведено аналітичний огляд ефективності емпіричних і цілеспрямованих схем антибактеріальної терапії, зокрема амоксицилін/клавуланату, кліндаміцину в комбінації з аміноглікозидами, піперацилін/тазобактаму та карбапенемів. Особливу увагу приділено значенню раннього контролю джерела інфекції, оптимізації гемодинамічної й респіраторної підтримки, застосуванню маркерів запалення (СРБ, прокальцитоніну), а також ролі мультирезистентних збудників у формуванні тяжких клінічних форм. У розділі, присвяченому післяпологовому ендометриту, висвітлено фактори ризику, типові клінічні прояви, діагностичні критерії й результати різних підходів до терапії.

Проведений аналіз демонструє, що найбільш ефективною є комплексна тактика, яка поєднує раннє призначення сучасних антибіотиків, своєчасне хірургічне втручання за потреби, інтенсивну терапію та персоналізований підхід відповідно до тяжкості стану й мікробіологічного профілю. Результати огляду підкреслюють необхідність подальших досліджень у сфері ранньої діагностики, оптимізації антибактеріальних стратегій та впровадження інноваційних методів профілактики післяпологових інфекцій.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ВПЛИВУ ЛАЗЕРНОГО ОПРОМІНЕННЯ НА МІКРОЦИРКУЛЯТОРНЕ РУСЛО ДЕРМИ

2026-02-09T17:02:05+02:00

Висока ефективність та безпечність лазерної терапії забезпечують можливість починати лікування на ранніх стадіях захворювань у пацієнтів різних вікових груп, зокрема у педіатричній практиці. Такий підхід дає змогу впливати не лише безпосередньо на патологічний осередок, а й надійно запобігати потенційним ускладненням, що підкреслює важливість досліджуваної проблеми. Притаманні лазерному випроміненню переваги щодо лікування судинних утворень шкіри вимагають подальшого детального вивчення з метою визначення оптимальних умов його застосування – вибору типу лазера, раціональних довжин хвиль, потужності та інших біотехнічних характеристик опромінення.

Мета. Дослідити патологічні зміни судин мікроциркуляторної ланки дерми після одноразового впливу лазерного опромінення зі стандартними параметрами потужності та тривалості, а також визначити їхній зв’язок з інволютивними процесами пурпури шкіри.

Матеріал та методи. Проведено аналіз змін гістологічної будови та характеру тканинних реакцій шкіри після послідовного лазерного опромінення через 30 хвилин (ділянка № 1), 60 хвилин (ділянка № 2) і 90 хвилин (ділянка № 3). Експеримент виконано на морських свинках масою 350,0-400,0 г і віком 6-8 тижнів, вибір яких обґрунтований морфологічною подібністю будови їхньої шкіри до людської. Аналіз динаміки морфометричних параметрів мікроциркуляторної ланки дерми показав певну лінійну залежність між ними та величиною відносної площі стромального набряку – одного з ключових компонентів пурпури шкіри – у всі досліджувані часові проміжки. При цьому площа стромального набряку дерми мала тенденцію до збільшення, незважаючи на зменшення видимих проявів пурпури. Виявлена зворотна залежність між клінічною динамікою поверхневих проявів пурпури та вираженістю морфологічних змін у глибших шарах дерми. Через 60 хвилин після опромінення спостерігалися значніше повнокрів’я, периваскулярний набряк і стаз еритроцитів у судинах мікроциркуляторного русла порівняно з 30-хвилинним інтервалом, на тлі помірних пердіапедезних крововиливів, реактивної запальної інфільтрації та пошкодження структурних компонентів сполучної тканини.

Висновки. Поява пурпури шкіри після одноразового лазерного опромінення може розглядатися як клінічно значущий маркер адекватності вибраних енергетичних параметрів впливу. Порівняння динаміки інволюції пурпури з морфологічними та морфометричними показниками судинних змін у всіх шарах дерми свідчить про швидке поширення патологічних процесів на тлі зростання площі стромального набряку вже на ранніх етапах після опромінення. Отримані результати підтверджують можливість формування циклічних патологічних змін структурних компонентів дерми, насамперед мікроциркуляторної та судинної ланок, після кожного наступного сеансу лазеротерапії в межах індивідуальної програми лікування судинних утворень шкіри.

ПРИКЛАДНА МОРФОЛОГІЯ АОРТИ

2026-02-09T17:13:56+02:00

Це дослідження має на меті описати особливості кровопостачання жирової подушки аорти та дослідити мінливість кореляції між лівим блукаючим нервом та лівим поворотним гортанним нервом стосовно дуги аорти. Крім того, дослідження аналізує вплив форми аорти на схильність до атеросклерозу.

Матеріал і методи. Дослідження було проведено на 185 суб’єктах, яким було проведено розтин упродовж 24 годин після смерті. Вибірка включала осіб віком від 16-тижневих плодів до 96 років. Були використані різні методи дослідження, включаючи спостереження за зразками розтину аорти, морфометричний аналіз, тонку анатомічну дисекцію, фарбування реактивом Шиффа, гістологічне дослідження та ін’єкцію кольорового желатину.

Результати. Дослідження визначило vasa vasorum internee як основне джерело васкуляризації висхідної аорти, що має значні клінічні наслідки. Анатомічний зв’язок між лівим блукаючим нервом, лівим поворотним гортанним нервом та дугою аорти відхиляється від класичних описів і залежить від конституційного типу людського тіла. Крім того, було виявлено, що схильність аорти до атеросклерозу корелює з торакоабдомінальним індексом просвіту аорти.

Висновки. Враховуючи нові дані, представлені в цій статті, щодо характеристик кровопостачання висхідної аорти та варіацій розташування лівого блукаючого нерва та лівого поворотного гортанного нерва, ці результати відіграють вирішальну роль у зменшенні післяопераційних ускладнень.

КОРЕЛЯЦІЯ РІВНІВ ЕКСПРЕСІЇ ГЕНІВ мРНК NLRP3 ІНФЛАМАСОМИ, ВІД СТАДІЙ ЕНДОМЕТРІОЗУ В ЦІЛЬНІЙ КРОВІ ЖІНОК ХВОРИХ НА ЕНДОМЕТРІОЗ, АСОЦІЙОВАНИЙ ІЗ БЕЗПЛІДДЯМ

2026-02-09T17:26:24+02:00

Як відомо, ендометріоз – це хронічний процес, який супроводжується хронічним тазовим болем. Наразі триває дискусія щодо неінвазивних маркерів діагностики. Але досі немає єдиного специфічного маркера. Патогенез хронічного запалення передбачає проградієнтний перебіг, що супроводжується тривалим підтриманням інфламасом в активному стані завдяки надмірного накопичення внутрішньоклітинних, а потім позаклітинних DAMPs, неефективною утилізацією їх шляхом аутофагії і стрес-редукуючих клітинних систем, локальною продукцією прозапальних цитокінів IL-1β, IL-18, а також накопиченням M2 макрофагів і Т-лімфоцитів хелперів 2-го типу, пошкодженням тканин і розвитком фіброзу.

Регуляція активності ІL-1 здійснюється на двох рівнях і вимагає дії двох стимулюючих сигналів – перший викликає експресію неактивної форми інтерлейкінів, проІl1α та проІl-1β, у яких активний інтерлейкін з'єднаний з додатковим пептидним ланцюгом, що повністю блокує активність проІL-1β та значною мірою – проIL-1α. Другий рівень регуляції здійснюється на етапі активації проінтерлейкінів протеолітичним відщепленням пропептиду внутрішньоклітинною протеазою каспазою-1, яка синтезується у вигляді неактивного проферменту.

Мета дослідження: дослідити рівні експресії генів мРНК NLRP3 інфламасоми та визначити кореляційні зв’язки між рівнем експресії генів мРНК NLRP3 інфламасоми та стадіями ендометріозу, асоційованого із безпліддям.

Матеріал і методи. Для аналізу експресії генів NLRP3-інфламасоми, і визначення відносної нормалізованої експресії мРНК NLRP3 використовували метод полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскрипцією в режимі реального часу (ЗТ-ПЛР) у 50 жінок: 40 жінок з ендометріозом та 10 жінок із безпліддям трубного генезу. Об’єктом для молекулярно-генетичних досліджень методом ЗТ-ПЛР була фракція мононуклеарних клітин, виділених з цільної крові хворих на ендометріоз.

Статистичну обробку результатів даного розділу проводили за допомогою непараметричних методів, а саме – тесту Уілкоксона-Манна-Уітні, при якому показники вважалися достовірними при p<0,05.

Результати дослідження. На основі проведеного дослідження, встановлено, що рівень експресії мРНК NLRP3-інфламасоми в крові жінок з ендометріозом, асоційованим із безпліддям достовірно підвищений порівняно з показниками контрольної групи (44,43±3,72 у.о. та 0,85±0,03 у.о) (р˂0,001). Такі результати відносної нормалізованої експресії гена NLRP3 виявилися досить неочікуваними. Очевидно, що така висока активація рецептора пов’язана з наявністю потенційних лігандів, здатних його активувати. Серед відомих об‘єктів із такою здатністю та присутністю в репродуктивних шляхах (ендометрії) жінки можна виділити ряд облігатних та умовно патогенних мікроорганізмів, які містять антигенні конфігурації (ліпопротеїди, пептидоглікан, гліколіпіди, зимозан грибів), що здатні активувати NLRP3. Однак, умовно патогенні збудники не підлягають обов’язковій медикаментозній елімінації. Проте, не виключено, що власне цей факт, за допомогою до кінця не зрозумілих механізмів і підтримує ріст ендометріоїдних ектопій.

Висновки. Рівень експресії мРНК NLRP3-інфламасоми в крові жінок з ендометріозом, асоційованим із безпліддям достовірно підвищений порівняно з показниками контрольної групи (44,43±3,72 у.о. та 0,85±0,03у.о) (р˂0,001). У результаті дослідження досліджено, що ендометріоз, асоційований із безпліддям є хронічним запальним захворюванням. Таким чином, підвищення експресії генів мРНК NLRP3 інфламасоми, при ендометріозі можна розцінювати як захисну реакцію.

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ І ТОПОГРАФО-АНАТОМІЧНІ ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ УТВОРЕНЬ ВУШНО-СКРОНЕВОЇ ДІЛЯНКИ У ПЛОДІВ ЛЮДИНИ

2026-02-09T17:37:40+02:00

Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням анатомії вушно-скроневої ділянки у плодів людини, зокрема будови м’язів, фасціально-клітковинних просторів та сухожилкового (апоневротичного) шолома, що має значення для топографічної оцінки та хірургічних утручань у ділянці голови.

Метою роботи було встановлення топографо-анатомічних особливостей утворень вушно-скроневої ділянки наприкінці плодового періоду онтогенезу людини.

Матеріал і методи. Дослідження проведено на препаратах голови 8 плодів людини віком 9-10 місяців (311,0-375,0 мм тім’яно-куприкової довжини) без зовнішніх ознак анатомічних відхилень або вад розвитку. Дослідження проводили за допомогою макромікроскопічного препарування, ін’єкцій судин і морфометрії. Плоди масою понад 500,0 г досліджували в ОКНП «Чернівецьке обласне патологоанатомічне бюро», частина препаратів отримана з колекції кафедри анатомії БДМУ. Робота виконана відповідно до міжнародних і національних етичних норм та схвалена Комісією з біомедичної етики БДМУ (протокол № 2 від 16.10.2025 р.).

Результати показали, що скроневий м’яз у плодів недорозвинений, сухожилковий шолом представлений пухкими сполучнотканинними пластинками, а поверхневі клітковинні простори обмежені. Підапоневротичний і глибокий простори сполучаються із суміжними структурами, зокрема жировим тілом щоки, створюючи потенційні шляхи поширення гнійно-запальних процесів. Ін’єкції рідини демонстрували спрямоване відшарування фасцій та поширення рідини до щелепно-крилоподібної щілини та суміжних клітковинних просторів.

Висновки. Вушно-скронева ділянка плодів 9-10 місяців характеризується недорозвиненим скроневим м’язом і апоневротичним шоломом, різною щільністю клітковинних просторів та потенційними шляхами поширення інфекцій, що має значення для топографічної анатомії та клінічної практики.

МОРФОГЕНЕЗ ВЕНТРИКУЛЯРНОГО ШАРУ ЛОБОВОЇ ЧАСТКИ КІНЦЕВОГО МОЗКУ ТА МОЗОЧКА ЛЮДИНИ У ПРЕНАТАЛЬНОМУ ПЕРІОДІ

2026-02-12T16:32:54+02:00

У період внутрішньоутробного розвитку нервової системи більшість незрілих нейронів мігрують від місця свого народження до кінцевого пункту призначення. Цей активний рух незрілих нейронів є важливим для формування нейрональної цитоархітектури та належної диференціації. Дозрівання відділів головного мозку людини відбувається не однаково, і вважається, що регіональні відмінності відображають щось важливе у дозріванні мислення та поведінки. Метою даного дослідження було встановити товщину вентрикулярного шару та порівняти щільність нейральних стовбурових клітин у вентрикулярному шарі мозочка та лобової частки головного мозку. Дане дослідження проведено було на препаратах, отриманих з 40 плодів людини, по 10 плодів на кожен віковий період: 10-11 тиж., 20-21 тиж., 30-31 тиж. та 39-40 тиж. Під час дослідження були використані морфометричні та анатомо-гістологічні методи. Серійні гістологічні зрізи мозочка та лобової частки кінцевого мозку виготовлялися товщиною 8-10 мкм та забарвлювалися толуїдиновим синім, а також гематоксиліном та еозином.

Вивчаючи гістологічні зрізи нами було встановлено: товщина вентрикулярного шару лобової частки головного мозку на 10-11 тиж. відносно є більшою по відношенню до мозочка, але у 39-40 тиж. товщина вентрикулярного шару мозочка та лобової частки – однакові. Щільність у вентрикулярному шарі лобової частки та мозочка на 10-11 тиж. була майже однакова, але до 39-40 тиж. щільність нейральних стовбурових клітин у вентрикулярному шарі лобової частки поступово збільшувалась, а у вентрикулярному шарі мозочка навпаки зменшувалась. Вентрикулярний шар лобової частки до 39-40 тиж. стоншується, а щільність нейральних стовбурових клітин збільшується утворюючи щільний ланцюг з нейральних стовбурових клітин.

СТРУКТУРНА БУДОВА ЧЕРЕПА, ОЧНОЇ ЯМКИ ТА ОРГАНУ ЗОРУ ЩУРА В УМОВАХ ЕКСПЕРИМЕНТУ

2026-02-10T13:08:43+02:00

Досконале вивчення будови черепа є важливим для розуміння патогенезу різних посттравматичних змін. Попри значну кількість досліджень, досі існує потреба в систематизованому аналізі посттравматичних змін в черепі на етапах, що імовірно пов’язано зі складністю очної ямки і структур, розташованих в цієї ділянки та близькістю до головного мозку та обмеженим доступом для вивчення. Череп у середньому становить 11 % від загальної маси тулуба щура та має відмінні особливості у щурів: сильно витягнутий, а виличні дуги розставлені не широко. Вага черепа щура контрольної групи становила 4,37±0,73 грам, а вага черепа по відношенню до загальної маси скелету у цілому – 14,97±0,91 %. У експериментальних групах ці розміри черепа майже не вирізнялись. Очна ямка (отвір у щура) складається з кісток черепа, які формують цей отвір, м’язів, жирових тканин та інших структур, які заповнюють цю ділянку, захищає очне яблуко та його навколо розташовані очні структури і має форму чотирибічної піраміди з закругленими контурами. Глибина очної ямки становить до 5,0 см, ширина її входу до 4,0 см та висота – 3,5 см, а об’єм становить 30,0 см³. Для розуміння патоморфологічних змін, які відбуваються після впливу ударної хвилі потребують більш ретельного вивчення черепа та аналізу краніологічних структур та кісток, які формують очну ямку. Тому, у роботі проаналізовано сучасні уявлення по впливу ударної хвилі на структури черепа, екстраполюючи в умови бойових дій. Серед усіх ушкоджень більш характерна для очного яблука формування гідростатичного шоку та проходження хвиль через очні ямки черепа. Тому природно, що у зв’язку з цим, з однією сторони, військові офтальмологи повинні мати звісний рівень знань та навичок у справі етапного лікування загально хірургічних пораненнях органу зору, а з іншої сторони, повинні мати знання у посттравматичних ураженнях краніального відділу інтракраніальних структур. За відсутності видимих уражень черепа, завжди страждає периферійний відділ зорового аналізатору – очне яблуко та його оболонки, які розташовані більш екстракраніально та і центральний відділ – потилична частка, для якої захисну функцію виповнює потилична кістка, яка після впливу поверхневої ударної хвилі теж була не пошкоджена. Тому ми зробити висновок, що ураження підкіркових та кіркових центрів зорового аналізатору, які ми дослідили раніше, відбуваються завдяки поверхневій ударної хвилі, вплив якої у даному дослідженні не супроводжується ураженням кісток черепа.

ОСОБЛИВОСТІ МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗМІН ДІАФРАГМИ ПІСЛЯ ГОСТРОЇ ХОЛОДОВОЇ ТРАВМИ

2026-02-10T13:31:25+02:00

М’язова система, яка становить значну частину маси тіла, виступає головним інструментом терморегуляції. Проте, за вичерпаних адаптаційних ресурсів за впливу холоду у м’язових волокнах розвиваються глибокі структурні зміни, що призводять до тривалої втрати працездатності та інвалідизації. Найбільш виражені зміни в м’язах часто виникають не в момент охолодження, а під час зігрівання.

Метою роботи було провести морфометричну оцінку параметрів м’язових волокон діафрагми піддослідних тварин в динаміці після гострої холодової травми.

Досліди проведені на 50 статево-зрілих щурах-самцях лінії Wistar. Експериментальні тварини були розподілені на 5 груп по 10 особин кожна залежно від термінів забору матеріалу для дослідження. Експериментальних тварин розміщували в пластикових прозорих контейнерах, які не обмежують доступ до повітря та рухливість тварин, та витримували в холодильній камері при –10 ^оС упродовж 3-х годин. Обробка результатів виконана в програмному пакеті Statsoft STATISTIKA 6.0.

У м’язових волокнах відбувались дистрофічні зміни, зменшувалась, а місцями повністю була відсутня поперечна посмугованість. Ядра були набряклими, світлими, розміщувались частіше косо або були вузькими. Саркоплазма таких ділянок мала зернистий вигляд. В інтерстиції з’являється клітинна інфільтрація у вигляді лейкоцитів. У результаті аналізу морфометричних параметрів, встановлено розвиток вираженого внутрішньоклітинного набряку, на що вказували збільшення середнього діаметра м’язових волокон та площі саркоплазми на тлі зниження ядерно-саркоплазматичного відношення на 7-му добу експерименту. На 14-ту добу показники повертаються до норми, але спостерігаються явища фіброзу у місцях деструкції міоволокон.

Гостра холодова травма викликає структурну перебудову діафрагми, яка характеризується поєднанням судинних порушень та прямого кріогенного пошкодження міоволокон.

РОЛЬ ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ КРИЖОВО-КУПРИКОВОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА У ФУНКЦІОНУВАННІ ТАЗОВИХ ОРГАНІВ У ДІТЕЙ

2026-02-10T13:46:34+02:00

Порушення роботи тазових органів у дітей, зокрема формування хронічних закрепів, є однією з найпоширеніших дисфункцій шлунково-кишкового тракту в глобальному масштабі. За різними оцінками, до третини дітей віком 6-12 років стикаються з проявами тривалих порушень дефекації. Належне функціонування сечового міхура тісно пов’язане з його іннервацією, передусім із сакральним парасимпатичним центром. Тому будь-які аномалії формування або диспластичні зміни крижового сегмента хребта можуть призводити до розладів сечовипускання, одним із можливих проявів яких є міхурово-сечовідний рефлюкс.

Мета дослідження: проаналізувати показники сакрального індексу як у здорових дітей, так і у пацієнтів із хронічними порушеннями дефекації різного ґенезу та міхурово-сечовідним рефлюксом, з метою визначення прогностичної значущості цього параметра та частоти виявлення сакральної дисплазії залежно від патології.

Матеріал і методи. Робота виконувалася за дизайном «випадок-контроль». До дослідження включено 338 пацієнтів віком 3-14 років, які проходили стаціонарне обстеження та лікування у Вінницькій обласній дитячій клінічній лікарні у 2020-2024 роках. Усі діти, за наявності показань, обстежувалися рентгенологічно, за потреби – з контрастним підсиленням (іригографія, мікційна цистоуретерографія), із виконанням знімків у прямій та бічній проєкціях. У 40 пацієнтів не встановлено жодної патології, що дозволило сформувати контрольну групу. У 265 дітей зафіксовано рентгенологічні ознаки хронічних закрепів органічного походження (доліхосигма, доліхоколон, мегаколон тощо). У 33 пацієнтів виявлено міхурово-сечовідний рефлюкс I-III ступенів.

Результати. Попри провідну роль клінічного огляду та методів променевої діагностики у вивченні анатомії крижового відділу, розрахункові індекси розвитку крижово-куприкової ділянки можуть виступати додатковим інструментом діагностики та прогнозування перебігу патології тазових органів. Їх застосування сприяє обґрунтованому вибору консервативних підходів до лікування та формуванню показань для хірургічної корекції.

Висновок. Аналіз сакрального індексу у дітей з аноректальними аномаліями становить важливий компонент у визначенні прогнозу щодо можливості досягнення контрольованого кишкового пасажу, що має значення під час консультування батьків. Крім того, ідентифікація наслідків травматичного ушкодження куприка або варіантів його нормальної анатомічної будови є необхідним етапом перед розрахунком параметрів крижової кривизни, оскільки ці фактори впливають на загальну оцінку розвитку крижово-куприкового сегмента.

ВІКОВІ ТА СТАТЕВІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ФАЛАНГ ПАЛЬЦІВ КИСТІ У ДІТЕЙ ПРЕПУБЕРТАТНОГО ВІКУ

2026-02-10T14:04:49+02:00

Актуальність дослідження зумовлена зростаючою потребою в об’єктивних та інформативних методах оцінки темпів росту та біологічного дозрівання дітей препубертатного віку. Фаланги пальців, як структури з чіткою віковою динамікою росту та високою варіабельністю, можуть виступати інформативними маркерами морфо-функціонального дозрівання кісткової системи.

Метою дослідження було встановлення статево-вікових особливостей та морфометричних стандартів фаланг пальців правої і лівої кистей у дітей препубертатного віку.

Матеріал і методи. Дослідження морфометричних параметрів фаланг пальців правої та лівої кистей у дітей препубертатного віку (дівчатка 8-11 років, хлопчики 8-12 років) було проведене шляхом ретроспективного аналізу 194 рентгенограм кистей, отриманих у пацієнтів віком від 8 до 12 років (хлопчики) та від 8 до 11 років (дівчатка) без вад розвитку, які перебували на стаціонарному або амбулаторному лікуванні у відділенні дитячої травматології лікарні швидкої медичної допомоги м. Чернівці. Оцінювали лінійні показники фаланг, ступінь сформованості епіфізів і характер синостозів. Отримані дані обробляли з використанням методів варіаційної статистики з урахуванням вікових і статевих відмінностей.

Результати дослідження. Засвідчили наявність чітких статево-вікових особливостей морфометрії фаланг пальців кисті, що проявлялися у різних темпах росту та ступені скостеніння окремих фаланг. Встановлено, що окремі морфометричні показники фаланг демонструють високу кореляцію з біологічним віком і можуть доповнювати традиційні підходи до його визначення. Виявлені закономірності свідчать про доцільність використання кількісної рентгеноморфометрії як інструменту більш точної оцінки стану кісткового розвитку дітей.

Висновки. Морфометричні параметри фаланг пальців кисті є інформативними показниками вікового та статевого розвитку кісткової системи у дітей препубертатного віку. Їх урахування дозволяє підвищити діагностичну точність оцінки біологічного віку та розширює можливості раннього виявлення відхилень росту.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ СТАДІЙНОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОЇ НЕПРОХІДНОСТІ ТОНКОЇ КИШКИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА МЕТОДИ ОПЕРАЦІЙНОГО ЛІКУВАННЯ

2026-02-10T14:14:58+02:00

Гостра непрохідність тонкої кишки (ГНТК) посідає одне з провідних місць у структурі невідкладної патології органів черевної порожнини (близько 3,5-9 % від усіх госпіталізацій хірургічного профілю).

У зв’язку зі збільшенням кількості хірургічних втручань на органах черевної порожнини та малого таза, частка спайкової ГНТК сягає 70-80 %.

Мета. Обґрунтувати оптимальний тип операції при гострій тонкокишковій непрохідності залежно від стадії перебігу та показників внутрішньочеревного тиску.

Матеріал та методи. В основу роботи покладений аналіз результатів лікування гострої тонкокишкової непрохідності у 221 пацієнта.

Аналізуючи вік пацієнтів за класифікацію віку ВООЗ слід відмітити, що у віці 25-44 роки було 64 пацієнтів (28,85 %), у віці 45-59 років – 64 пацієнтів (28,85 %), у віці 60-74 років – 85 пацієнтів (38,46 %), у віці 75-89 років – 8 пацієнти (3,84 %). Як видно, пацієнти віком 60 років і старше разом становили частку 42,3 %.

У 93,21 % пацієнтів причиною гострої кишкової непрохідності тонкої кишки був спайковий процес на грунті перенесеного хірургічного втручання з лапаратомного доступу. Слід відмітити, що у віці 50 років і старше було 86 пацієнтів, що становить 39 %.

Нами систематизовані критерії для оцінки стадійності перебігу гострої тонкокишкової непрохідності. Група критеріїв включала: клінічні, рентгенологічні, сонографічні, комп’ютерно томографічні дані, внутрішньочеревний тиск, лабораторні дані («гуманітарний синдром», що включає в себе гіпопротеїнемію, гіпонатрійемію, гіпокалійемію, гіпохлоремію, гіповітаміноз, гіпоксія, лейкоцитоз з зсувом вліво, еритроцитоз), інраопераційні дані. На цій основі виділені три стадії тонкокишкової непрохідності: компенсації, субкомпенсації та декомпенсації.

Із 221 пацієнта у 119 (53,85 %) була наявна субкомпенсована стадія гострої тонкокишкової непрохідності і лишень у 6-ти (3,85 %) була наявна декомпенсована стадія.

Результати дослідження. За даними багатофакторного регресійного аналізу у пацієнтів з тонкокишковою непрохідністю у стадії компенсації найбільш оптимальним типом операції показані: лапароскопічний адгезіолізис (частота ускладнень 6,7 %), резекція тонкої кишки у поєднанні з назогастродуоденоінтестинальною інтубацією (частота ускладнень 12,5 %), ліквідація спайок без інтубації кишок (частота ускладнень 16,7 %).

У стадії субкомпенсації оптимальний тип операції є резекція кишки у поєднанні з назогастродуоденоінтестинальною інтубацією (частота ускладнень 42,9 %). Навіть виконання лапароскопічного адгезіолізису у даних пацієнтів у стадії субкомпенсації частота ускладнень становить 57,1 %, що підтверджують необхідність операцій з адекватною декомпресією кишок та корекцією порушень.

У стадії декомпенсації, які б типи операцій не виконувалися б, частота ускладнень починаючи від ліквідації спайок без інтубації кишок до лапароскопічного адгезіолізису і лапаростомії, а також формування обхідного анастомозу супроводжується високою частотою ускладнень у межах 91,7-92,9 %. Оптимальний тип операції – резекція кишки у поєднанні з назогастродуоденоінтестинальною інтубацією.

Висновок. У пацієнтів з тонкокишковою непрохідністю у стадії компенсації та субкомпенсації показані як лапароскопічний адгезіолізис, так і роз’єднання спайок з назогастродуоденоінтестинальною інтубацією.

ПРОФІЛАКТИКА ПЛАЦЕНТА АСОЦІЙОВАНИХ УСКЛАДНЕНЬ ВАГІТНОСТІ ПРИ ЗАГРОЗІ АБОРТУ У ПЕРШОМУ ТРИМЕСТРІ ГЕСТАЦІЇ

2026-02-10T14:25:34+02:00

Одним із патологічних станів, що виникає на ранніх термінах вагітності та відіграє вагому роль у розвитку ускладненого перебігу гестаційного періоду є первинна плацентарна дисфункція, яку діагностують у 50 % вагітностей із загрозою аборту. Порушення фізіологічних механізмів формування фето-плацентарного комплексу у першому триместрі є домінуючою причиною розвитку плацента асоційованих акушерських ускладнень у більш пізні терміни вагітності, таких як передчасні пологи, прееклампсія, затримка росту плода.

Мета. Оцінити ефективність методу профілактики ускладнень вагітності, пов'язаних із плацентарною дисфункцією, у жінок із загрозою аборту у першому триместрі гестації.

Матеріал та методи. Обстежено 110 жінок із загрозою аборту у першому триместрі. Сформовано дві групи залежно від способу супроводу вагітності. До І групи увійшли 60 вагітних, які, окрім стандартного лікування загрози аборту, використовували запропонований нами лікувально-профілактичний комплекс (основна група). ІІ клінічну групу становили 50 жінок, яким призначали загальноприйняту схему лікування загрози аборту і профілактики гестаційних ускладнень (група порівняння).

Профілактичний комплекс вміщував: мікронізований прогестерон 400 мг двічі на день до 16-18 тижнів вагітності; магній (у дозі 240-480 мг на добу) та омега-3 жирні кислоти (у дозі 300 мг на добу); діосмін 600 мг на добу (1 таблетка) натще серце, у терміни 12-16 тижнів, 22-26 тижнів та 30-34 тижнів.

Для оцінювання ефективності профілактики використовували клінічні дані, ультразвукову фетометрію, доплерометричне дослідження матково-плацентарного кровотоку.

Дослідження проводилося у межах науково-дослідницької роботи кафедри акушерства, гінекології та перинатології Буковинського державного медичного університету (Чернівці, Україна).

Результати дослідження. Загроза переривання вагітності та зміна структури позаембріональних утворень (гіпоплазія хоріона; наявність ретрохоріальної гематоми тілесної локалізації; «аномальний жовтковий мішок»; відсутність жовтого тіла до 12 тижнів вагітності) та/або вищі за норму значення показників судинного опору (ПI, IР) у маткових артеріях вважаються предикторами формування плацентарної дисфункції.

Використання запропонованого нами превентивного комплексу покращило кровообіг у матково-плацентарному комплексі, про що свідчило зниження показників опору в маткових артеріях у 18-22 тижні (0,82 ± 0,14 проти 0,90 ± 0,15, p<0,05) та 28-32 тижні (0,71 ± 0,09 проти 0,78 ± 0,13, p<0,05) вагітності. Початок профілактики плацента асоційованих гестаційних ускладнень у першому триместрі дозволив покращити клінічний перебіг вагітності та знизити частоту ускладнень у другому та третьому триместрах вагітності. Зокрема, загрози викидня у 2,8 рази, передчасних пологів у 6,1 рази, малих до гестаційного терміну плодів у 1,8 рази і дистресу плода в 4,2 рази. У 96,7 % випадків пологи відбулися вчасно.

Висновок. Проведені дослідження засвідчили, що запропонований нами комплексний метод профілактики ускладнень вагітності, пов’язаних із плацентарною дисфункцією, у вагітних із загрозою аборту, є ефективним, сприяє покращенню матково-плацентарної гемодинаміки та значно знижує частоту гестаційних ускладнень та перинатальних наслідків.

КОМПЛЕКС МОРФОЛОГІЧНИХ ЗМІН СТІНКИ ТОНКОЇ КИШКИ У РІЗНІ ТЕРМІНИ ГОСТРОГО ПОРУШЕННЯ КРОВООБІГУ В ЕКСПЕРИМЕНТІ

2026-02-10T14:36:24+02:00

Гостре порушення кровопостачання кишки супроводжується серйозним пошкодженням та руйнуванням слизової оболонки. Оскільки руйнування кишкової стінки можна спостерігати в цьому потенційно летальному стані, ми вивчили розвиток і послідовність подій, оцінюючи морфологічні зміни стінки тонкої кишки в моделі гострої ішемії в анестезованих щурів.

Метою даного дослідження є детальний аналіз та систематизація комплексу морфологічних змін усіх шарів стінки тонкої кишки в експериментальній моделі гострого порушення кровообігу, з особливою увагою до послідовності та характеру деструктивних і регенеративних процесів у різні терміни ішемії.

Морфологічні дослідження проводили в динаміці через 3, 6, 8 та 12 год з моменту перев’язки верхньої брижової артерії. При розтині, окрім зовнішнього огляду, забирали шматочки тканини тонкої кишки. Для гістологічного дослідження після фіксації та проведення за загальноприйнятими методами матеріал заливали в парафінові та целоїдинові блоки.

Проведене дослідження чітко демонструє, що час 3-6 год є критичним «вікном» для розвитку незворотного, життєзагрозливого пошкодження кишки, яке швидко переходить у системну катастрофу. Головною причиною летальності є повна втрата цілісності кишкового бар’єру та активний колапс мікроциркуляторного русла. Отримані дані слугують об’єктивною основою для розробки та верифікації нових методів фармакологічного захисту кишкової стінки, спрямованих на збереження мікроциркуляції та бар’єрної функції у ранні терміни ішемії.

КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ОЧЕРЕВИННІЙ ПОРОЖНИНІ ТА РОЗВИТКУ СИНДРОМУ ЕНТЕРАЛЬНОЇ ДИСФУНКЦІЇ

2026-02-10T14:52:12+02:00

Важливим чинником, який визначає перебіг та прогноз захворювань органів черевної порожнини, є анатомо-фізіологічні особливості очеревини та розвиток синдрому ентеральної дисфункції (СЕД).

Метою дослідження є встановити клінічне значення особливостей анатомії очеревинної порожнини у формуванні гнійно-запальних процесів та розвитку СЕД.

Дослідження проведено на 35 трупах та органокомплексах плодів людини без візуальних ознак природженої патології розвитку. Після фіксації проводили вимірювання та фотофіксацію рельєфу очеревини.

Дослідження формування клінічної анатомії органів черевної порожнини, у процесі їхнього онтогенезу показало, що клінічне значення окремих анатомічних структур недооцінюється, що створює потенціал для погіршення клінічної ситуації у післяопераційному періоді. Зокрема, важливо враховувати розмір та індивідуальні особливості анатомічної будови конкретного пацієнта, розмір та вираженість заглиблень.

Отримані дані підтверджують, що існує широкий діапазон індивідуальних особливостей клінічної анатомії органів очеревинної порожнини, що слід враховувати у прогнозуванні та лікуванні ускладнень.

Наявність широких варіантів отриманих морфометричних параметрів засвідчує необхідність більш ретельного дослідження анатомічної будови конкретного пацієнта, шляхом застосування візуалізаційних методів (УЗД, КТ, МРТ, діагностична лапароскопія тощо). Підтверджується необхідність широкої та ретельної ревізії очеревинної порожнини при хірургічних втручаннях, навіть за умови обтяженого загального стану пацієнта та ризику операції та знеболення.

АНАТОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ХІРУРГІЧНИХ ДОСТУПІВ ДО ГІЛОК ПЛЕЧОВОГО СПЛЕТЕННЯ

2026-02-12T14:54:09+02:00

Відновлення функції м’язів верхньої кінцівки після відкритих і закритих пошкоджень плечового сплетення залежать від локалізації і механізму травми, закономірностей складного процесу дегенерації – регенерації нервів, поєднаного пошкодження нервів з артеріями і кістками верхньої кінцівки, а також обрання найбільш раціонального оперативного доступу до нервів плечового сплетення. Анатомічно обґрунтувати виконання розрізів і хірургічних доступів, щодо оголення нервових стовбурів плечового сплетення. Для анатомічного обґрунтування оптимальних розрізів і хірургічних доступів до нервових стовбурів плечового сплетення було проведено комплексне морфологічне, клініко-анатомічне та ретроспективне дослідження. Кожен доступ до плечового сплетення повинен давати можливість виділити нервові стовбури вище та нижче ділянки травми та поширення рубців. При чому, поширення рубцевого процесу може мати місце вище і нижче ділянки раневого каналу відповідно ділянці поширення гематом і запальних процесів. Слід зауважити, що за наявності сліпих поранень і видалення сторонніх тіл на етапах евакуації наявна документація і післяопераційні рубці, що залишаються, не завжди правильно орієнтують хірурга щодо топографії раневого ходу, і при широких доступах вогнища пошкодження виявляються несподівано високо або низько. Вибір оперативного доступу та його розмір визначається протяжністю пошкодження плечового сплетення. Оптимальний доступ повинен бути атравматичним щодо інтактних структур та забезпечувати достатню свободу маніпулювання під час ревізії й реконструкції нервових стовбурів. У дослідженні анатомічно обґрунтовано доступи над ключицею, під ключицею та широкий доступ з можливим порушенням цілості ключиці. Прогноз відновлення та вибір методу лікування визначаються видом, тяжкістю й давністю травми. У разі потреби відновлення функції верхньої кінцівки виправдане поетапне виконання двох оперативних втручань, ефективність яких значною мірою залежить від своєчасності.

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ЛІМФОЇДНОЇ ТКАНИНИ, АСОЦІЙОВАНОЇ З ЖИРОВОЮ ТКАНИНОЮ ОСЕРДЯ ЩУРІВ В НОРМІ

2026-02-12T15:05:07+02:00

Серцево-судинні захворювання знаходяться на першому місці серед причин смертності в Україні. Важливу роль у їхньому виникненні відіграють негативні «надбання» прогресу: гіподинамія, збільшення калорійності харчових продуктів, хронічний стрес. Ці фактори викликають неухильний ріст артеріальної гіпертензії, ожиріння, дисліпідемії та цукрового діабету. Звичайно причиною є запалення з боку жирової тканини осердя. Тому актуальним є питання дослідження лімфоїдної тканини, асоційованою з жировою тканиною осердя FALC в нормі порівняно з патологією. За результатами дослідження отримані наступні результати: у щурів в нормі в осерді FALC (fat-associated lymphoid clusters) представлена представлена лімфоцитами, що розташовані дифузно і скупчення з 10-12 клітин. Кількість лімфоцитів на 1000 мкм² становить 23,15±1,33. До складу FALC входять В-SBA⁺-лімфоцити, їх кількість становить 11,03±0,1 клітин на 1000 мкм². Компонентом FALC (лімфоїдна тканина, асоційована з жировою тканиною) є SBA⁺,tmx⁺-стовбурові клітини, кількість яких становить 2,50±0,01 на 1000 мкм².

ДИНАМІКА ЗМІН ГЕМОМІКРОЦИРКУЛЯТОРНОГО РУСЛА ДІАФРАГМИ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ПНЕВМОПЕРИТОНЕУМУ СТАНДАРТНОГО ТИСКУ

2026-02-12T15:22:09+02:00

Створення пневмоперитонеуму стандартного тиску призводить до краніального зміщення купола діафрагми, що змінює її архітектоніку та викликає розтягнення м’язових волокон. Проте найбільш вразливою ланкою в цій системі є гемомікроциркуляторне русло, стан якого визначає життєздатність тканини та її здатність до відновлення у післяопераційному періоді.

Метою роботи було провести морфометричну оцінку параметрів гемомікроциркуляторного русла ребрової та поперекової частин діафрагми при застосуванні стандартного тиску пневмоперитонеуму в динаміці.

Експеритментальне дослідження виконане на 55 тваринах, яких розподілили на 4 групи. І група – контрольна група, яким не моделювалась жодна патологія. Перша, друга та третя дослідна групи, де моделювався пневмоперитонеум стандартного тиску відповідно впродовж 1, 3 та 5 годин. Після чого відбиралась діафрагма і досліджувались морфометричні показники.

У результаті аналізу морфометричних параметрів встановлено, що через п’ять годин створених експериментальних умов відбувається зменшення діаметра артеріол на 15,7 % і 16,5 %, діаметра передкапілярних артеріол на 15,5 % і 10,5 %, діаметра гемокапіляра на 17,2 % і 21,8 % у ребровій та поперековій частинах відповідно. На цьому терміні відбувалось збільшення діаметра закапілярних венул на 21,1 % та 22,7 %, діаметра венул на 17,1 % та 17,6 % відповідно у ребровій та поперековій частинах. Щільність капілярного русла зменшується у ребровій частині на 12,9 % і у поперековій на 12,8 %. Дані вказують на ключовий патогенетичний механізм, який визначає розвиток ішемії тканин та венозного повнокров’я.

Пневмоперитонеум стандартного тиску призводить до виражених морфометричних параметрів гемомікроциркуляторного русла, які характеризуються звуженням приносної ланки і розширенням виносної ланки мікросудин ребрової та поперекової частин діафрагми.

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «ТОВАРИСТВО АНАТОМІВ, ГІСТОЛОГІВ, ЕМБРІОЛОГІВ ТА ТОПОГРАФОАНАТОМІВ». ІСТОРІЯ КИЇВСЬКОГО ОСЕРЕДКУ

2026-02-12T15:36:58+02:00

Історія науки тримається на особистостях: тих, які її створюють і інших, які пишуть про перших і їх творіння. Небайдужі поціновувачі історії науки, які невтомно шукають пазли майбутніх оповідей в інформаційному хаосі минулого є унікальними недооціненими науковими популяризаторами і менеджерами науково-технічного прогресу. Історія Всеукраїнської громадської організації «Товариства анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів України» (ВГОТАГЕТ) – це джерело натхнення не лише для спеціалістів-морфологів, але й істориків і навіть літераторів, які надають перевагу детективному жанру. Кількість непересічних, акцентних, унікальних, відомих особистостей, які були причетні до створення товариства і входили до його складу вражає. Складна, об’ємна, багатошарова інформаційна конструкція під назвою Історія ВГОТАГЕТ України ховається поки-що в тіні опублікованих раніше доповідей і статей. Ми прагнемо поділитись інформацією, аби українська громадськість знала і пишалась українськими науковцями і їх досягненнями в сфері морфології.

Київський осередок ВГОТАГЕТ України був першим створеним професійним згуртуванням українських морфологів в Україні. Шляхом приєднання вчених з різних регіонів України, бажаючих бути причетними до спільної наукової роботи, з роками став об’єднуючим центром майбутнього ВГОТАГЕТ України.